Вибори без вибору або "мертві душі "Л/ДНР"

Бути маріонетками у чужій грі - хіба це життя?!

Так історично склалось в Україні, що вже друге століття поспіль події, які відбуваються у листопаді місяці, стають знаковими, кардинально змінюють хід нашої історії та майбутнє країни, іноді діаметрально змінюючи вектор її подальшого існування. Це у природі осінній листопад асоціюється з періодом спокою та затишку, зібраного врожаю та достатку. У нашій же історії він що у минулому столітті, що в сьогоденні є буремним релюційним початком новітніх віх у нашому житті...

Варто хоча б згадати холостий залп крейсера «Автора» з Петропавлівської фортеці у Петрограді 7 листопада 1917 року як сигнал початку збройного повстання та захоплення Зимового палацу більшовиками, в результаті якого державна влада в Російській імперії, до складу якої територіально входили землі сучасної України, фактично опинилась в руках більшовицької партії на чолі з В.Леніним. Той листопад 1917 року на довгих більш ніж 70 років встановив тоталітарний комуністичний режим на українських землях.

Або київський листопад 1917 року, коли українцями вкотре було здійснено спробу здобути таку бажану незалежність! Тоді на засіданні Малої Ради було ухвалено ІІІ Універсал Центральної ради та проголошено створення Української Народної Республіки (УНР) в складі федеративної Росії, задекларовано ліквідацію поміщицького землеволодіння, встановлено 8-годинний робочий день, запроваджено на підприємствах державний контроль. Але, нажаль, цим рішенням так не довелось втілитись в життя, а українцям ще на початку ХХ століття стати вільними та незалежними! Не було б тобі й жахливого і моторошного листопада 1932 року, який постановою ЦК КП(б)У «Про заходи щодо посилення хлібозаготівель», назавжди увійшов у світову «сумну» історію під назвою «Голодомор 1932-1933 років в Україні», коли на родючих щедрих хлібородних українських землях свідомо нищилось населення, створено штучний геноцид, у наслідок якого від голоду загинуло майже 4 млн. осіб!

Славетним, але таким кровопролитним був для України і листопад 1943 року, коли ціною сотень тисяч людських життів після форсування Дніпра, столицю України - м.Київ та навколишні населені пункти було звільнено від німецько-фашистських загарбників. Це стало знаковим переломним моментом та наблизило таку очікувану перемогу!

Саме з листопада 1978 року директивою Міністерства освіти УРСР почалась примусова русифікація, яка фактично викорінювала українську мову у дитячих садках, школах, вищих навчальних закладах.

Із заклику на той час кандидата у Президенти України В.Ющенка вийти на Майдан Незалежності у знак протесту проти фальсифікації результатів виборів, з 18 листопада 2004 року почалася нова епоха у новітній історії України. Того буремного листопада українці показали всьому світу і довели самі собі що є єдиною згуртованою нацією, здатною відстоювати свої права і свій вибір!

Здавалось би, події листопадного Майдану – 2004 року повинні були чомусь навчити наших «державних керманичів», назавжди довести їм, що українці – це народ, а не отара овець, якою можна маніпулювати на власний розсуд…

Але пройшло дев’ять років, і українцям 21 листопада 2013 року знову довелось виборювати своє право на європейське майбутнє на Майдані. Тільки на відміну від «мирного» протестного Майдану-2004 року, ніч на 30 листопада 2013 року, яка закінчилась побиттям студентів на Майдані Незалежності в Києві, вкотре докорінно змінила хід нашої історії та назавжди увійшла в історію Україні як «Революція Гідності»! Того буремного листопада 2013 року, коли українці на майданах по всій Україні акціями протесту виборювали своє право на євроінтеграцію, на нове життя, наша сусідка Російська Федерація, посиленими темпами готувалась до анексії Кримського півострову та створювала підґрунтя до розколу України. Що зрештою їй і вдалось частково реалізувати.

