Правильний вибір: віра чи життя?

В наш час православним християнам доводиться відстоювати свою віру. У нас забирають храми, проти нас застосовують силу, погрози та наклепи.

Сьогодні Церква згадує пам’ять великого святителя – архієпископа Кесарії Кападокійської Василія. Не проживши навіть 50 років, він залишив по собі величезний богословський та літургічний спадок. Саме його творчому доробку належить укладання тексту Літургії святителя Василія Великого. Саме він був одним із тих богословів, які натхненні Духом Святим розкрили догмат про Боговтілення та випрацювали православне розуміння єдиносущності Іпостасей Пресвятої Трійці. Саме його перу належить одна з найкращих праць про Святого Духа.   

Разом з тим, попри всі дійсно видатні богословські здобутки святителя Василія Великого, ми часто забуваємо про притаманні йому людські якості, а найголовніше – це його християнські чесноти. Життєпис святителя розповідає про подвиги поста та молитви, в яких архієпископ Кесарії Кападокійської перебував постійно. Але особливу увагу привертає до себе твердість та непохитність у вірі цього великого святого. Більше того, він не боявся у будь-яку мить віддати своє життя за Христа, Якого самовіддано проповідував. 

Тут варто пригадати один епізод. Імператор Валент, будучи прибічником аріанської єресі, нещадно відправляв у вигнання усіх неугодних йому єпископів. Керуючись бажанням насадити аріанство у Кападокії, він послав до святого Василія префекта Модеста, який став погрожувати йому розоренням, вигнанням, тортурами і навіть стратою. Однак, святий не злякався залякувань і сміливо відповів царському посланцю: «Все це, для мене нічого не означає. Адже, той не втрачає маєтки, хто нічого немає, крім старого і зношеного одягу і небагатьох книг, в яких полягає все моє багатство. Вигнання також не лякає мене, тому що я не зв'язаний місцем, і те місце, на якому живу тепер, не моє, а всіляке, куди мене кинуть, буде моє. Краще сказати: всюди Боже місце, де я буду мандрівником і прибульцем (Пс. 38, 13). А муки що можуть зробити мені? Я такий слабкий, що тільки перший удар буде чутливий. Смерть же для мене благодіяння: вона швидше приведе мене до Бога, для Якого живу і працюю, до Якого давно я прагну». Правитель був здивований такою відповіддю, на що святитель зазначив: «Може ти не зустрічався з єпископом? Інакше, без сумніву, почув би такі ж слова. У всьому іншому ми смиренні. Але коли справа йде про Бога і проти Нього відважуються повставати, тоді ми, все інше ставлячи за ніщо, дивимося тільки на Нього Єдиного. Тоді вогонь, меч, звірі і залізо, які терзають тіло, скоріше будуть для нас задоволенням, ніж злякають». Доповідаючи імператору про непохитність святого Василія, префект сказав: «Переможені ми, цар, настоятелем Церкви».  

З того часу пройшло майже сімнадцять століть, але «немає нічого нового під сонцем» (Екл. 1, 9). І в наш час православним християнам також доводиться відстоювати свою віру. У нас забирають храми, проти нас застосовують силу, погрози та наклепи. І все це робиться з однією метою – примусити православних вірян відмовитися від своєї Церкви, зрадити свою віру, знехтувати віковими канонічними нормами та просто і легковажно вступити в єднання з тими, хто самі себе вивели за межі Церковної огорожі. Все це, як і в часи святителя Василія, робиться за безпосередньої участі окремих представників державної влади. 

При чому, схожі речі відбуваються сьогодні не тільки в нашій країні, але й за її межами. Так, у Чорногорії, незважаючи на чисельні протести православних християн, парламент прийняв закон, який суттєво обмежує права Церкви і може використовуватись проти Неї. Представники силових структур не зупиняються перед тим, щоб проти своїх громадян – як простих віруючих, так і єпископів та священників, пустити в хід фізичну силу та вчиняти жорстокі побиття. 

На жаль, сьогоднішні противники Церкви не хочуть вчитися на чужих помилках, що вже неодноразово мали місце в історії. Як по відношенню до віруючих України, так і по відношенню до вірян Чорногорії та інших православних християн, подібні утиски не здатні пошатнути відданість Богу та Церкві, а можуть тільки посилити її. Всі ми грішні люди з багатьма недоліками та проблемами, однак, коли постає питання захисту віри, то справжній православний християнин, наслідуючи святителя Василія Великого, готовий без роздумів віддати своє життя за Христа. Адже, що може бути ціннішим за перебування з Ним? Ще на зорі християнства святий апостол Павло писав: «Хто відлучить нас від любові Божої: скорбота, чи утиски, чи гоніння, чи голод, чи нагота, або небезпека, чи меч?.. Але все це перемагається силою Того, Хто полюбив нас. Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні Ангели.., ні теперішнє, ні майбутнє, ні висота, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любові Божої, яка у Христі Іісусі, Господі нашому» (Рим. 8, 35-39). 

Молитвами взірця твердості і непохитності у вірі – святителя Василія, архієпископа Кесарії Кападокійської, Всесильний Господь нехай зміцнить усіх Своїх послідовників у відданості Йому та стоянні за Правду Божу!