Як донеччанка до Криму їздила

8 апреля 2019, 11:22
0
2348

Отже, минуло 5 років після того, як Росія насильно захопила Кримський півострів.

Це був крок, який призвів до санкцій проти Росії, а також послабив відносини між Росією і Заходом. Моя сестра жила у Криму, коли прибули російські війська, і вона повернулася туди цього тижня знов, аби побачитися з друзями, які залишилися на півострові. Я поїхала з нею. Більше для себе, бо люблю ті гори, те море, той запах відпустки, знайомий з дитинства. Але поміж фаном, за яким ми, власне і їхали, були, звісно, і розмови про політику, про те, чи «харашо живется» у складі Росії. Я була здивована тим, що побачила і почула тут. Направду.

Мене найбільше здивувало те, що люди боялися говорити вголос про своє ставлення до змін, що сталися. Навіть якщо вони підтримують із захопленням президента Росії Володимира Путіна, розмова про це була здебільшого пошепки, «тишком-нишком». Тобто, вдома на кухні, тихенько всі говорили, що насправді відчувають. А от, якщо спитати те ж саме десь у кафе, відповіді можна було і не почути. Чомусь місцеві не надто балакучі, коли заходить про політику чи якість життя «тоді» і «тепер». Разом з тим, головною скаргою, яку я почула майже від усіх, з ким говорила, було те, що роботи не вистачає, що ціни подвоїлися, оскільки скоротилося сполучення з Україною. Один водій навіть сказав мені, що подвоїлися хабарі. Люди критикують рівень корупції, відсутність робочих місць. У той же час вони сказали, що готові голосувати за Путіна на майбутніх виборах, тому що він, за їхніми словами, знову об'єднав Крим з Росією і виконав цю історичну місію. Я не можу зрозуміти такої логіки! Чи, може, люди просто бояться казати правду? Я схильна вважати, що правду тут дійсно бояться казати.

Я багато чула і читала, що кримчанам тепер значно легше жити, що вони «повернулися додому» (тобто, до Росії), і що це природньо. Я зустріла одного молодого чоловіка в пішохідній зоні в Сімферополі, і він сказав, що він проголосував на референдумі, який ніколи не був визнаний жодною іншою країною, але він проголосував на цьому референдумі за приєднання до Росії, і тепер він дуже нещасливий і хоче поїхати з Криму назавжди. Він відчуває гостру відсутність політичної свободи та відсутність економічних можливостей. І він не у меншості. Більшість кримчан не підтримують анексію і продовжують бути проти того, що зараз відбувається. Проте, чомусь, мовчать про це. Люди говорять мені, що вони вважають, що в Україні буде набагато краще, навіть попри війну.

І я не знаю, хто каже, що у Криму тепер життя стало краще. Насправді, не було ніяких інвестицій у відбудову дитячих садків, шкіл, доріг, лікарень. Принаймні, кума моєї сестри працює у дитячому садочку вихователем, а її чоловік – лікарем у місцевій поліклініці. Вони кажуть, що таких державних програм, як на Україні там нема. Навпаки, аби відбудувати щось, чи поставити нові майданчики: звертаються до батьків. Все робиться коштом батьків дітей. Коли ми розказали, що в Україні можна на спеціальному порталі проголосувати за, до прикладу, відкриття гуртку робототехніки, чи утеплення фасаду будівлі, чи нові майданчики, чи будь-що державним коштом – нам не повірили. У поліклініці, кажуть, ситуація ще гірше. Ремонту ніхто не робить. Часто нема навіть стандартного набору вакцин для населення. Бо нема фінансування.

Чи існує перспектива повернення Криму в Україну, чи цей російський контроль тепер вже постійний?

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
ТЕГИ: Украина,Крим,аннексия Крыма
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.