Олег Володарський: «Гуцульщина – край української Шамбали»

Моя люба Гуцульщино, мої надзвичайні гуцули, частинка мого серця назавжди лишилася з вами!

СТАРОДАВНЯ МОЛИТВА НА ЗЦІЛЕННЯ

Благословенний Господь, Бог мій від віку й до віку. Отче небесний, в ім’я Icyca помилуй мене, Душе святий прийди і помилуй мене! Твоє ім’я – Святий, тож утверди мене на шляху покаяння й очисти від усякої скверни. Твоє ім’я – Милосердний, тож будь милостивим зi мною, грішним. Твоє ім’я – Друг вірний, тож підтримай мене в нещасті й навчи мене Cвoєї вipноcтi. Твоє ім’я – Дух животворящий, тож оживи мене. Твоє ім’я – Спаситель, тож порятуй мене. Твоє ім’я – Бог кріпкий, тож укріпи мене. Твоє ім’я – Всемогутній, тож niдійми мене Своєю силою. Твоє ім’я – Цілитель, тож вилікуй мою душу i тiло. Твоє ім’я – Воскресіння, тож воскреси мене, о Icyce, Предвічний Царю, підніми мене недужого, влий в мене силу духа Твого і зціли мене. О Icyce, учителю покаяння, випрям серце моє! Biд кожного гріха мого вилікуй мене! О Icyce, досконалий лікарю, прийди до мене, від усякої недуги зціли мене! О Icyce, небесний хлібе, насити мене міццю тіла Свого, вилікуй мене! О Icyce, пресвятою кров’ю оживи мене! Силою всевоскресаючої крові зціли мене! О Icyce, в ім’я Tвоїx пресвятих ран спаси мене! Заслугами пресвятих ран вилікуй рани моєї душі i тіла! О Icyce, повний милосердя перед ликом Отця, заступись за мене! Силою прощения гріхів, про яке благаю, зціли мене! О Icyce, yтixo самотніх i плачучих, почуй мене! Biд усякого зла i недуга вилікуй мене! О Icyce, нaйвipніший друже, прийди до мене, Силою любові, що все оживляє, зціли мене! Всемогутній Боже! В ім’я завіту в кpoвi Сина Твого, приведи до покаяння i зціли усю icтoтy мою й усе життя моє, щоб міг я у миpi й paдocтi в усьому приймати Твою святу волю i славити Твоє величне i святе ім’я.

ШАМБАЛА – метафізичний центр світу та місце перебування царя світу

Шамбала залишається таємничою країною, жителі якої знають закони керування природою і людством, за що їх стали іменувати Вчителями.

Шамбала, за легендами, розташована у важкодоступних районах Тибету. Проте вхід, завдяки Вчителям, можна знайти всюди.

Вона залишається тим самим об’єктом, котрий розшукують усі, хто пристрасно бажає відкрити незвідане, відкрити таємниці законів природи – від звичайних авантюристів до талановитих вчених і співробітників спецслужб світових держав.

Добре відомі пошуки Шамбали Миколою Костянтиновичем Рерихом під час трансазійської експедиції, коли наукові пошуки були сплетені з діями радянських розвідників і англійської колоніальної влади, які прагнули зберегти свій контроль не стільки за таємничими країнами, скільки за територіями, що належали Великобританії. Це перетворювало Шамбалу ще й на символ боротьби за панування в світі.

Ми поїхали з Києва на самому краєчку року, що минав. Важкого року для кожного свідомого українця. Іде війна.

Зовнішній ворог невпинно перевіряє нас на міцність, внутрішній – вихитує продажними стегнами на всі боки, аби якомога дорожче себе продати.

Було відчуття величезної чорної хмари, від якої ми бігли. Бігли, щоб побачити сонце, щоб вдихнути на повні груди морозного гірського повітря, щоб знову жити у вірі та любові до Господа нашого Ісуса Христа.

Залишити позаду себе все зайве, аби наповнитися новим у самісінькому серці УКРАЇНСЬКОЇ ШАМБАЛИ – ГУЦУЛЬЩИНІ. Цю поїздку ми запланували ще у вересні – і з того часу з нетерпінням чекали.

