Свого часу апостол Фома промовив: «Господь мій, і Бог мій». І ці слова стали його сповіданням віри у Христа Воскреслого. Що ж скажемо ми?
«Фома невіруючий» - так зазвичай називають людину, яка піддає сумніву той чи інший постулат. Цей епітет з’явився завдяки одному із апостолів Христа, який не перебував у Сіонській Горниці разом з іншими апостолами в той час, коли їм вперше після свого Воскресіння з’явився Спаситель. Радісна звістка про те, що смерть переможено, а померлий на хресті Христос - живий, не стала для Фоми достатньою, щоб остаточно повірити у Воскресіння. Разом з тим, «невір’я» цього апостола нічого спільного немає зі скепсисом. Більше того, Церква називає його «блаженним невір’ям» або навіть «невірною вірою».
Справа в тому, що на думку святих отців, бажання апостола Фоми власноруч (в прямому і переносному сенсі цього слова) доторкнутися до чуда не було продиктовано відсутністю віри у Воскресіння Христа Спасителя. Фома вірив. Проте, свою віру він хотів підкріпити максимальною кількістю доказів. Це потрібно було для того, щоб зруйнувати найменший сумнів у реальності і справжності цього чуда.
Необхідно розуміти, що Христос проповідував у часи, коли грецька філософія проникла практично в кожен куточок Римської імперії. Імена Сократа, Платона та Арістотеля були знайомі всім, хто претендував на вченість. Так само, як були знайомі і їх погляди на посмертну участь людини, а також ставлення до різних філософських проблем. Однією з таких якраз і була проблема воскресіння. Правда, для еллінів вона вирішувалася через реінкарнацію - ланцюжок тілесних перевтілень, які повинні були в кінцевому результаті привести людину до духовної досконалості і перемоги над усім матеріальним. Тіло в такій світоглядній системі сприймалося як джерело гріха та зла. Наприклад, для філософа ІІІ століття Плотіна людська природа, в якій була змушена перебувати душа, вважалася могилою, з якою нічого спільного не хотів мати жоден із філософів. Тому, для тогочасних людей проповідь про тілесне Воскресіння була безумством, чимось настільки незвичайним, що для того аби переконати їх у зворотньому, потрібні були такі ж незвичайні та беззаперечні докази.
Ми маємо пам’ятати ці речі, коли говоримо про «невір’я» Фоми. Саме цей апостол бажав отримати такі докази, які б знищили всякий скепсис. Торкнувшись своєю рукою зраненого тіла Христа Спасителя, Фома чітко засвідчив, що Його Воскресіння - це, можна сказати, «матеріальний» факт. Тіло Божественного Вчителя не було примарним чи ілюзорним, а значить і ми воскреснемо у своїх власних тілах. Ось, що стало основою для апостольської проповіді.
Водночас, апостол Фома дає чітку відповідь тим, хто звинувачує віруючих у тому, що їх віра «сліпа». Ні, наша віра не сліпа, тому що завдяки Фомі базується на чітких доказах. Крім того, переконання апостола у Воскресінні дає нам повне право говорити про те, що дослідження істин віри не тільки не відкидається Господом, а навпаки, може слугувати для Його більшої слави. Адже, торкнувшись воскреслого Тіла Христа, Фома мало не вперше серед усіх апостолів вклонився Йому як Господу і Богу.
Його приклад має бути взірцем для всіх, хто сьогодні сумнівається у присутності Творця у людському житті. Рано чи пізно, з кожним, хто живе на землі, Господь зустрічається особисто і дає можливість торкнутися до Себе. Як ми сприймемо цей дотик - залежить від нас. Адже тільки нам, як і Фомі, потрібно буде прийняти рішення ким насправді для нас є Христос. Свого часу апостол Фома промовив: «Господь мій, і Бог мій». І ці слова стали його сповіданням віри у Христа Воскреслого. Що ж скажемо ми? Відповідь на це питання відповідально і правдиво повинен дати кожен сам за себе.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.