Митрополит Київський Володимир: життя та смерть заради Христа

7 февраля 2020, 13:32
Владелец страницы
0
2754
Митрополит Київський Володимир: життя та смерть заради Христа

Мученицька кончина митрополита Володимира відкрила собою небувалий період в історії Православної Церкви.


Сьогодні наша Церква відзначає день пам’яті священномученика та сповідника, митрополита Київського і Галицького Володимира (Богоявленського). Йому судилося стати першим мучеником у архієрейському сані ХХ століття.

Ввечері, 7 лютого 1918 року, п'ятеро озброєних солдатів увійшли у митрополичу резиденцію на території Києво-Печерської Лаври і, давши митрополиту Володимиру півгодини на збори, вивели його через Економічні ворота за межі монастиря. Владика зрозумів, що його ведуть на смерть. Випадковий свідок його кончини розповів, що ставши обличчям до своїх вбивць, митрополит попросив у них дозволу помолитися Богу. Після короткої молитви, він повернувся до своїх вбивць, благословив їх і промовив останні слова у своєму житті: «Господь вас благословляє і прощає». Осатанілі солдати розстріляли митрополита, а бездиханне тіло святителя почали бити багнетами…

Мученицька кончина митрополита Володимира відкрила собою небувалий період в історії Православної Церкви. Після розстрілу київського архіпастиря, безбожна влада прийнялась за фізичне винищення віруючих та духовенства. Було закатовано десятки тисяч православних християн, тисячі священиків та сотні єпископів. За кілька років радянська влада зруйнувала, закрила або перетворила на клуби чи склади тисячі православних храмів. Згадування імені Божого, відвідування богослужінь, слідування приписам Церкви - все це могло призвести не лише до втрати роботи чи посади, але й до тюрьми та смерті. В якийсь момент (особливо напередодні війни 1941 року) здавалося, що християнство на теренах колишньої Київської Русі, проіснувавши 1000 років, зникне… 

Проте, цього не сталося. Не сталося тому, що Господь Іісус Христос сказав: «Збудую Церкву Мою і ворота пекла Її не здолають» (Мф. 16, 18). Не сталося і тому, що віруючі люди в черговий раз довели – віра у Воскреслого Христа сильніша від страху смерті. 

Все, що змогли зробити безбожники, - це забрати у незліченної кількості християн життя. Проте, вони не змогли відібрати у них віру, не змогли змінити їх світогляд і, зрештою, не змогли духовно зламати. Гонителі Церкви забули слова християнського письменника перших століть Тертуліана: «Кров мучеників – це насіння Церкви». Чим більше християн помирає за Христа, тим більше з’являється послідовників, які надихаючись їх подвигом, сповідують себе віруючими людьми. Саме тому, коли в 1937 році більшовицька влада на чолі зі Сталіним провела перепис населення, під час якого було поставлено питання про віросповідання, 58 % громадян СРСР вказали, що вірять у Бога. І це незважаючи на страшні гоніння попередніх років. 

Церкву не можна перемогти і нікому не під силу зруйнувати. Кожен, хто намагається боротися проти Церкви Христової, зазнає нищівної і страшної поразки. І не тільки в цьому земному житті, але і в житті наступного віку. 

А Церква продовжить своє буття аж до того часу, коли вдруге прийде Христос на землю. І для нас важливо, щоб у той час ми зберегли у недоторканості і непошкодженості полум’яну віру у Христа і Бога нашого!
Рубрика "Блоги читателей" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.