Затримані погодження передавання ракет-перехоплювачів,
публічні вимоги замінити українського переговорника та послаблення санкційного
тиску на Росію — конкретні рішення адміністрації Дональда Трампа, які ставлять
під сумнів збалансованість її політики. Київ попереджає про ризик примусу до
капітуляції. Вашингтон заперечує, що діє на користь Кремля. Але факти вимагають
від американської влади незручних відповідей.
Відносини між Вашингтоном і Києвом знову загострилися.
І цього разу йдеться не лише про дипломатичну перепалку між Дональдом Трампом і
Володимиром Зеленським. На кону — постачання засобів протиповітряної оборони,
обмін розвідувальною інформацією та здатність України захищати міста від
російських ракетних ударів.
19 жовтня Reuters повідомило, що Зеленський назвав
рішення американської сторони щодо військової підтримки України «важкими для
пояснення між друзями». Президент заявив про затримки постачання ракет за
програмою PURL та обмеження в роботі супутникової системи Starshield. За його
словами, протягом попереднього тижня Україна тричі не отримала завчасних
попереджень про російські атаки, які зазвичай надходили від партнерів. Це вже не
абстрактна суперечка про дипломатичний етикет. Ідеться про конкретні можливості
оборони країни, на яку Росія продовжує нападати.
Patriot: бюрократична затримка
чи політичний важіль?
The Washington Post 19 жовтня опублікувала матеріал
про затримку погодження передавання Україні ракет-перехоплювачів Patriot. За
інформацією видання, частина ракет мала надійти від партнерських держав, але
для їх передавання потрібне американське погодження, оскільки йдеться про
озброєння виробництва США.
За даними джерел газети, міністр оборони Піт Гегсет не
відхилив передавання офіційно, проте не завершив необхідних процедур.
Український посадовець також повідомив виданню, що запаси ракет-перехоплювачів
в Україні скоротилися до критичного рівня.
Отже, факт затримки погоджень підтверджується
журналістським розслідуванням із посиланням на американських посадовців та
інших обізнаних співрозмовників. Водночас твердження, що затримка є
безпосередньо санкцією за політичну позицію Зеленського, потребує окремого
підтвердження. Але навіть без доведеного мотиву наслідки очевидні: коли Україні
бракує перехоплювачів, її міста залишаються вразливішими до російських
балістичних ракет.
Сам Зеленський заявив, що знає про ракетний пакет,
який очікує на підпис Гегсета. Він також припустив, що рішення про уповільнення
допомоги могло мати політичний характер. Запитання до Вашингтона просте: якщо
Україна отримує зброю за погодженими механізмами, чому її передавання
затримується саме тоді, коли потреба в ній критична?
Американська адміністрація має пояснити причини
затримки, її тривалість і конкретні наслідки для української оборони. Посилання
на дипломатичні розбіжності не замінює відповіді на ці запитання.
Бессент попереджає
Зеленського. А що робить сам Вашингтон?
Міністр фінансів США Скотт Бессент закликав
українського президента бути обережним із заявами про американські обмеження
Starshield. В інтерв’ю NBC News 18 жовтня він назвав твердження Зеленського
неправдивими та заперечив, що Вашингтон змінює політику на користь Росії. Тобто
американська сторона не погоджується з українськими звинуваченнями. Це важливе
уточнення: позицію Києва не можна автоматично вважати доведеним поясненням
мотивів американського керівництва.
Проте залишається очевидна асиметрія. Україна
повідомляє про проблеми з доступом до критично важливих оборонних можливостей,
а високопосадовець США публічно застерігає українського президента від
звинувачень. Дипломатична
стриманість потрібна всім сторонам. Але вона не може означати, що країна, яка
обороняється від агресії, повинна мовчати про проблеми, що безпосередньо
впливають на її безпеку.
Особливо гостро це питання постає на тлі рішення Трампа
послабити частину санкційних обмежень щодо Росії. За повідомленням Kyiv
Independent, 16 жовтня американський президент відмовився від застосування
більшості санкцій і тарифних заходів, передбачених підписаним ним раніше
двопартійним законом щодо Росії.
Виникає закономірне питання: чому в один і той самий
період Київ повідомляє про затримки військової підтримки, а Москва отримує
послаблення санкційного тиску? Цей збіг сам по собі не доводить існування узгодженого
плану примусу України до капітуляції. Але він дає достатні підстави вимагати
від Білого дому пояснень щодо послідовності його рішень.
«Час комусь іншому вести
переговори»: чому Трамп атакує Зеленського?