Непростими дня нашої Батьківщини були й листопади 2014, 2015, 2016 та 2017 років…

Російська Федерація на чолі з «нелюдом-карликом», не пробачивши нам прагнення стати європейською країною, анексувала Автономну Республіку Крим, розв’язала на Донбасі кровопролитну братовбивчу війну, в наслідок якої Україна втратила контроль над майже половиною Донецької та Луганської областей. А ще втратила тих, хто ціною свого життя намагався захистити наші кордони, наш суверенітет та територіальну цілісність… Але цього їй виявилось замало… Хотілось крові та помсти… Створила підвладних собі «кишенькових» монстрів «ДНР» та «ЛНР» на чолі з проросійськими недоумками-маргіналами. А ще були численні «гумконвої» зі зброєю та озброєнням, поставки військової техніки, сафарі російських найманців, що їдуть на Донбас розважатись по «живим» мішеням з наших військових, жертви серед мирного цивільного населення, зруйнована інфраструктура… І ще донедавна багатий Донбаський край став зубожілим, зруйнованим та фактично вимираючим. Раніше на Донбас їхали щоб заробити копійчину - другу, тепер же, з появою «Л/ДНР», працездатна мисляча молодь виїхала хто куди може від гріха подалі. Не зупинили навіть казки про світле, сите, багате «Л/ДНРівське» майбутнє…

Всі ці листопади вже у минулому нашої непростої історії… Час розставить все на свої місця, дасть оцінку подіям та постатям. Але ми живемо сьогодні. І на календарі знову листопад, але вже 2018 року. А от чим він відзначиться і назавжди викарбується в нашій історії та у пам’яті наступних поколінь?! Скоріш за все, організованими РФ та проведеними «псевдовиборами без вибору», що мали місце на окупованих територіях Донецької та Луганської областей… На це «дійство» були запрошені закордонні спостерігачі, які за відкрито антиукраїнську позицію вже давно є об’єктами «Миротворця». Фіксувалась захмарна явка виборців, високі рейтинги кандидатів, повна підтримка електоратом «чинної влади» і беззаперечна перемога на виборах ще вчорашніх ватажків бойовиків! І жодного слова про тиск на виборців, залякування працюючих звільненням з роботи, розписки-зобов’язання проголосувати...

11 листопада 2018 року назавжди увійде у нашу історію як дата ганьби та відвертої брехні. З часом політтехнологи зацікавляться феноменом такої високої явки виборців та шаленої підтримки кандидатів, хоч фактично, ці псевдовибори, як і всі інші, що організовані та проведені Росією, були виборами без жодного вибору. Путін, Медвєдєв, знову Путін, псевдореферендум 16 березня 2014 року в Криму, тепер вибори в «Л/ДНР»… сценарій один і той самий, результати тільки різняться своїми відсотками явки! Але з явкою на виборах в «Л/ДНР» російські політтехнологи явно прорахувались!!!

Але все по-порядку…

За офіційними даними т.зв. «Центральної виборчої комісії ДНР», оприлюдненими на їх сайті, загальна чисельність виборців становить 1 694 850 осіб. Загалом на виборах проголосувало 1 357 575 осіб, що, за їх даними, становить 80,1% від кількості всіх виборців! Цікава у ЦИК ДНР арифметика виходить!

Мабуть ті, хто були, вибачте, «підрахуями» на цих виборах, погано вчились у школі і при підрахунку голосів керувались не знаннями математики за 3-4 клас, а власними бажаннями та матеріальним заохоченням… За тими ж «офіційними даними» сепаратистських інформаційних ресурсів, що оприлюднені у мережі Інтернет, станом 01.10.2018 на території т.зв. «ДНР» проживає і є в наявності 2 290 000 осіб!!! Це і пенсіонери, і молодь, і школярі з дошкільнятами! Тобто все населення! Голосувати на виборах можуть особи, що досягли повноліття, тобто ті, кому станом на 11.11.2018 виповнилось 18 років! Всього на території т.зв. «ДНР» дітей дошкільного віку трохи більш ніж 55 тисяч. Ще майже 150 тисяч відвідують школи та ПТУ.

