Людина перед лицем Божим

3 марта 2019, 21:27
0
2949
Людина перед лицем Божим

Кожна людина - є образ Божий, і відвертаючись від людини, ми відвертаємось від Бога.


Коли ми читаємо притчу Іісуса Христа про Страшний Суд, нас завжди вражає одна річ - основним критерієм наслідування вічного блаженства є відношення до ближнього. Звичайно, говорити про те, що це єдиний критерій, не можна. Є й інші. Проте, саме він чітко визначатиме наше становище після Другого Пришестя Спасителя. 

Псалмоспівець Давид якось сказав, що недостатньо ухилятися від гріха для того, щоб бути праведним, потрібно ще й творити добро. І проблема більшості людей полягає в тому, що ілюзія власної доброчинності видається за праведність. За великим рахунком тих, хто хоче зла, насправді, мало. У більшості своїй ми прагнемо добра. Але одна справа - хотіти добра, і зовсім інша - творити його. Дефіцит часу, нестача матеріальних коштів, зрештою, відсутність бажання - все це здається досить вагомими аргументами, які виправдовують неможливість для людини відгукуватись на прохання ближнього про допомогу. Проте, всі ці аргументи зникають, коли мова йде про найдорожчих для нас людей. Адже, якщо допомоги просить син чи донька, брат або ж сестра, то ми знаходимо і час, і гроші, і бажання…
 
Так от, притча про Страшний Суд - це притча, в якій Господь каже нам, що кожен, хто має якусь проблему чи потребу, повинен сприйматися нами навіть не просто як син чи донька, а як сам Господь. Іншими словами про це можна сказати так: кожна людина - є образ Божий, і відвертаючись від людини, ми відвертаємось від Бога. 
Звучить досить дивно, але якщо ми згадаємо слова апостолів Якова та Іоанна, то все стане на свої місця. 

Так, апостол Іоанн в одному зі своїх послань пише, що хто не любить ближнього свого, той не може полюбити і Бога: «Як хто скаже: Я Бога люблю, та ненавидить брата свого, той неправдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, як може він Бога любити, Якого не бачить? І ми оцю заповідь маємо від Нього, щоб, хто любить Бога, той і брата свого любив» (1 Іоанна, 4, 20-21). Тобто, по суті в притчі про Страшний Суд мова йде про виконання заповіді Божої: хто допоміг своєму ближньому, той і любить Бога. 

Разом з тим, інший апостол Яків вказує нам, що ця допомога має бути конкретною, а не бажаною. Він пише: «Яка користь, брати мої, коли хто говорить, що має віру, але діл немає? Чи може спасти його віра? Коли ж брат чи сестра будуть нагі, і позбавлені денного покорму, а хто небудь із вас до них скаже: Ідіть з миром, грійтесь та їжте, та не дасть їм потрібного тілу, що ж то поможе? Так само й віра, коли діл немає, мертва в собі» (Якова 2, 14-17). 

Тому, власне кажучи, коли ми чуємо про те, як Господь відділяє праведників від неправедників, які не проявили допомоги своїм ближнім, то повинні розуміти, що мова йде про дві фундаментальні речі духовного життя - про любов до Бога та дієву, живу віру. А це означає, що Царство Небесне наслідують ті, хто зміг в своєму житті зустріти Іісуса Христа в тих людях, які були голодними, хворими та немічними.
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.