Людина, яка провела ці шість тижнів в пості та молитві, саме сьогодні мала б зрозуміти, що є речі, за які варто віддати своє життя. Є цінності, які не вимірюються грошима чи потраченим часом.
Кожному важливому кроку в житті людини передує відповідна підготовка. Будь-яке серйозне рішення потребує обдумування та ретельного зважування всіх «за» і «проти». І це стосується не тільки зовнішнього життя людини, але й внутрішнього також. Саме тому Церква три тижні готує нас до Великого посту, а сам Великий піст розглядає як підготовку до Страсної седмиці, яка сьогодні фактично почалась.
Вхід Господній у Єрусалим - це день не тільки торжественний, але й скорботний. Адже той самий народ, який зустрічав Іісуса Христа на віслюкові під стінами священного міста вигуками «Осанна!», вже через кілька днів кричатиме «Розіпни!». Цей день говорить нам про минучість і ненадійність слави земної, про мінливу природу людини, зрештою, він говорить нам про зраду, на яку здатна людина. Проте, найголовніше інше.
Євангеліє розповідає нам, що Іісус Христос - це Бог, Який став людиною. Друга Іпостась Святої Трійці прийняла на себе людську природу для того, щоб ставши одним із нас, пройти тим шляхом, який мав подолати Адам, прийняти на себе гріхи світу та визволити віруючих від сатани, тління і смерті.
Комусь може здатися, що для Бога все це не було чимось надважким, і відповідні дії дались Йому без особливих зусиль. Якби мова йшла тільки про Божественну природу, то таке твердження було б вірним. Дійсно Богу, по слову Якого з’явився весь видимий і невидимий світ, знищити гріх не важко. Однак, потрібно було не тільки знищити гріх, але й змінити людину, пошкоджену гріхом. Тому, коли ми говоримо про Христа, то мова йде про кожного з нас. Це нам потрібно пройти через Гефсиманію та Голгофу для того, щоб воскреснути, прийнявши свідоме рішення про страшні муки та страждання.
Вхід Господній у Єрусалим - це і є шлях на Голгофу. Це приклад тих рішень, які даються надто важко, які потребують від нас максимального духовного та морального напруження. Це приклад виконання свого обов’язку навіть під загрозою смерті. Це приклад жертовної любові, коли життя інших ціниться більше, аніж своє власне.
Сорок днів ми готувалися до цього дня. Сорок днів ми намагалися виконувати все те, про що говорила нам Матір Церква. Сорок днів ми намагалися жити так, щоб наш торжественний вигук «Осанна!» не перетворився в «Розіпни Його!».
По суті, людина яка провела ці шість тижнів в пості та молитві, саме сьогодні мала б зрозуміти, що є речі, за які варто віддати своє життя. Є цінності, які не вимірюються грошима чи потраченим часом. Існують такі поняття, як «обов’язок» та «прийняття правильного рішення». Христос показав справжній приклад цього. Чи міг Він відмовитись? Так. Чи відмовився? Ні. І зараз Спаситель очікує і на наше рішення. Чи хочемо ми бути чесними, справедливими, відповідальними, добрими, щирими, милосердними? Чи готові ми прагнути до цього, навіть якщо потрібно буде пожертвувати своїм добробутом і спокоєм?
Від відповіді на ці фундаментальні питання залежить не тільки життя кожного окремо, але і всього народу. Тому що народ, який не дає світові чесних та відповідальних людей, рано чи пізно зникає.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.