Людина, котра надихнула нас на цю поїздку, завдяки якій Гуцульщина відкрила нам свої теплі та ласкаві обійми і без допомоги якої Гуцульський цикл взагалі б не відбувся – адвокат, патріот України, гуцулка тілом і душею, Лена Рашковська. Янгол-Охоронець своєї любої землі.

Передчуття дива, казки. Шепіт Бога… Лена так і відповідала героям програм: «Він приїхав шукати Господа».

Досі не знаю, як назвати все те, що я там знайшов, усвідомив. Пізнати, поринути, повчитися, вклонитися древній культурі, стародавньому етносу. Безліч нових, незнайомих слів, сила силенна вражень…

А ще там, в тиші гір, у посмішках щирих облич, і що «найсмачніше», в привітному вітанні кожного перехожого:

– Слава Ісусу Христу!

– Навіки слава Богу!

– Христос рождається!

– Славімо Його!

Госпідко, Прадчер, Лельо… Я знаходив для себе такі слова та світосприйняття, які викликали в мене такий захват, що інколи я забував як дихати. А потім вдихав на повні груди… Мене кликало до себе піднебесся, мене надихало ЖИТИ!

Навіть ікони, що беру з собою в дорогу, так по-домашньому і затишно прийняли цей гуцульський Світ. Світ добра та любові, тиші та самотності, чарів та казки. Але…і світ споконвічної непокори та поваги до своєї культури та історії.

ИНЧИЙ СВІТ. Абсолютно інакше світосприйняття. Ми часто повторюємо одну і ту ж помилку, розмінюючись на одноразові капці та зачиняючись в готелі, не помічаємо тієї ніжності, що дарує нам Бог.

Кожен ранок на Гуцульщині, в горах, починається з молитви та суміші ароматів палаючої ватри та свіжого гірського повітря. МИ – це не лише Тризуб, знак сили та нескореності. МИ – це і повна Чаша. Чаша Грааля. Та котру всі так шукають, а вона тут, посеред гір, на хрестах і куполах церков, в пам’яті та історії гуцульського етносу.

Це не тільки та культура, котру ми тільки починаємо відшукувати, відроджувати, усвідомлювати, це і спадок цивілізацій, про існування яких ми можемо лише здогадуватися. І нехай це буде казкою для нас усіх… Адже казка – це диво, а диво – це присутність Господа в нас самих і в усьому, що нас оточує.

Вони (гуцули) дуже недовірливі. Вже надто часто урбанізований світ чіпав їх душу своїми брудними руками. Їх це дуже засмучує. Їм це болить. Болить, коли є різниця в пріоритетах і цінностях.

Вони дивовижно богомільні. Вони стають навколішки перед іконами. Вірять беззастережно, самою душею. Тим сильніше відчувався контраст з куполами та храмами Києва.

Ми дуже схожі, бо й цей маленький та гордий етнос не визнав чужинців та загарбників, він не скорився, залишившись вірним Богу і Україні.

Я можу спокійно обернутися до них спиною, знаючи, що вони не зрадять, допоможуть, підтримають, подадуть руку, підставлять плече. Усвідомлення цього дарує крила…а в храмі Криворівні з’явилася ікона на здійснення творчих задумів.

Вони живуть, киплять, будують музеї, працюють, виховують дітей і надзвичайно люблять Україну. Коляда, бартки, аркан, хорс, опришки, Довбуш – я надзвичайно щасливий тим, що завдяки Гуцульщині ми це все не втратили і можемо до цього доторкнутися.

Василь Саманюк та Юрій Попович, герої Закарпатського циклу, надихнули мене на роздуми про гуцульський етнос. Довго не міг зрозуміти, чому відео з полонини та гуцульські співанки викликають такий ажіотаж серед глядачів.

Тільки відчувши на собі Гуцульщину, усвідомив – сила природи, шепіт Бога, місце сили… Піднімаючись на полонину, ти залишаєш у підніжжя все, що знав про себе, про життя, а замість цього там, на вершині, тебе наповнює щось нове. Те, що ти ще довго будеш намагатися усвідомити.

