Що ми змогли дізнатися про спілкування протягом майже тримісячного постійного перебування зі своїми рідними та близькими під одним дахом?
Святі отці говорять, що всі спроби диявола заподіяти людині шкоду, в кінцевому результаті Бог обертає на добро. Великі проблеми, з якими ми стикаємося на певному етапі нашого життя, з часом перетворюються на нові виклики, подолавши які ми стаємо кращими, сильнішими та мудрішими.
Для цього існують кілька умов, без яких проблеми залишаться проблемами та ніколи не перетворяться на виклики. Це смирення, терпіння та вдячність Богу. Неможливо дійти правильних висновків, маючи руйнівний чи негативний фундамент. Іншими словами, трансформація проблемних епізодів у позитивні речі відбувається тоді, коли людина не шукає винних, не ремствує на обставини, а вчиться бути вдячною Богу за все.
Саме з цього боку давайте спробуємо проаналізувати ті речі, які відбувалися з нами протягом карантину, а найголовніше – побачимо чи змогли ми чогось навчитися під час цього тривалого періоду. І перший наш урок буде присвячено спілкуванню.
Чому саме йому? Тому, що завдяки спілкуванню ми формуємо зв’язки та навички, які впливають на всі сторони нашого життя. Немає сумнівів, що від сімейних стосунків залежать відносини з колегами по роботі та друзями, залежить наш настрій та здоров’я. Що ж ми змогли дізнатися протягом майже тримісячного постійного перебування зі своїми рідними та близькими?
До карантину внутрішньо-сімейна комунікація обмежувалася кількома словами зранку та низкою фраз увечері. Батьки зранку поспішали на роботу, діти йшли до школи чи інших навчальних закладів. Вся сім’я зустрічалася разом тільки ввечері, та й то на коротку мить, надаючи перевагу не живому спілкуванню, а мовчазному перебуванню перед монітором комп’ютера, екраном телевізора чи з телефоном у руках… Здавалось, що все нормально, так живуть усі і нічого незвичайного не відбувається.
Проте, під час карантину стало зрозуміло, що той рівень комунікації, на якому перебувала більшість з нас ще три місяці тому, не можна назвати «нормальним». Обмеження свободи пересування, вимушене перебування вдома зі своїми дітьми, батьками, чоловіками чи дружинами, чітко продемонструвало, що наше суспільство не просто страждає від комунікативної проблеми, а живе без повноцінного спілкування взагалі.
За цей час неодноразово доводилось чути, як чоловік чи дружина скаржаться один на одного через непорозуміння. «Ми чужі люди», «у нас зовсім різні інтереси», «нам немає про що розмовляти», «ми не вміємо бути разом». Подібні слова, на жаль, могли б сказати і наші діти. Ми, дійсно, не вміємо бути разом, не вміємо підтримувати необхідний рівень спілкування всередині своїх сімей. Безумовно, нам варто задуматись над тим, як покращити свої особисті комунікативні можливості. У багатьох випадках прийдеться взагалі вчитися контактувати мало не з нуля.
Проте, опускати руки і впадати у відчай не варто. Бо, якщо ми можемо діагностувати хворобу, то маємо більшу надію на остаточне оздоровлення. Це означає, що карантин допоміг нам побачити не тільки факт існування проблеми спілкування, але й вказав на її розмір. А от вже від нас залежить те, наскільки правильні висновки ми зробимо, і чи зробимо їх взагалі.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.