Поки Україна платить кров’ю за спротив російській агресії, команда Дональда Трампа шукає спосіб повернути частину заморожених російських грошей в економічний обіг — і перевести їх під американський контроль.
Берлін уже сказав «ні». За суперечкою про активи стоїть значно більше, ніж фінансова операція: хто визначатиме умови миру, хто розпоряджатиметься російськими грошима і чи не перетворюється припинення війни на угоду за рахунок України.
Мирний план чи фінансовий переділ?
Історія, про яку повідомила британська Financial Times 14 жовтня, ставить незручні запитання перед усім західним альянсом. За даними видання, Сполучені Штати запропонували європейським державам розморозити частину російських суверенних активів і перевести їх до спеціальної фінансової структури під контролем Вашингтона. Ініціативу представили американські переговорники Стів Віткофф і Джаред Кушнер — зять Дональда Трампа, залучений до його дипломатичних зусиль.
Пропозицію обговорювали під час переговорів у Маямі за участю представників України, США, Німеччини, Франції, Великої Британії, Європейського Союзу та НАТО. За інформацією джерел FT, доля заморожених активів розглядалася як частина ширшого пакета домовленостей щодо завершення війни.
Європейські представники відхилили американський задум. Ідеться не просто про незгоду щодо способу управління грошима. Вашингтон фактично запропонував змінити правила розпорядження активами, які перебувають під європейською юрисдикцією, а отже, поставив питання про те, хто матиме вирішальний голос у майбутньому врегулюванні війни.
Важливе уточнення: наразі йдеться про пропозицію, описану журналістами з посиланням на обізнані джерела, а не про ухвалене рішення чи завершену фінансову операцію. Reuters також повідомляло про цей план із посиланням на FT, зауваживши, що незалежно підтвердити інформацію агентству спочатку не вдалося.
Проте навіть на рівні пропозиції виникає принципове запитання: чому кошти держави-агресора, заморожені після повномасштабного вторгнення в Україну, мають ставати інструментом американської переговорної стратегії — і які гарантії того, що така операція справді працюватиме на справедливий мир?
Мерц поставив Вашингтон на місце: російські гроші залишаться в Європі
Реакція Берліна виявилася категоричною. Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц заявив, що заморожені в Європі російські державні активи мають залишатися там, де їх заблокували. Він наголосив, що рішення щодо цих коштів належить до компетенції європейських держав.
«Це наша справа, і ми приймаємо рішення щодо цього питання», — заявив Мерц перед початком саміту ЄС у Брюсселі 15 жовтня. Про його позицію повідомили, зокрема, німецькі ділові видання Handelsblatt і Financial Times. Це не просто дипломатична перепалка. Берлін фактично дав зрозуміти: навіть найближчий союзник Європи не може одноосібно вирішувати долю коштів, які перебувають під європейською юрисдикцією.
Масштаб питання колосальний. За даними FT, у Європейському Союзі зосереджена основна частина приблизно 260 мільярдів євро російських суверенних активів, заморожених після вторгнення Росії в Україну. Значна їх частина перебуває в бельгійському депозитарії Euroclear. І саме тут виникає головна суперечність. Європа роками обговорює, як використати російські кошти для підтримки України та компенсації завданих агресією збитків. Натомість американська пропозиція, про яку повідомила FT, передбачає розморожування частини активів і передачу їх у структуру під контролем Вашингтона.
Це принципово інший підхід: замість того щоб насамперед визначати, як змусити агресора компенсувати шкоду, союзники обговорюють, як зробити російські гроші елементом великої геополітичної угоди.
Путін отримує перспективу економічного повернення — ще до встановлення миру?
Щоб зрозуміти політичний зміст пропозиції, потрібно розглядати її в контексті ширших переговорів адміністрації Трампа з Москвою. The Washington Post 12 жовтня повідомила про формування багатокомпонентного плану врегулювання, який передбачає відбудову України, безпекові гарантії, можливу економічну співпрацю з Росією та припинення вогню вздовж нинішньої лінії фронту. У матеріалі також ішлося про можливі енергетичні домовленості, зокрема про відновлення постачання російських нафти й газу на європейські ринки. Отже, питання заморожених активів не існує у вакуумі. Воно є частиною ширшої концепції, у якій економічні стимули мають допомогти схилити сторони до домовленості.
