Покаяння - це рух назустріч Богу. Це бажання змінитися на краще, подолати свою власну гріховність і стати оновленою людиною. І якщо почуття вини - це стан пасивний, то покаяння - це стан динамічний.
Чим саме відрізняється грішник від праведника? Багато хто вважатиме, що різниця між ними полягає в кількості добрих справ, у глибині молитви, особливому духовному стані. В певній мірі це дійсно так. Проте, насправді, праведника від грішника найбільше відрізняють не наявність або відсутність християнських чеснот, а глибина покаяння.
Наші гріхи може простити тільки Господь Іісус Христос. Цілком зрозуміло, що таке прощення буде відповіддю на акт покаяння, адже простити можна тільки того, хто про це просить.
Проблема сучасної людини полягає в тому, що вона розучилася каятися. При цьому, покаяння ототожнюється з почуттям вини, яке, в свою чергу, вважається чимось зовсім непотрібним. Однак, Церква не ставить знак рівності між цими поняттями. Жаль за скоєним гріхом, самозвинувачення і самобичування - все це ще не є покаянням.
Справа в тому, що такий стан душі повертає людину назад, примушує її знову і знову згадувати про гріх, прокручувати його в своїй пам’яті, переживати той момент, коли він був вчинений. А покаяння - це стремління вперед, рух назустріч Богу. Це бажання змінитися на краще, подолати свою власну гріховність і стати іншою оновленою людиною. Якщо почуття вини - це стан пасивний, то покаяння - це стан максимально динамічний. Зрештою, вина може вважатися в духовному плані першою сходинкою на шляху до справжнього покаяння, на якій людина не повинна зупинятися.
Разом з тим, покаяння передбачає усвідомлення власної недосконалості. І ось саме тут ми і зустрічаємо нерозуміння з боку нашого сучасника. Адже, надто часто, різноманітні психологічні школи розглядають душу людини як свого роду набір хімічних реакцій, які просто не можуть бути неправильними. Крім цього, підсвідомо вибудовується переконання, що людина може абсолютно все. Відсутність розуміння своєї духовної недосконалості і хибна думка про надможливості спотворюють справжню картину світу, примушують людину розглядати себе через призму надуманої доброчинності, коли власне бажання добра сприймається за праведність. В такому стані покаятися дуже важко.
Однак, жоден з праведників себе таким не вважав, адже відсутність гріха ще не вказує на особливу духовну досконалість, а може лише свідчити про прагнення до неї. Відгукуючись на голос совісті, який також можна вважати проявом почуття вини, праведники прагнули духовних змін, які можливі тільки через покаяння. Вони ніколи не говорили про відсутність гріха в своєму житті, ніколи не виокремлювались серед людей та не порівнювали себе з іншими. Натомість, вважали себе найгрішнішими на землі.
Згадуючи про преподобну Марію Єгипетську, пам`ять якої саме сьогодні звершує Свята Церква, хотілося б підкреслити саме вище згадувані речі. Вона була великою грішницею, але спромоглася стати великою святою. Не шукаючи собі оправдань, преподобна Марія настільки глибоко віддалася покаянному стану, що змінила не тільки своє життя, але й життя мільйонів людей. Вона власним прикладом підтвердила слова преподобного Серафима Саровського: «Спасися сам, і навколо тебе спасуться тисячі».
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.