ТРУДОВА МІГРАЦІЯ УКРАЇНЦІВ: СОЦІАЛЬНІ НАСЛІДКИ ТА ШЛЯХИ РЕАГУВАННЯ

основною причиною виїзду українців за кордон (як тимчасово на заробітки, так і на постійне проживання), є різниця в добробуті

На початковому етапі трудова міграція мала переважно форму поїздок у сусідні країни з метою торгівлі. Так звані човники, тобто дрібні торгівці, які власноруч перевозили невеликі партії товарів, заробляли на різниці цін та обмінних курсів. Однак набутий ними досвід, встановлені зв’язки сприяли виходу українських громадян на міжнародний, зокрема європейський, ринок праці.

Трудова міграція – ще не вирок національній економіці. Але вже серйозна загроза для розвитку.

       «Відплив мізків» – найвагоміша проблема, що зумовлює погіршення якісних характеристик зайнятих у країні. Хоча підготовка спеціалістів в Україні впродовж років незалежності не лише не скорочувалася, а й зростала, перший Всеукраїнський перепис населення 2001 р. зафіксував погіршення показників рівня освіти молодих поколінь. За оцінками експертів, у 1990-ті рр. Україна втратила 15–20 % свого інтелектуального потенціалу внаслідок еміграції та переходу фахівців на роботи, що не потребували професійної праці й фахових знань.

      Ці втрати, на жаль, не надолужуються в результаті повернення мігрантів на Батьківщину. По-перше, виконуючи за кордоном переважно некваліфіковану роботу, мігранти втрачають кваліфікацію. По-друге, повернення часто пов’язане із завершенням трудової кар’єри: знач на частина мігрантів, які повертаються в Україну, не є економічно активними. По-третє, набуті за кордоном знання та вміння часто неможливо використати на Батьківщині внаслідок труднощів визнання зарубіжних дипломів, що часто спонукає їх власників шукати роботу не вдома, а за кордоном, а також унаслідок відсутності механізму визнання кваліфікації, набутої під час не навчання, а практичної роботи.

      Позитивний вплив міграції для накопичення людського капіталу знижують також такі її негативні соціально-психологічні наслідки, як руйнування сімей, пияцтво, поширення споживацьких настроїв серед молоді, яка втрачає мотивацію до навчання та роботи, вважаючи, що надіслані батьками з-за кордону гроші забезпечать отримання диплома і подальше життя без значних зусиль. Загроза своєму здоров’ю та здоровю своїм близьким. Наприклад, за свідченням лікарів, 78 % ВІЛ-позитивних чоловіків, зареєстрованих у Закарпатській області, є трудовими мігрантами. Ризикована сексуальна поведінка під час роботи на виїзді (як за кордоном, так і на території України) обертається загрозою для життя і здоров’я їхніх дружин і дітей.

Щастя не в грошах, а в їх кількості

      Трудова міграція «назовні», що набирає в Україні обертів останніми роками, для вітчизняної економіки – палиця з двома кінцями. З одного боку – грошові перекази українських трудових мігрантів суттєво підкріплюють платіжний баланс країни, слугують потужним джерелом надходження іноземної валюти (в 2018 році прогнозується надходження майже 9,3 млрд доларів, близько 4% ВВП). З іншого – гроші трудових мігрантів «тиснуть» на інфляцію, а обсяги міграції загрожують кадровим голодом в економіці, і відповідно, сповільненням темпів економічного зростання. Про це Нацбанк попередив у своєму черговому інфляційному звіті.

       В принципі, все логічно. Там, де людям комфортно працювати – там і економіка зростає. Отже, щоб трудові ресурси не втікали, працювати в Україні має бути вигідніше, ніж в тій же Польщі. Чи це реально? Так, якщо не страждати популізмом та проводити структурні реформи – а не займатися постійно «пожежогасінням» та передвиборчою «косметикою».