Перезавантаження. А у підніжжя гір дерев’яні храми та стародавні ікони, церковні двадцятки, синьо-жовті та червоно чорні прапори, священики, що ще з діда-прадіда, тримаючись родинних традицій, присвячують своє життя Богу і Україні…

Тут живе совість. Тут хліб спочатку молять, а потім їдять, тут кожна дитина знає молитви та ікони.

Це диво. Боже диво. Культура віри зберігалася віками і ніхто не зміг її знищити. Ні лях, ні мокші, ні фердінандці. Вони насаджували своє, та набуте не знищило споконвічне, а лише доповнило його. Уламки цивілізацій – Рахманська паска, санскрит, одяг, взуття, балки будинків з хрестами…

«Лельо!» – кликав Ісус до Отця Небесного. Мене поглинуло це диво гірських вітрів та мелодійних пісень. Внутрішній танець. Сильний. Нестримний. На краю життя та смерті багатьох поколінь.

Глибина…неосяжна глибина, жовто-синій! Велич та ніжність Гуцульщини.

Цикл «Українська Шамбала» ми розпочали зі зйомок програми з головою Верховинської районної ради Іваном Шкіндюком.

І з самого початку моє світосприйняття зазнало нищівного удару. Заміть очікуваних, звичних для мене краватки та бюрократичності – вишиванка та майже година усвідомленої, щирої бесіди про Бога. У мене в голові не вкладалося, що таке можливо.

Життя зробило мене опозиціонером «бюрократичної машини», що так часто і байдуже перемелює в своїх жерновах нашу свободу, наше майбутнє. А тут державний чиновник високого рангу, котрий пам’ятає та шанує діда, який не виходив з дому 20 років, гидуючи радянщиною і щодня досхід сонця читав молитву.

Глибокий діалог. Сильний. Неймовірно гострий.

Про зйомки програм зі священиками завжди домовлявся безпосередньо з ними самими. Та настав момент, коли захотілося це зробити правильно, канонічно, попросивши благословення митрополита Івано-Франківського Іосафа. Це дуже важливо. Це наче покута. Це бажання робити правильні вчинки, від яких на душі легко та вільно.

Митрополит зустрів нас в своїй резиденції. Він був щирий, привітний та по-батьківськи добрий до нас. Так тепло і ніжно… Ми говорили про сьогодення. Мудрий та духовний Воїн. Характер. Сильний та потужний характер не сховаєш за рясою. Сила. Добра сила. Від Бога.

Шестеро капеланів та шестеро монахів Манявського Скиту. Духовне воїнство в найсакральніших його проявах.

Не просто мені дався підйом до видатного гуцульського музиканта, заслуженого працівника культури Миколи Ілюка. Наскільки сильно треба любити музику та Україну, щоб власними силами створити музей?!

«У трембітаря» – місце, в якому ще глибше відчуваєш силу і самобутність гуцульського етносу. Микола неймовірно справжній. І як він ВІРУЄ в свою землю. Я слухав його, наче дитина.

В селі Красник, в 20 кілометрах від Верховини живе Василь Тупилюк. Голова церковної двадцятки. Музей. Балки із хрестами. Надзвичайне знання та усвідомлення Святого Писання. Це гордий, самобутній та вольовий орел, котрий споглядає за історією і культурою свого гуцульського етносу з високої гори, з найвищого дерева. Кремінь.

В цьому ж селі Красник затишна дерев’яна церква. Отець Юрій Мануляк. Тиха, але сильна бесіда і спокійний, впевнений погляд священика, свято віруючого в силу Господа. Бувають програми, після яких ти відчуваєш тишу та спокій на душі.

У Верховині на центральній вулиці, неподалік один від одного розташувалися два храми – КП та УГКЦ. Завітавши до католицького священика Романа Болеховського на ранкову молитву, ми відчули себе в домі Божому, усвідомлювали себе в УКРАЇНСЬКІЙ церкві.

Ми єдині. А історичні помилки виправить Бог. Ми простягнемо руки одне одному. З терпінням та розумінням. Ми єдина нація. Отець Роман так тепло обійняв мене після передачі. Щиро, по-братськи, по-християнськи. Вклоняюся.

Відкриття Гуцульщини. Василь Триндохір. Філософ. Думаюча людина. Волонтер. Соціальний працівник. Саме йому я вдячний за стародавню молитву в епіграфі до цієї статті. Сам про себе говорить: «Не той гуцул, що родився, а той що згуцулився». Він назавжди закоханий в Гуцульщину.

