«Щурі» російського православ’я в Україні

«Щурі» російського православ’я в Україні

Ви знаєте, що в Українській православній церкві московського патріархату не прощають свободи слова і не люблять правди. Все це було б нічого, якби Церква не була закритою корпорацією і не фінансувалася за кошти РФ, а також не поширювала прокремлівську пропаганду в Україні. Наші батюшки приходять в школи і в державні заклади, говорять теплі речі на концертах і військових зборах, але по суті все одно церковна соціальна група так і залишається закритою. Людина, що приходить у храм і бере участь в літургії – краще сказати, стоїть, тому що її участі особливо не передбачено в процесі літургії – це не «свій». «Свій» — це хто? Працівник храму, будь-який церковнослужитель починаючи від паламаря і закінчуючи настоятелем, це архієрей і його команда – коротше кажучи, це трудовий колектив. Ті, хто працює в Церкві. Але звідки вони беруться, звідки взагалі поповнюються ряди церковних щурів?

Розглянемо проблему дещо здалеку. Для того щоби зайняти високий пост в будь-якій частині світу, претендент, крім універсальної здатності красиво брехати, повинен володіти специфічною якістю, для того щоб прихилити до себе аборигенів.

А ось для того щоб в українській філії путінської псевдохристиянської Церкви займати високі муніципальні та регіональні посади, потрібно стати щуром.

Так і сталося в Київській митрополії УПЦ, що окопалася над Лаврськими печерами в Києві.

Головне для України, що духовну незалежність, єдність засвідчив Вселенський Патріарх, і він це підтвердив 6 січня 2019 року, коли урочисто вручив Томос. Блаженніший Єпіфаній під час своєї першої промови сказав, що двері нашої церкви завжди будуть відкриті. Ми будемо чекати на всіх, що б не говорили. Це важливо не тільки для церкви, але і для держави.

Адже всього лише кілька років тому становище нашої держави було досить скрутним, можна сказати — трагічним. Вся Україна являла собою у 2010-2014 роках величезний «паханат», яким керував донецький кримінальник Янукович та його «донбаський клан», який намагався одних купити, а інших – просто залякати або знищити.

Говорять, що для головного пахана з самого початку найбільш ідеальним кандидатом на пост Предстоятеля УПЦ був його давній діловий партнер та церковний «колега» по відмиванню грошей, митрополит Донецький Іларіон (Шукало). Але щось у цій закулісній грі не склалося, тому згодом вибір Януковича зупинився на кандидатурі загадкового єпископа, який у дуже короткий строк перетворився з мишенятка у великого щура, тобто у митрополита – Антонія (Паканича), вихованця Московської духовної академії та семінарії. Не без уваги Януковича лишився й такий важливий «козир» Паканича, як давні звязки з Кремлем та різними прокремлівськими структурами. Як доказ його наближеності до Москви, можна назвати заснування Паканичем у 2011 року телепрограми «Православная энциклопедия в Украине», участь у започаткуванні української версії російського журналу — проекту «Фома в Украине».

Проблема в тому, що в умовах всеукраїнського «паханату» Януковича, одночасно з його утвердженням, у київських духовних школах поступово утвердився схожий співзвучний термін – «паКанат». Це слово поширилося серед студентського сленгу вихованців Київської духовної академії і семінарії, для означення усієї їхньої «вченої корпорації», якою з 2007 р. по 2018 р. керував митрополит Антоній (Паканич). Якраз його прізвище і лягло в основу нового студентського жаргонізму. Цим неологізмом стали називати й утворену в 2013 р. під керівництвом Паканича Бориспільську єпархію.

Як правило, свої інтереси «пахан» проштовхує через вірних йому «смотрящіх», «шісток», «блізкіх по лагєрю», ну й так далі. Приблизно таку саму картину ми бачимо й у київському академічному «паканаті». Там уже виник цілий «закарпатський клан» з земляків та свояків Паканича, наближених до нього, і безмежно відданих своєму «паханові». Цей клан поступово витісняє усіх «чужих», не пов’язаних з Закарпаттям.

За 11 років керування академією Антоній пішов «підтягнув» у КДА щонайменше 10 земляків, які й тепер, вже після звільнення у 2018 р. Антонія з посади ректора, продовжують творити академічний «паканат», можна сказати — «роблять погоду» для всієї академії, тому що досить міцно тримаються у своєму земляцтві, дуже обосіблено та замкнуто та не пускають «чужих» у своє «родинне» коло. А клан тим часом потихеньку продовжує розростатися… Таке враження, ніби віддалена від Києва маленька Закарпатська область стала справжньою ковальнею академічних кадрів для КДА. Але саме так і виглядає.

Як бачимо, керівництво РФ та РПЦ через підконтрольне керівництво УПЦ, зокрема в особі керуючого справами УПЦ МП митрополита Антонія (Паканича) продовжує впливати на українське православ’я, з метою реалізації проекту «православный русский мир», що вкотре підтверджує, що керівний центр УПЦ знаходиться в РФ, а керівництво РПЦ продовжує використовувати духовенство УПЦ для реалізації своїх геополітичних інтересів.