Прощення гріхів залежить не від нашої праведності, а від Божого милосердя, яке відгукується на наше прохання про спасіння.
З неділі про митаря та фарисея Церква розпочинає кількатижневу підготовку до Великого Посту.
Притчу про двох людей, які прийшли до Єрусалимського храму помолитися, містить Євангеліє від Луки (18 глава). В ній скромність і щире покаяння митаря протиставляється гордості та пихатості фарисея. Це одна з євангельських розповідей, на якій базується аскетичне вчення Церкви, що в основу духовного життя покладає, з одного Боку любов до Бога, а з іншого - власне смирення. Преподобний Максим Сповідник, богослов та церковний письменник VII століття, вказував, що християнину для спасіння достатньо знати дві речі - «те, що Бог милосердний, і те, що я - великий грішник». Проте, попри ці смислові тони притчі, розуміння яких вже давно стало традиційним, варто підкреслити ще декілька моментів, на які не завжди звертається достатньо уваги.
Перш за все, стереотипічне мислення сприймає фігуру фарисея, як однозначно негативний образ. Вважається, що він нічого доброго в своєму житті не вчинив і прикладом для наслідування бути не може. Однак, якщо уважно та неупереджено прочитати текст самої притчі, то сприйняття фарисея може дещо пом’якшитися. Звернімо увагу, що Христос, закінчуючи свою розповідь, сказав: «Говорю вам, що цей (тобто, митар) повернувся додому свого більш виправданий, аніж той (тобто, фарисей )» (Лк. 18, 14). З формальної точки зору, ці слова означають, що обидва чоловіки були людьми грішними, і кожен з них, в різній мірі, отримав дар прощення своїх гріхів. Інша справа, що ця міра залежить не від нашої праведності, а від Божого милосердя, яке відгукується на наше прохання про спасіння.
Здається, що саме у випадку усвідомлення людиною своєї гріховної суті, ми стикаємось із видимим протиріччям: великий праведник завжди вважатиме себе великим грішником, і навпаки - нікчемний грішник глибоко переконаний у своїх чеснотах. Ось, в принципі, і вся різниця між митарем і фарисеєм.
З іншого боку, варто пам’ятати, що зовнішнє життя фарисея було, в більшості випадків, бездоганним. Саме слово «фарисей» - це грецька вимова іудейського «пурішім», що у перекладі означає «чистий» або «виокремлений». З точки зору поверхневого огляду, життя фарисея дійсно нагадувало собою певний ідеал. Вони дійсно постилися так, як це приписував Закон, кілька разів на день молилися, давали десятину на храм, намагалися не порушувати Заповіді Божі. Проте, таке доброчесне життя замість потужних внутрішніх змін призводило до заскорузлості їхніх душ, а що найстрашніше - до переконаності у власній величі та доброчесності. Саме тому, Господь Іісус Христос через цю притчу вказує, що корінь «фарисейської проблеми» - це гординя і небажання внутрішніх перемін.
В наш час, на жаль, таке фарисейське ставлення до свого життя все частіше стає суттєвою перепоною на шляху до Бога. Багато людей вважають, що якихось особливих гріхів у них нема, тому каятись не потрібно. Найчастіше вони заявляють, що «я нікого не вбив, і нічого не вкрав». Але чомусь згадують тільки ці дві заповіді із десяти існуючих. Інші вісім - або надто важкі, або надто незручні для виконання, тому про них воліють мовчати.
Сьогодні притча про митаря та фарисея не втрачає своєї актуальності. І стосується вона всіх нас, бо надто часто ми звертаємо увагу на зовнішнє виконання Закону Божого, і забуваємо про те, що Бог є Любов. Існує велика кількість тих, хто не маючи навіть найменшої долі тих чеснот, що були у фарисея, перебувають у сліпоті власної гордині, яка каже їм, що каятися немає в чому. Підкреслимо: і перший, і другий стан є смертельно-небезпечним для духовного життя людини!
Отже, розпочинаючи підготовку до Великого Посту, давайте будемо наслідувати приклад митаря, і разом з ним смиренно промовляти покаянні слова «Боже, милостивий будь до мене грішного!», адже іншого шляху до спасіння просто не існує.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.