Із вечірніх сутінок, трохи втомлений непростою дорогою, прийшов до нас чоловік, в чиїх очах застигло відлуння війни. Дикий та зухвалий ВОЇН. Відвертий. Справедливий. Фанатичний українець. Він шукає себе. Бореться із собою. Та впевнено і завзято рухається вгору. Воїн російсько-української війни. Андрій Фафлей.

Старовинний храм у Криворівні. І його настоятель, Іван Ребарук – священик, котрий разом зі своїми прихожанами так свято вірує в Господа. Криворівнянська Божа Матір. Ікона на здійснення творчих задумів.

Там, високо в горах, люди так часто стають на коліна перед іконами, перед Господом. І так щиро моляться за наших воїнів, за Україну. Моєму здивуванню немає меж. Які ж вони УКРАЇНЦІ!

Саме від отця Івана я почув надзвичайно важливу річ – не тільки ми молимося за Небесну Сотню, а й вони Там моляться за нас і за Україну. Він живе в Господі та говорить собі і прихожанам Правду.

Юрій Стефлюк. Верховина. Священик рідної церкви. Спокійний. Усміхнений та виважений.

Гуцульщина – це усвідомлена тиша. Це безперервний діалог із Богом. Треба лише навчитися чути його шепіт.

Василь Зеленчук. Історик, біограф. Він все життя пропрацював з людьми. На території Криворівнянського храму могили його предків. Він романтик. Я розмовляв з ним біля церкви, а він дивився на гори та розмірковував… Такі люди звикли спочатку уявити, усвідомити, а лише потім щиро та виважено говорити.

Дмитро Стефлюк. Голова ГО «Всеукраїнське товариство «Гуцульщина». Патріот своєї землі. Досвідчений. Думаючий. Усвідомлений. І, що найважливіше, не зважаючи на поважний вік продовжує з дитячої цікавістю вивчати свій гуцульський спадок.

Шлях у 200 кілометрів до Манявського Скита. Наболіло. Мушу сам сповідатися. Я протягом 18 років регулярно їздив в Почаєве. Сильне та святе місце.

Печерські монахи, почувши про знамення Божої Матері прийшли туди молитися та будувати Храм Божий. В печерах, потім в келіях. В холоді та голоді. В аскеті.

Тільки от зараз на святій землі править сатана – мокшанська церква. І, прикладаючись до ікони Єрусалимської Божої Матері, я помітив на величезній люстрі собору герби чужого, ворожого нам народу, що вбиває моїх українських братів та сестер.

Пройде багато часу, перш ніж ми зможемо очистити це святе місце від скверни. Відмолити.

І в той же час є святиня, котру не давали розбудовувати та примножувати – Манявський Скит. Ікона матері Божої Одігітрії. Преподобні Іов та Феодосій. Це ВЕЛИЧНА історична спадщина НАШОГО народу, про яку кожен із нас має знати.

В підземному храмі Гроба Господнього тихо та затишно палали свічки. Напівтемрява. І неймовірний спокій.

Отець Василій. Виважений, усвідомлений в Господі священик. Всією своєю суттю прагне роз’яснити, підтримати, допомогти.

Архімандрит Сафроній. Духівник Манявського Скиту. Це той священик, який підтримує дух та віру своїх братів – монахів обителі. Дуже наповнена людина, розмірена, некваплива. Над нею не владні пристрасті матеріалістичного світу. Човен, що пливе по чистій та дзеркальній воді. Навіть не уявляю, яких сил це йому коштує. В молитві.

Ієромонах Меркурій. Нам опустили ікону Манявської Божої Матері, розповіли чарівливу історію її появи. Після «Сповіді» я став на коліна перед цією святинею та мав змогу помолитися до неї. Я ще довго буду дякувати Богу за таке диву і подумки часто буваю там, в пустому на той момент храмі, на колінах, перед цією іконою.

