Cвяті отці говорять нам - «пам’ятай про свій смертний час і вовіки не згрішиш». Іншими словами, Церква сприймає смерть як призму, через яку ми маємо оцінювати своє власне життя. Смерть - це свобода
Сьогодні ми святкуємо Успіння Божої Матері. Святкувати перехід людини у потойбічний світ можна тоді, коли вона насправді не померла, а оселилась в тому місці, де вже «немає ні хвороб, ні печалі, ні зітхання», тобто в Царстві Небесному.
Людина боїться смерті, тому що смерть, як припинення біологічного існування, здається чимось кінечним, завершальним. Зупинка всіх тілесних процесів нас лякає ще й тому, що сучасна цивілізація побудована на «культі тіла». Наш сучасник не хоче старіти та прагне до максимальної продовжуваності земного життя. Звідси всі ті засоби, які покликані створити ілюзію молодості «після 50» - трансплантація органів, пластичні операції та інше. Проте, рано чи пізно, людина все одно помре. І цей факт її лякає настільки, що вона не хоче говорити про нього, не хоче чути про нього, а тим більше - думати.
Однак, святі отці говорять нам - «пам’ятай про свій смертний час і вовіки не згрішиш». Іншими словами, Церква сприймає смерть як призму, через яку ми маємо оцінювати своє власне життя. Смерть - це свого роду екзамен.
Нещодавно мені довелось бути в одному з монастирів нашої Церкви, де я побачив правильне ставлення до смерті. Так, монахи цієї обителі говорять про своїх померлих братів, як про «випускників», а сам чин погребіння сповнений торжественної радості від усвідомлення того, що смерть - це випускний екзамен, після якого людину чекає зустріч з Богом.
Дійсно, для християнина не існує страху перед смертю. Ми боїмося не померти – ми боїмося жити без Бога. Церква завжди підкреслювала той факт, що духовна смерть набагато страшніша за фізичну, бо вона є наслідком гріховного та безбожного життя. Наше тіло помирає та йде в землю, але душа - безсмертна, вона живе в тілі, яке тільки забезбечує віповідні умови для такого життя. Саме тому, коли помирає праведник, то християни радіють, адже ще одна душа досягла мети земного життя і зустрілася зі своїм Творцем. Смерть для нас - це тільки необхідний етап перед цією зустріччю.
Більше того, християни завжди чекали на свою смерть. Достатньо згадати апостола Павла, який хотів «розрішитися (тобто, померти) і бути зі Христом», або мучеників перших століть, які свідомо і з радістю приймали смерть за Христа.
Нам важко це зрозуміти, тому що ми виховані по-іншому, живемо за зовсім інших обставин. Проте, змінивши своє ставлення до смерті ми, зрештою, зможемо змінити і своє життя. Тоді смерть нас буде не лякати, а мотивувати ставати кращими, добрішими, чеснішими.
З іншого боку, Успіння Пресвятої Богородиці повинно надихати нас на служіння Богові так, як служила Йому Пречиста Матір. Важко? Так. Але не неможливо. Тому, що все можливо віруючому.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.