Але хто саме має отримати вигоду від таких стимулів? І що отримає Україна натомість? Якщо російські кошти почнуть розморожувати ще до виконання Москвою чітких і перевірюваних зобов’язань, Кремль може здобути фінансові переваги без належної відповідальності за руйнування українських міст, загибель цивільних і завдані державі збитки.
Це не означає, що кожен можливий механізм використання активів автоматично передбачає передачу грошей Росії. Опубліковані повідомлення не розкривають усіх деталей американської схеми. Проте вони дають підстави поставити питання про послідовність дій: чому фінансові поступки Москві мають обговорюватися як засіб досягнення миру, якщо сама Росія ще не забезпечила припинення агресії?
Мирна угода може передбачати складні компроміси. Але компроміс не повинен перетворюватися на механізм, за якого агресор спочатку отримує економічні переваги, а потерпіла сторона змушена задовольнятися обіцянками безпеки.
Не лише активи: Трамп шукає економічні стимули для Кремля
Інший показовий епізод — інформація The New York Times, оприлюднена 10 жовтня й переказана «Українською правдою». За даними видання, американські посланці Стів Віткофф і Джаред Кушнер пропонували Росії економічні стимули для досягнення обмеженого припинення вогню. Серед ідей, які обговорювалися, були розморожування мільярдів доларів російських суверенних активів, домовленості щодо нафтової компанії «Лукойл» та відновлення білоруського експорту калійних добрив.
Ці повідомлення важливі, оскільки показують загальну логіку переговорної стратегії: запропонувати Москві економічні вигоди в обмін на конкретні кроки до припинення бойових дій. На перший погляд, такий підхід може здаватися прагматичним. Якщо економічний стимул допоможе зупинити вбивства, його варто принаймні розглядати. Однак усе залежить від умов, послідовності й гарантій виконання домовленостей.
Якщо винагорода надається наперед, а російські зобов’язання залишаються розмитими, виникає небезпечна асиметрія. Москва отримує конкретні фінансові переваги, тоді як Україна — черговий пакет обіцянок, ефективність яких залежатиме від майбутньої політичної волі Вашингтона та європейських столиць.
Особливо тривожно це виглядає на тлі повідомлень про тиск адміністрації Трампа на Київ щодо припинення українських ударів по російських нафтопереробних підприємствах. Financial Times писала про вимоги до України зупинити такі атаки, тоді як Вашингтон намагається домовитися з Москвою про енергетичні питання. У результаті постає незручне запитання: чи не ризикує переговорний процес перетворитися на систему, у якій Україну закликають обмежити військовий тиск на агресора, а Росії водночас пропонують економічні стимули?
Чому Європа не хоче віддавати ці гроші Вашингтону
Європейська позиція має не лише політичний, а й юридичний вимір. Заморожені державні активи — це не звичайний банківський рахунок, яким можна вільно розпорядитися за рішенням одного уряду. Їхній статус пов’язаний із санкційними режимами, міжнародним правом, питаннями державного імунітету та ризиками судових позовів. Розморожування коштів, їх передача іншій структурі та подальше використання — юридично різні операції, кожна з яких потребує окремого обґрунтування.
Європейські країни також мають власні інтереси та ризики. Якщо рішення щодо активів ухвалюватимуться за американською схемою, це може поставити європейські уряди перед питанням: хто нестиме відповідальність у разі судових спорів або провалу домовленостей?
Reuters раніше описувало труднощі ЄС із використанням російських коштів для фінансування України. Одним із ключових питань залишалися юридичні ризики для Бельгії та Euroclear, де зберігається значна частина активів. Тому заява Мерца — це також захист права Європи самостійно визначати фінансову політику щодо Росії.
