Валерій Залужний: Європа мусить готуватися до нового світу
Санкції в обмін на енергетичні домовленості, непередбачувана політика Вашингтона та стратегічні амбіції Москви ставлять під загрозу не лише Україну.
Валерій Залужний попереджає: війна давно стала глобальним випробуванням, а Європі потрібні політична воля, нова оборонна доктрина й готовність самостійно гарантувати власну безпеку.
Санкції на паузі — стратегічна перевага для Путіна?
Рішення Дональда Трампа призупинити застосування нових санкцій проти Росії стало черговим сигналом того, наскільки суперечливою може бути американська політика щодо війни, яка вже давно вийшла за межі українсько-російського протистояння. 17 жовтня 2026 року президент США видав відповідний виконавчий указ, пославшись на національні інтереси. Йдеться про санкційний пакет, який Конгрес підтримав значною двопартійною більшістю. Про це повідомили Associated Press, The Wall Street Journal та інші міжнародні медіа.
Нові обмеження мали посилити тиск на російські фінансові й енергетичні структури, а також передбачали можливість запровадження високих мит проти країн, які продовжують купувати російські енергоносії. Проте адміністрація Трампа скористалася передбаченим механізмом відтермінування санкцій, пояснивши рішення державними інтересами США. Воно викликало критику навіть серед частини республіканців.
Політичний контекст цього рішення особливо важливий. Вашингтон прагне впливати на ціни на пальне, домовлятися про постачання енергоносіїв і водночас демонструвати готовність завершити війну. Але коли економічні інтереси починають переважати над завданням стримування агресора, виникає принципове питання: чи не отримує Кремль перепочинок, необхідний для продовження військових дій?
Для Володимира Путіна санкції — не просто економічна незручність. Це обмеження доступу до фінансових ресурсів, технологій, обладнання та міжнародних ринків, які допомагають підтримувати військову машину. Послаблення такого тиску може збільшувати можливості Росії фінансувати війну, навіть якщо його прихильники пояснюють рішення прагненням стабілізувати світові енергетичні ринки.
Показовою стала реакція України. Володимир Зеленський розкритикував рішення Вашингтона, наголосивши, що послаблення обмежень допомагає Росії в умовах, коли вона продовжує атакувати українську інфраструктуру. Паралельно Київ зіткнувся з невизначеністю щодо американської розвідувальної підтримки та роботи супутникових систем, критично важливих для оборони.
Отже, йдеться не лише про юридичний статус конкретного санкційного пакета. Виникає ширша проблема: чи може союзник одночасно декларувати підтримку України та ухвалювати рішення, які потенційно полегшують становище її противника?
Конгрес проти Білого дому: хто визначатиме політику щодо Росії?
Рішення Трампа створює незручну ситуацію і для американської політичної системи. Конгрес підтримав санкційний механізм, покликаний збільшити ціну російської агресії, але президент скористався можливістю відкласти його застосування. Це протистояння не варто зводити до звичайної партійної суперечки. У США стикаються два підходи до національних інтересів: один передбачає примушення Москви до зміни поведінки через економічний тиск, інший робить ставку на переговори, енергетичні домовленості та можливість досягти політичного результату без подальшого посилення санкцій.
Противники президентського рішення побоюються, що Росія отримає вигоду без необхідності робити реальні поступки. Якщо Кремль може розраховувати на доступ до енергетичних ринків і послаблення обмежень, не припиняючи агресії, економічний стимул до зміни курсу зменшується.
Проте є й інший аспект: американська система стримувань і противаг продовжує діяти. Критика з боку законодавців, юридичні питання щодо застосування санкцій та публічне обговорення наслідків президентських рішень демонструють, що політика Білого дому не є безальтернативною.
Для України це означає необхідність працювати не лише з адміністрацією президента США, а й із Конгресом, європейськими союзниками, американськими експертними колами та суспільством. Важливо, щоб підтримка України не залежала виключно від настроїв однієї людини чи короткострокових внутрішньополітичних розрахунків.
Водночас Києву не варто плутати наявність опонентів президентської політики у Вашингтоні з гарантією автоматичного перегляду рішень. Політична критика повинна перетворюватися на конкретні законодавчі та дипломатичні механізми, інакше вона залишиться лише черговою хвилею заяв.
Залужний попереджає: війна давно перестала бути лише українською
На тлі цих подій особливого значення набуває позиція Валерія Залужного — колишнього головнокомандувача ЗСУ, а нині посла України у Великій Британії. Його публічні виступи останніх місяців об'єднує одна принципова теза: російсько-українську війну не можна розглядати як ізольований регіональний конфлікт. Вона стала частиною ширшої кризи міжнародного порядку, у якій перевіряються дієвість міжнародного права, здатність демократичних держав захищати власні принципи та готовність союзників нести відповідальність за спільну безпеку.
