Бувають випадки, коли людина навмисне йде назустріч болю та навіть смерті. Наприклад, коли жінка погоджується народити дитину, а чоловік йде захищати свою Батьківщину.
Хрест Господній завжди був, є і буде чимось надто незрозумілим для тих, хто сприймає життя виключно як реалізацію своїх власних бажань. Хрест - не про бажання і егоїзм, Хрест - про обов’язок і жертву. Більше того, Хрест - це символ любові, який розкриває перед нами сенс страждань.
Страждати не любить жодна жива істота. Свідомо чи несвідомо, але всі (або майже всі) живі організми намагаються максимально уникнути страждань. А людина взагалі біжить якнайдалі навіть від найменшого натяку на страждання.
Дійсно, людський організм та психіка побудовані так, щоб попереджувати нас про небезпеку - «туди не йди - там глибоко», «це не бери - воно пекуче», «від цього втікай - воно може вкусити». І ми, зазвичай, дослухаємося до цих попереджень. Якщо ж не дослухаємось і прагнемо спричинити собі страждання, то в нашому суспільстві це, радше за все, розлядатиметься як психічне відхилення. Норма - це відсутність болю та дискомфорту.
Проте, незважаючи на такий підхід до проблеми, бувають випадки, коли людина навмисне йде назустріч болю та навіть смерті. Наприклад, коли жінка погоджується народити дитину, а чоловік йде захищати свою Батьківщину. Бувають і інші схожі ситуації, але так чи інакше, всі вони мають одну причину - жертва заради іншої людини.
В Євангелії Христос говорить так: «Немає більше тієї любові, якщо хто душу свою положить за друзів своїх». Тільки в цьому випадку, у випадку жертовного підходу до страждань, вони не будуть сприйматися як щось ненормальне і матимуть сенс. Цей сенс - це любов.
Без любові будь-яка жертва не може мати виправдання, тому що буде безадресною, тобто не матиме зворотньої відповіді. Дієва любов - це завжди діалог. Тому що, той хто любить, дослухається до об’єкта любові і намагається зробити все для того, щоб ощасливити його. І якщо для цього потрібна жертва, то вона приноситься без вагань.
Християнство нам каже, що Бог любить людину. Свідчення цієї любові - це Хрест, який ми сьогодні бачимо перед собою. Бог іде на смерть для того, щоб цією жертвою дарувати нам життя. Він нічого не вимагає взамін. Просто тому, що знає - все одно ми не зможемо любити так, як любить Він. Єдине, про що Господь нас просить, це прийняти цю Жертву, пустити Її в наше життя, не відвертатися від Неї. Більше того, через Його Жертву і ми можемо долучитися до вічного сенсу нашого буття, який полягає в тому, щоб шукати блага для іншої людини. Саме тому християнство - це постійний Хрест, це постійна жертва, яка зрештою закінується невимовною радістю. Тому що той, хто знає заради чого він може померти, точно знає заради чого вартує жити.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.