Водночас позиція Берліна не означає, що європейці вже погодилися конфіскувати всі заморожені російські державні кошти або передати їх Україні. Заморожування активів, використання доходів від них, надання позик під відповідні фінансові механізми та конфіскація основної суми — різні юридичні моделі. Їх не можна ототожнювати. Проте принципова лінія Мерца зрозуміла: долю російських грошей у Європі мають визначати європейські держави, а не Вашингтон.
Україна ризикує опинитися перед фактом чужої домовленості
Найбільше занепокоєння викликає не сама дискусія про гроші, а місце України в переговорному процесі. Київ є стороною, на яку Росія напала. Саме українці платять найвищу ціну за війну, а українська інфраструктура потребує масштабного відновлення. Тому рішення про використання російських активів не можуть розглядатися виключно як інструмент домовленостей між Вашингтоном і Москвою.
Якщо частина активів розморожуватиметься в обмін на тимчасове припинення вогню, Україні потрібні чіткі гарантії: що відбудеться в разі нового російського наступу? Чи будуть фінансові поступки автоматично скасовані? Хто контролюватиме виконання домовленостей? Чи залишаться ресурси для відбудови українських міст і компенсацій постраждалим? Без відповідей на ці запитання слово «мир» ризикує стати політичною оболонкою для угоди, зміст якої визначатимуть передусім інтереси великих держав.
Тут варто згадати й повідомлення The Washington Post про можливу економічну інтеграцію Росії та України після припинення бойових дій. У такому підході економічні стимули розглядаються як складова врегулювання, але залишається відкритим питання: чи будуть вони підкріплені достатніми гарантіями проти повторної агресії?
Україна не повинна опинитися в ситуації, коли її майбутнє обговорюють через фінансові механізми, створені без її реального впливу на остаточні рішення.
Чи стане Європа запобіжником проти поступок Кремлю?
Заява Мерца демонструє, що між США та Європою є розбіжності не лише щодо тактики переговорів, а й щодо контролю над фінансовими важелями впливу на Росію. Для Європи російська агресія — безпосередня загроза безпеці континенту. Для адміністрації Трампа переговори, судячи з оприлюднених ініціатив, значною мірою спираються на пошук економічних стимулів, які мають змусити сторони погодитися на угоду.
Ці підходи не обов’язково несумісні. Економічні стимули можуть бути частиною дипломатії. Але вони стають небезпечними, коли поступки агресору не супроводжуються надійними механізмами стримування, а інтереси країни, на яку напали, відсуваються на другий план.
Європа має всі підстави вимагати, щоб будь-яка угода щодо російських активів передбачала прозорі правила, чітке призначення коштів, юридичні гарантії та безпосередній захист інтересів України. Інакше може статися парадоксальна ситуація: гроші, заморожені як відповідь на російську агресію, перетворяться на інструмент повернення Росії до звичайних економічних відносин — без належного відшкодування збитків і без гарантій, що війна не повториться.
Висновок: мир не повинен починатися з фінансової винагороди агресору
Американська пропозиція, про яку повідомила Financial Times, ще не є остаточним рішенням. Проте вона вже виявила фундаментальну проблему: західні союзники не мають єдиного бачення того, як використовувати заморожені російські активи та яку роль ці кошти повинні відіграти у завершенні війни.
Фрідріх Мерц окреслив межу, яку Берлін не готовий дозволити перетнути: російські державні активи, заморожені в Європі, мають залишатися в Європі, а рішення щодо них повинні ухвалювати європейці. Тепер головне — не допустити, щоб суперечка про юрисдикцію перетворилася на торг за рахунок України.
Російські кошти можуть бути важелем тиску на Кремль, ресурсом для відбудови та частиною механізму компенсації збитків. Але для цього потрібні зрозумілі правила, а не кулуарні домовленості, зміст яких суспільство дізнається постфактум.
Справжній мир — це не просто припинення стрілянини. Це припинення агресії, гарантії безпеки, відповідальність за завдану шкоду та умови, за яких Росія не зможе використати паузу для підготовки нової війни.
І якщо Вашингтон справді прагне миру, він має відповісти на просте запитання: чому розморожування російських грошей повинно стати частиною домовленостей раніше, ніж світ отримає надійні гарантії, що Москва припинить агресію?