У серпні 2026 року Залужний наголошував, що завершення війни такого масштабу не можна достовірно передбачити простими календарними прогнозами або очікуванням односторонніх поступок Росії. За його оцінкою, припинення конфлікту потребує глобальних геополітичних рішень, оскільки старий світовий порядок уже не забезпечує належного стримування агресора. Про це повідомляло агентство «Інтерфакс-Україна» 25 серпня 2026 року.
Ще тривожніше звучить його оцінка перспектив європейської безпеки. У вересні Залужний звернув увагу на неспроможність держав Європейського Союзу завжди діяти узгоджено, хоча масштаб загрози вимагає саме колективної відповіді. Він наголосив, що Україна має унікальний досвід сучасної війни, який може стати основою для створення ефективнішої системи безпеки континенту. Цю позицію оприлюднили 30 вересня.
Суть його попередження полягає в тому, що небезпека не зникне від самого факту переговорів між великими державами. Якщо домовленості не супроводжуються дієвим стримуванням Росії, гарантіями безпеки та механізмами відповідальності за порушення, вони можуть лише відкласти наступну кризу. Саме тому політична непередбачуваність Вашингтона має значення далеко за межами українсько-американських відносин. Якщо Сполучені Штати послаблюють тиск на Москву, не отримавши переконливих гарантій зміни її поведінки, європейським країнам доводиться переглядати власні оборонні розрахунки.
Що пропонує Залужний: не чекати на чужі рішення, а змінювати систему безпеки
Важливо, що бачення Залужного не обмежується критикою міжнародної ситуації. Він послідовно говорить про конкретні напрями, за якими Україна та Європа можуть зміцнити власну стійкість.
Перший напрям — нова європейська система оборони. У своїх виступах Залужний наголошує: Європі необхідні сучасні доктрини, які враховуватимуть реалії війни, технологічні зміни та можливість тривалого протистояння. Недостатньо збільшувати оборонні бюджети, якщо військове планування, виробництво озброєнь і координація союзників залишаються прив'язаними до застарілих підходів. Український досвід має бути не просто предметом вивчення у військових академіях, а основою для практичної співпраці: спільних виробництв, випробувань, підготовки військових та інтеграції нових технологій у збройні сили європейських країн.
Другий напрям — технологічна перевага замість механічного нарощування озброєнь. У вересневій статті про інвестиції та оборонні технології Залужний підкреслив важливість фінансування українського оборонно-промислового комплексу. Сучасна війна вимагає не лише традиційних систем озброєння, а й безпілотників, засобів радіоелектронної боротьби, автоматизації, програмного забезпечення та швидкого впровадження інновацій. Його позицію опублікував «Інтерфакс-Україна» 10 вересня 2026 року. Це має прямий стосунок до нинішньої кризи довіри між Києвом і Вашингтоном. Коли критичні оборонні можливості залежать від політичних рішень іншої держави або приватних технологічних компаній, виникає стратегічна вразливість.
Відповідь полягає не в ізоляції України від партнерів, а в диверсифікації постачання, розвитку власних технологій та створенні спільних європейських виробничих потужностей. Що більше незалежних каналів зв'язку, розвідки, виробництва й постачання має Україна, то складніше використати технологічну залежність як інструмент тиску.
Третій напрям — економічна витривалість і захист інфраструктури. Залужний звертав увагу на те, що у війні на виснаження результат визначається не лише ситуацією на фронті. Важливими стають стан економіки, енергетики, логістики, торгівлі та здатність суспільства витримувати тривале навантаження.
Цей висновок стосується не тільки України. Європейські держави також повинні захищати енергетичні системи, транспортні вузли, промислові підприємства та комунікації, які можуть стати цілями ракетних ударів, кібератак і диверсій. Якщо Росія зберігає ресурси для продовження війни, а європейські країни не готуються до тривалого протистояння, сама зміна політичної риторики у Вашингтоні не усуне загрози.
Четвертий напрям — політична воля та узгоджені дії союзників. Залужний неодноразово наголошував, що технології та ресурси самі по собі не гарантують безпеки. Потрібні чіткі політичні цілі, стратегія їх досягнення та готовність ухвалювати рішення, які можуть бути непопулярними в короткостроковій перспективі. Саме цього сьогодні бракує міжнародній відповіді на російську агресію. Європа має значні економічні, промислові й технологічні можливості, але їх необхідно перетворити на узгоджену політику.
Чому економічні домовленості з Москвою можуть виявитися пасткою
Прихильники зближення з Росією можуть стверджувати, що торгівля, енергетичні угоди та дипломатичні контакти створюють стимули для припинення війни. Проте економічна взаємозалежність не гарантує миру, якщо одна зі сторін розглядає військову силу як інструмент досягнення політичних цілей.
