Заповіт із Богом

На восьмий день після Різдва Христового Церква відзначає досить дивне, з сучасної точки зору, свято - Обрізання Господнє.

У древньому Ізраїлі обряд обрізання звершувався через вісім днів після народження дитини чоловічої статі. Встановлено його було в знак особливих стосунків Бога та іудейського народу: «То Мій заповіт, що його ви виконувати будете, поміж Мною й поміж вами, і поміж потомством твоїм по тобі: нехай кожен чоловічої статі буде обрізаний у вас. І будете ви обрізані на тілі крайньої плоті вашої, і стане це знаком заповіту поміж Мною й поміж вами» (Буття 17, 10-11).

Тобто, як зрозуміло з цього біблійного тексту, обрізання було видимим знаком приналежності тієї чи іншої людини до народу Божого. Саме в цьому контексті варто звернути увагу на одну досить важливу річ. 

Сьогодні релігійне життя людини зі сфери повсякденної поступово перемістилося на периферію свідомості, і практично щезло за зовнішньою соціальною діяльністю. Вже звичним став вираз, що релігія - це справа суто особиста та інтимна. При цьому часто вважається, що релігія настільки невловима та таємнича річ, що говорити про неї конкретно, значить ображати того, з ким говориш. Наприклад, на Заході люди намагаються в силу різних причин не розмовляти на три теми: зарплатня, релігія та смерть. Всі вони вважаються закритими для широкого загалу і обговоренню не підлягають. 

Натомість, в Україні люблять поговорити і про релігію, і про смерть, і тим більше про зарплатню. Разом з тим, можна помітити, що стосовно релігійних питань серед українців спостерігається певна інволюція, тобто зворотній рух і навіть деградація. Що це означає? 

Наші предки вибудовували власне життя навколо храму та церковних свят. Православна віра фактично впливала на всі сторони людського буття і Церква супроводжувала людину від народження до смерті. Таїнства та обряди, в яких християнин приймав участь, були не просто набором незрозумілих слів, символів та знаків, а самим життям, яке торкалося найглибших сторін людської душі. Все було по-справжньому наповнене змістом, а не тільки формою. Людина просто не могла бути християнином, якщо не жила так, як повинен жити християнин. 

На жаль, в наш час це вже далеко не так. Християнство та віра в Бога перестали бути найвпливовішим чинником в житті людини. Протягом останніх десятиліть, зі сфери конкретного і реального воно поступово було витіснено в сферу теоретичного і напівфантастичного. 

З цієї точки зору, Народження Христа - це не подія, що повністю змінила світ та пов’язана із необхідністю внутрішніх перемін кожного з нас, а сімейне свято, яке асоціюється з подарунками, колядками та кутею. Теж саме можна сказати і про Пасху, яка зі свята перемоги життя над смертю, добра над злом, гріхом і дияволом, перетворилась у кошики з ковбасою та крашанками. Саме така підміна головного другорядним і є найстрашнішою ознакою нашого часу. Ми втрачаємо конкретність нашої віри - ось де та сама інволюція, про яку згадувалось вище. 

А свято Обрізання Господнього говорить нам про те, якою ціною людина отримала спасіння - ціною крові Сина Божого. Вже мале Богонемовля, Яке щойно прийшло у світ, проливає Свою кров задля того, аби виконати Закон і дарувати всім людям спасіння від абсолютно реальної смерті, конкретного гріха і справжнього, а не міфічного сатани. Пізніше, у Новому Заповіті цей кривавий обряд було замінено на хрещення. 

Проте, це не означає, що хрещення позбавлене конкретики і є таким собі напівмагічим та напівтеоретичним актом. Ні! Церква вчить, що в хрещенні ми помираємо зі Христом і воскресаємо разом із Ним. Хрещення дає реальну силу в боротьбі з гріхом і по-справжньому допомагає перемагати диявола. А найголовніше, це Таїнство робить нас учасниками того самого заповіту, який тисячі років назад Господь уклав із Авраамом.

Саме тому, сьогодні Церква нагадує нам про важливість реальних справ відносно Бога. Творця потрібно прославляти не тільки в словах, але й всім своїм життям! Наш заповіт з Господом не втратив своєї актуальності, він дійсний і до сьогодні, однак потребує від людини живого відгуку, а не лише пустої теорії.