Ієромонах Онуфрій. Не зважаючи на юний вік, він настільки ясно усвідомлює себе в Господі! Він несе Слово Господнє і так щиро радіє цьому. Там у величному храмі мені пощастио бачити перед собою юного та самостійного громадянина України. Тим більшим відчувався контраст між двома світами, двома зовсім різними вимірами. Світом тиші, спокою, молитви, благодаті й ніжної любові та іншим світом, метушливим і захаращеним, куди так не хочеться повертатися.

Поряд із надгробною плитою, котру дивом вдалося врятувати та зберегти, ми розмовляли зі схеромонахом Сергієм. Таїнство… глибокий священик. Родом з Донецька, він надзвичайно вдячний Богу за те, що відведений йому час він має змогу провести в Манявському Скиті. Обривки фраз… уламки думок…

Як пояснили мені монахи, він на прямому протистоянні з дияволом. Там своє світло і своя темрява. Монах жертвує мирським в ім’я Господа. Це урочисто і трагічно… Це заворожує і болить…

Настоятель Манявського Скиту отець Феогност. Був надзвичайно здивований. Вперше в житті зустрів священика, тим паче монаха, котрий постійно посміхається, жартує, сміється і сприймає життя з таким неймовірним позитивом.

Вже під час діалогу отець Феогност дозволив собі відкрити те, як багато йому болить, як мудро він усвідомлює життя, як щиро поважає Слово Боже… Та сприймає життя як шлях в Господі. І робить це з посмішкою. Щирою, по-дитячому відкритою посмішкою.

В Манявському Скиті атмосфера добра і поваги. Нас запросили на вечерю. Ми молилися перед трапезою. Проста їжа. Пісна. Божа.

Храм під яскравими зірками. Божа обитель серед величних гір. Дуже тихо… Без зайвої розкоші, проте з такою величезною душею.

Маленька та чарівна країна Оксани Сусяк. Патріот. Націоналіст. І ніжна, ласкава та затишна гостинність. Так багато в будинку зроблено тендітними ручками господині. А ще ікони, глиняний посуд… Неймовірно теплі та добрі спогади.

Іконописці та художники Микола та Людмила Ребенчук. Виставка їх робіт в музеї Гуцульщини. Світлий та набожний Микола. Усвідомивши суть передачі, він не вагаючись відкрив свою душу. Мужній вчинок. Корінна киянка, нащадок стародавнього роду, дружина Миколи – Людмила. Скромна, совісна, трохи сором’язлива людина. Це вона написала ікону Криворівнянської Божої Матері. Дуже світла сімейна пара.

Юрій Крученяк. Ця людина повністю віддала себе вивченню гуцульського етносу. З ранку до вечора він працює в музеї Гуцульщини, ходить в експедиції горами. Пристрасно цікавиться всім, що пов’язано з його землею. Фанат.

Наталя Кумлик. Донька музиканта-віртуоза Романа Кумлика, котра відродила музей в пам’ять про батька та назвала музей на його честь. Цікава, захоплююча екскурсія, нескінченний потік відвідувачів. Вона грає на неймовірній кількості музичних інструментів. Продовжує справу батька. Дух цієї людини надзвичайно високий. Глибоко віруюча людина. Для мене ця людина стала відкриттям. Я не помиляюся в тому, що час і молитва створять диво.

Отець Михайло. Верхній Ясенів. Храм Святого Духа. Діти на війні. Старовинні ікони, моці святих… І священик, який по-дитячому щиро переживає за свою любу Україну.

Боцвінок Марія Михайлівна. 90-річна гуцулка. 7 дітей. 17 онуків. 20 правнуків. Чекає на праправнука. Родина членів церковної двацятки. Пам’ятає Австрію, Польщу та Московію на рідній землі. Надзвичайні сила та мужність.

Отець Назарій. Разом із громадою відбудував три храми. Сильний та незламний духом священик. Від нього віє Україною. Подарував нам дві ікони. Молимося!

Усвідомлений та творчий гуцул Руслан Трач. Він відроджує бойове мистецтво гуцулів – ХОРС. Він дивиться вглиб себе і свого народу, вірує в нашу культуру. Такі українці можуть сміливо говорити за всіх нас. Вони – майбутнє нашої країни.

Юрій Соломченко. Мисливець за білим щастям. Гори, гриби та спілкування. Спокійний, легкий, думаючий. Ми розмовляли. Щиро, відкрито та чесно.

