Публіцистика замість літератури

Мабуть, настав час виокремити номінацію “Література”, причому одну премію присуджувати за прозу, а іншу – за поезію.

Публіцистика замість літератури

Лауреатами Шевченківської премії 2019 року в номінації “Література, публіцистика, журналістика” стали Богдан Горинь й Оксана Забужко.

Богдан Горинь отримав нагороду за есей-колаж “Святослав Гординський на тлі доби”. За великим рахунком, його фактично відзначили за внесок у літературознавство у широкому, а не вузькому, суто академічному, значенні цього слова. Але головну роль, як на мене, відіграв поважний вік лауреата. Багато років поспіль Шевченківський комітет вшановує ветеранів від літератури в її умовному значенні. Мабуть, було би чесно створити окрему номінацію – скажімо, за внесок в українську літературу чи в українознавство. Тоді комітетчикам не довелось би позичати очі в Сірка, вишукуючи твір поважної за віком людини, щоби присвоїти їй Шевченківську премію.

Оксану Забужко відзначили за громадсько-політичне видання “І знов я влізаю в танк…”. До нього увійшли статті, есе, інтерв’ю, спогади, причому більшість текстів публікували раніше в інших виданнях. Як на мене, більш потужно в царині політичної публіцистики і журналістики – а саме про це мова – нині виглядає Віталій Портников, який теж претендував на Шевченківську премію. Проте його статті не були зібрані в окрему книжку, а, крім того, Оксана Забужко відверто підтримує Петра Порошенка, тоді як Віталій Портников робить це опосередковано, а часто пише про прорахунки президента. Мабуть, ці та інші причини зіграли роль у виборі лауреата на тлі президентських перегонів.

Шевченківську премію присуджують у номінації “Література, публіцистика, журналістика”, але, як бачимо, власне за літературний твір цього року ніхто не був нагороджений. Претенденти були, але вони зійшли з дистанції під час першого і другого турів відбору. А скільки вартісних художніх творів узагалі не потрапили в поле зору членів Шевченківського комітету. Мабуть, настав час виокремити номінацію “Література”, причому одну премію присуджувати за прозу, а іншу – за поезію. При цьому виникає ситуація, коли за попередній рік справді може не бути вартісних творів. Але якщо вони були в минулому, а авторів з тих чи інших причин не відзначили, то чому б не зробити цього зараз? І мова не про огидні черги на премію, як це спостерігаємо нині.

Потребує оновлення, а, головне, суттєвого омолодження склад Шевченківського комітету. Треба позбутися політичної складової в оцінюванні творів. Відбір на Шевченківську премію має бути якісним і публічним. Але це вже тема іншої розмови.

Анатолій ВЛАСЮК

18 березня 2019 року