Тобто розв’язуємо задачку з математики за 3 клас: від загальної задекларованої кількості населення у «ДНР» у 2 290 000 віднімаємо 205 000 (сумарна чисельність неповнолітніх дітей: 150 тисяч школярів, учнів ПТУ, студентів і 55 тисяч малюків та дошкільнят), отримуємо 2 085 000 осіб, які мають право голосувати!!! Тобто не 1 694 850, як зазначили в «ЦИК ДНР»… а на 390 150 тисяч більше!!! А це досить не мало! І рахувати явку виборців потрібно було робити не з невідомо звідки взятих майже 1 694 850 осіб, а з реальних 2 085 000 населення. От і виходить, що при реальних 2 085 000 осіб, які мають право голосувати, проголосувало всього 1 357 575 осіб, це вже ніяк не 80,1%, а трохи більше ніж 65%. Але і ця цифра, відверто кажучи, викликає величезні сумніви. І всі «казки» про величезну кількість бажаючих проголосувати з контрольованої частини території, які величезними колонами штурмували Контрольні пункти в’їзду - виїзду з бажанням віддати свій голос за «батьку» Пушиліна чи Пасечника теж відверта брехня! Бо за даними Державної прикордонної служби України, кількість осіб, що перетнула КПВВ напередодні т.зв. виборів у напрямку окупованої території Донецької та Луганської областей фактично дорівнює чисельності тих, хто повернувся назад і жодним чином не відрізняється від звичайного щоденного потоку, який склався місяцями.

На території т.зв. «ЛНР» ситуація з явкою виборців і результатами голосування аналогічна і відпрацьована за таким же сценарієм! Всього на території самопроголошеної «ЛНР» за підрахунками т.зв. «Державного комітету статистики ЛНР» станом на 01.10.2018 проживає 1 456 700 осіб. З них сумарно неповнолітніх школярів, учнів ПТУ, студентів, малюків та дошкільнят становить майже 50 000. Тобто всього мали право голосувати 1 406 700 осіб. А за даними того ж «ЦИК ЛНР» проголосувало 872 905 осіб. Тобто не проголосували аж більш ніж 500 000 осіб!!! Обраховуючи арифметичну пропорцію (4 клас), коли за 100% приймаємо 1 406 700 - кількість осіб, що мали право голосувати, і вираховуємо, що 872 905 осіб нібито проголосувавших - це 62%. А це вже ніяк не 77% задекларованих, як результат волевиявлення жителів т.зв. «ЛНР»!

Нічого не нагадує?! А кримський березневий референдум 2014 року, організований Росією для легалізації анексії Кримського півострову!!! Тоді загалом за приєднання до Росії проголосувало аж 474 137 осіб з , хоча населення міста, відповідно до даних міського управління статистики, становило на 1 листопада року 383 499 осіб. Тобто за від'єднання Севастополя від України проголосували 123 % жителів міста.

Різні території, різний часовий проміжок, а підходи до фальсифікації результатів одні й ті ж самі! І сепаратистські та російські медіа ресурси один по перед одного вихваляються про чесність та прозорість листопадових виборів 2018 року! Запросили безліч «кишенькових» спостерігачів - а правди і чесності як не було, так і немає. І ще й звинувачують Україну та світову спільноту у їх невизнанні! А як можна визнавати відверту брехню під дулом автомата чи шантажем звільнення з роботи! Адже не таємниця, що більшість тих, хто прийшов голосувати, на підприємствах за місцем роботи написали розписки-зобов’язання проголосувати, аби тільки не звільнили та не позбавили єдиного джерела для існування. Що вже говорити за «голосування» бойовиків т.зв. «1 та 2 Армійського корпусу «Л/ДНР»!!! Або жебраків – пенсіонерів, які ледь дихають на межі виживання! У такій ситуації «хрестика» поставиш і за «чорта лисого» за буханець хліба!!!

В Україні 21 листопада на державному рівні святкують «День гідності», а в «Л/ДНР» кічяться «днем брехні та попиранням свободи волевиявлення»!

Але все пливе, все міняється! І дай Боже, щоб вже у листопаді 2019 року в України на одне свято стало більше і ми однією великою багатонаціональною родиною на державному рівні святкували «День повернення Криму в Україну» та «День звільнення Донбасу від російських окупаційних військ та адміністрацій». І на Кримських, Донбаських флагштоках майоріли жовто-блакитні прапори, по телеканалах та на радіо чули українську мову, а вимушено переміщені особи врешті змогли повернутись і свої рідні домівки хазяїнами! Так повинно бути і так буде, адже коли чогось сильно хочеш і про щось сильно мрієш – збувається! Бо «надія помирає останньою», а без віри та надії немає майбутнього! А в України вони є!