Дмитро Дзвінчук. Не бачу сенсу перераховувати його наукові здобутки та регалії. Етнічний Гуцул, котрий має безпосередній стосунок до виховання нашої молоді. І має на це моральне право – він дихає країною, йому болить Україна.

ПЛАСТ. Степан Волковецький. Політик. Дипломат. Громадський діяч. Просвіта. Пройшовши величезний шлях, він прийшов до колиски української державності. І сьогодні бачить її в організації виховання молоді і соціуму, відновленні та збереженні нашї історичної та культурної спадщини.

Михайло Січка. Запеклий, націоналістично заряджений УКРАЇНЕЦЬ. Поміркована бесіда. Високе сприйняття державності. Пишаюся нашою молоддю.

Олександр Сич. Дуже важливо було побачити не посадову особу, голову обласної ради, а людську, УКРАЇНСЬКУ душу. Письменник, історик і глибоко віруючий українець. Фундаментальність в усьому. Надзвичайна розмова.

Капеланія – новий, неймовірний, надважливий етап щабель розвитку нашої рідної Церкви. Свято-Троїцький кафедральний собор. Благословення митрополита Івано-Франівського і Галицького Іосафа. Нам надали змогу в той день зняти шість програм. Шість священиків. Шість військових капеланів.

Головний капелан Івано-Франківської області Іван Креховецький. Майдан. Волонтерство. Війна. Впевнений та мужній духівник. Завзятий патріот.

Капелан Степан Гуменяк. Майдан. Волонтерство. Війна. Дуже переживає за воїнів. Всією душею. Всім серцем.

Капелан Анатолій Холевчук. Добрий та стриманий. Він відкрився, коли ми почали говорити про його дітей. Він так пишається тим, що вони моляться.

Військовий священик Федір Мороз. Цей священик користується великою повагою серед тих, хто пройшов війну. Він бере участь в їх житті. Він просто пішов на війну. Духовно і морально. Він проніс її через свою душу.

Капелан Василь Мороз. Молодий та щирий священик, капелан. Він спокійно спостерігав за своїми церковними братами. Внутрішній світ цієї людини неймовірно усвідомлений. Він священик по діду. Уклін Вам, отче!

Віктор Курелюк. Капелан. Він сидів зібраний, наче натягнута струна. Він так високо цінить військове БРАТЕРСТВО. Коли йшов на війну, його дружина чекала на дитину. В день зйомок програми у його донечки був день народження. Стоїк. Вірний ідеалам Батьківщини.

Всі капелани – це Майдан, війна і віра. Вдихнув цю силу і відчув себе під захистом Господнім. Це диво Боже, коли на допомогу нації стають священики, перебуваючи разом з воїнами на передовій.

Віталіна Маслова (Береза Бетула). Ця дівчинка пережила величезну трагедію. Двоє діточок. А вона все полишила і з ранку до ночі займається реабілітацією воїнів, що повернулися з війни. Художник. Вчитель. Психолог. Киянка, що до болю в душі, до щастя в серці закохалася в Гуцульщину.

Лена Рашковська. Адвокат. Гуцулка. Підкорювач гірських вершин та гірських річок. Знавець історії рідного краю, старовинних гуцульських обрядів, пісень, легенд, казок та переказів. Її діти моляться, перш ніж сісти за стіл. В їх сімейному музеї збереглися вишиванки, котрим більше 100 років. Це наш особистий Янгол-Охоронець в цій мандрівці.

Всі 39 героїв цього циклу – це люди, котрих Лена знає особисто і з котрими нас познайомила. Там в Жаб’є (Верховині) саме вона з величезною любов’ю відкрила нам душу гуцульського етносу. І ми закохалися в цю казку. Ми були зачаровані цим дивом. Це дійсно диво, коли так чуєш, так відчуваєш свою землю.

Приїхав шукати Бога. Я знайшов його, жовто-синій. Наш Бог серед нас. Він любить нас і закликає бути сильними. Він вчить не забувати ні про тих, хто на передовій, ні про тих, хто в тилу. Він просить переусвідомити сотні років темряви та байдужості.

Моя рідна і люба Гуцульщино, мої надзвичайні гуцули, частинка мого серця назавжди лишилася з вами!