Для Кремля повернення до економічних контактів із Заходом може мати одразу кілька переваг: додаткові доходи, послаблення міжнародної ізоляції, розбіжності між союзниками та можливість представити поступки Заходу як доказ власної стійкості. Це не означає, що будь-які переговори з Москвою приречені на провал. Дипломатія необхідна, якщо її метою є припинення агресії та створення умов для тривалого миру. Але переговори стають небезпечними, коли економічні вигоди надаються наперед, а конкретні зобов'язання Росії залишаються невизначеними.
Саме тому санкційна політика має оцінюватися не за кількістю заяв про її посилення чи послаблення, а за результатом. Чи припинила Росія агресію? Чи зменшила військові загрози? Чи з'явилися дієві механізми контролю за виконанням домовленостей? Чи захищені Україна та її європейські партнери від повторення війни? Без відповідей на ці питання послаблення тиску ризикує стати не кроком до миру, а винагородою за затягування конфлікту.
Від України залежить більше, ніж здається Вашингтону
Європейська безпека сьогодні безпосередньо пов'язана зі здатністю України продовжувати оборону. Це визнають дедалі більше європейських політиків, які розуміють: поразка України не завершила б російські стратегічні амбіції, а могла б створити нові загрози для сусідніх держав.
Зеленський під час жовтневих зустрічей із європейськими лідерами закликав посилити військову підтримку, захист української енергетики та фінансування оборони. Європейська рада 15 жовтня підтвердила підтримку України та наголосила на необхідності підвищення стійкості критичної інфраструктури напередодні зими. Офіційні висновки саміту ЄС.
Ці кроки важливі, але їх потрібно перевести в довгострокову систему. Європі необхідні багаторічні програми фінансування української оборони, стабільне виробництво боєприпасів, розвиток протиповітряної оборони, захист енергетики та технологічне партнерство з українськими підприємствами. Так само потрібна узгоджена позиція щодо санкцій. Якщо одні країни посилюють обмеження проти Росії, а інші шукають способи повернутися до вигідної торгівлі без істотних умов, Кремль отримує можливість використовувати ці розбіжності у власних інтересах.
Україна, зі свого боку, має пропонувати партнерам не лише аргументи про необхідність допомоги, а й конкретну модель взаємної вигоди: спільне виробництво, обмін бойовим досвідом, технологічні розробки та формування нової архітектури безпеки. Це саме той підхід, на якому наголошує Залужний: український досвід повинен стати внеском у безпеку всієї Європи.
Світ на роздоріжжі: поступки агресору чи нові правила безпеки?
Нинішня криза оголює проблему, яку неможливо розв'язати лише зміною президента США, черговим пакетом санкцій або новою зустріччю лідерів. Міжнародний порядок потребує механізмів, які не дозволятимуть сильним державам перетворювати економічну залежність, військовий тиск і дипломатичні переговори на інструменти безкарного перегляду кордонів.
Залужний попереджає про небезпеку роз'єднаної Європи, технологічного відставання та відсутності політичної волі. Його бачення передбачає не просто збільшення військових витрат, а зміну самої логіки оборони: від реакції на загрози — до системного стримування, від залежності від окремих постачальників — до власних технологічних можливостей, від розрізнених національних рішень — до спільної європейської стратегії.
Трамп може пояснювати свої рішення інтересами американської економіки та прагненням домовитися про припинення війни. Однак жодна енергетична угода не повинна оцінюватися окремо від її наслідків для міжнародної безпеки. Дешевше пальне сьогодні не обов'язково означає менші витрати завтра, якщо ціною стає посилення держави, яка продовжує військову агресію.
Так само дипломатичний контакт із Путіним сам по собі не є ні перемогою, ні поразкою. Вирішальним буде те, чи зможуть переговори привести до реального припинення агресії, надійних гарантій безпеки та відповідальності за порушення домовленостей.
Україна не повинна ставати розмінною монетою в суперництві великих держав. А Європа не може дозволити собі стратегічну пасивність, очікуючи, що Вашингтон у будь-який момент повернеться до попереднього курсу.
Головний урок нинішньої кризи полягає в тому, що безпека не виникає з добрих намірів і не забезпечується самими деклараціями. Вона потребує сили, технологій, економічної стійкості та політичної єдності. Саме це сьогодні намагається донести Залужний: війна проти України стала випробуванням для всього світу. Якщо міжнародна спільнота хоче зупинити агресію, їй доведеться не лише говорити про мир, а й створити умови, за яких продовження війни перестане бути вигідним для агресора. Інакше нинішні поступки можуть стати не завершенням небезпечної епохи, а лише прологом до наступної кризи.