19 жовтня Трамп знову заявив, що Зеленському, можливо,
варто доручити переговори іншій людині. «Можливо, Зеленському час знайти когось
іншого для переговорів», — передало його слова Reuters. Американський президент
також сказав, що Росія нібито «не так уже й багато робила» щодо України.
Остання заява особливо промовиста. Росія розпочала
повномасштабне вторгнення в лютому 2022 року, окупувала українські території та
продовжує ракетні й дронові атаки. На цьому тлі слова про те, що Москва «не так
уже й багато робила», створюють вкрай викривлену картину війни.
Замість того щоб вимагати від Кремля конкретних кроків
для припинення агресії, Трамп знову переносить увагу на українського президента
— аж до пропозиції змінити людину, яка представляє Україну на переговорах. Звичайно, США
можуть критикувати українську дипломатію, як і будь-яку іншу політику Києва.
Але американський президент не має права вирішувати замість українців, хто
повинен представляти їхню державу.
Коли лідер країни, що обороняється, стає об’єктом
постійного публічного тиску, а агресор водночас отримує дипломатичні
послаблення, виникає небезпечне враження, що від жертви вимагають більше
поступок, ніж від нападника. Саме цей
дисбаланс і має стати предметом серйозної розмови між Києвом та Вашингтоном.
Путін, Трамп і Сі Цзіньпін:
хто говоритиме від імені України?
Ще одне тривожне питання — перспектива тристоронньої
зустрічі Трампа, Путіна та голови КНР Сі Цзіньпіна. За повідомленнями The Washington Post і Reuters від 19
жовтня, Путін запропонував провести таку зустріч у Китаї під час саміту АТЕС
наступного місяця. Трамп заявив про готовність розглянути пропозицію, але
остаточного рішення та узгодженого порядку денного на той момент не було.
Водночас Трамп уточнив, що бачить головною темою
такого саміту ядерне роззброєння, а не безпосередньо війну в Україні. Тому було
б неправильно подавати цю зустріч як уже погоджені переговори про долю
українських територій. Проте політична проблема залишається. Якщо Москва прагне
використати зустріч лідерів трьох держав для просування власного бачення
завершення війни, Україна не може дозволити, щоб її інтереси обговорювали без
її участі.
Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга,
коментуючи можливу зустріч без Києва, застеріг, що такий формат може заохотити
Путіна, а не наблизити справедливий мир. Мирні переговори можуть мати багато
форматів. Але жоден із них не повинен підміняти волю України домовленостями
великих держав за її спиною.
Мир чи капітуляція під іншою
назвою?
У новому огляді BILD за участю віцепрезидента Фонду
Карнегі Ендрю Вайса, журналіста-розслідувача Сергія Єжова та керівника проєкту
Re Кирила Рогова порушено питання про сприйняття завершення війни в Україні та
Росії. Серед заявлених тем — книга «Випадковий цар. Життя та брехня Володимира
Путіна» й аналітика про настрої по обидва боки фронту.
Це важливий контекст, адже суспільна втома від війни
не тотожна готовності прийняти будь-які умови її завершення. Для України
припинення вогню без гарантій безпеки може означати лише паузу перед новим
нападом. Для Кремля переговори можуть стати способом закріпити здобутки агресії
та виграти час. Тому ключовим критерієм американської політики має бути не те, наскільки
швидко Трамп зможе оголосити про дипломатичний успіх, а те, чи забезпечить
домовленість реальне припинення російської агресії та захист України від її
повторення.
Заяви Зеленського про спроби примусити Україну до
капітуляції залишаються оцінкою українського президента, а не встановленим
фактом про наміри Вашингтона. Однак затримки погодження ракет, публічні вимоги
до Зеленського змінити переговорника та послаблення санкційного тиску на Росію
— конкретні обставини, які роблять цю оцінку предметом серйозної дискусії.
Трамп повинен відповісти не гучними звинуваченнями на
адресу Зеленського, а конкретними діями: забезпечити передбачуваність
військової підтримки, пояснити причини затримок і довести, що його мирна
політика не вимагає від України платити за припинення війни власною
незалежністю.
Інакше обіцянка миру ризикує перетворитися на
політичну формулу, за якою агресор отримує поступки, союзник — нові вимоги, а
країна, що зазнала нападу, залишається сам на сам із наслідками чужих
домовленостей.
Мир потрібен Україні. Але не будь-якою ціною. І точно
не ціною права українців самостійно визначати майбутнє своєї держави.