В черговому інфляційному звіті Нацбанк відзначає, що вітчизняні підприємці вже відчувають брак кваліфікованих кадрів, який в першу чергу пов'язаний з виїздом українців в Польщу та інші європейські країни. "Один з основних ризиків базового сценарію – продовження відтоку робочої сили з України. Це буде високими темпами створювати подальше підвищення диспропорцій між попитом і пропозицією на вітчизняному ринку праці", – вважають експерти НБУ. На їхню думку, трудова міграція вже перешкоджає приросту вітчизняного виробництва в таких сферах як будівництво, промисловість, сільське господарство, транспорт та зв'язок. "За даними обласних служб зайнятості в Польщі, майже 50% трудових мігрантів з України подали в 2017 році заяви на працевлаштування саме в цих видах діяльності", – йдеться в звіті НБУ. Взагалі, експерти прогнозують, що протягом наступних 20 років зростаюча польська економіка потребуватиме ще 5 млн робітників. І швидше за все, ці місця займуть саме українці, якщо український бізнес та влада вчасно не включаться в конкуренцію за власну робочу силу. Втрати якої навіть точно підрахувати не вдається.

Так, за офіційними даними Держстату, у 2015-2017 роках з України мігрувало 1,3 млн осіб або 4,5% працездатного населення. За інформацією ж експертів Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи, кількість українських трудових мігрантів на сьогодні становить 2,2-2,3 млн осіб або 7-8% працездатного населення. А в Мінсоцполітики взагалі нарахували 6 мільйонів трудових мігрантів.

        «Причину нинішньої міграційної хвилі, вочевидь, слід шукати в розширенні можливостей для виїзду на роботу після запровадження безвізу та більшій лояльності урядів нових країн – членів ЄС до української трудової міграції. Останнє знаходить свій вияв, зокрема, у стрімкому зростанні квот і кількості виданих дозволів на роботу, що особливо впадає в око в таких країнах, як Польща, Литва, а віднедавна й Чехія. Тож саме полегшення доступу до європейського ринку праці поряд зі значно вищими заробітними платами там і аж ніяк не зменшенням кількості робочих місць на українських підприємствах можна вважати основним драйвером зростання трудової міграції українців до західних сусідів в останні роки», – зазначає в своєму дослідженні економіст Олександр Крамар. Саме відтік економічно активного населення з країни у той час, коли вона сама починає зростати, потребуючи робочих рук, і непокоїть монетарну владу. «Основним фактором стримування потенційного росту ВВП є збереження міграційних тенденцій, що призведе до зниження рівня економічно активного населення. Рівень природного безробіття залишатиметься високим через структурні диспропорції на ринку праці», – прогнозують в НБУ.

Зрозуміло, що основною причиною виїзду українців за кордон (як тимчасово на заробітки, так і на постійне проживання), є різниця в добробуті. Якщо в Україні середня зарплата становить близько 250 євро, то в ЄС цього року перевищила 1500 євро. Зокрема у Польщі середня зарплата, за даними Євростату, становить 750 євро, в Чехії – 870, Італії – 1700, Німеччині – 2300. Тому обіцяне в Україні підвищення середньої зарплати до 10 тис. грн (близько 300 євро), потенційних трудових мігрантів навряд чи зупинить. Як свідчать результати опитування міжнародного кадрового порталу Хедхантер Україна («Барометр ринку праці: головні тенденції I півріччя 2018 року») для 65% респондентів головним критерієм у виборі роботодавця є в першу чергу рівень пропонованої зарплатні.

       «Залишити багатьох українців вдома зможе лише мінімальна заробітна плата, яка становитиме 500 євро», – стверджує голова Комітету економістів України Андрій Новак. Експерт обґрунтовує таку цифру тим, що у Польщі українці заробляють близько 700 євро, проте з урахуванням витрат у них залишається 300-500 євро. Тому якщо в Україні люди зароблятимуть приблизно так само, то в них зникне мотивація їхати в чужу країну. Проте єдине, що на його думку, може підняти зарплати до такого рівня, – високі темпи зростання економіки. І тут, як бачимо, причинно-наслідкове коло замикається...

Звісно, лише адміністративним підвищенням мінімальних зарплат в країні справжньої конвергенції з Європою не досягти. Потрібні системні зміни, які докорінно оздоровлять національну економіку, поставлять її на рейки стабільного розвитку. Це і боротьба з корупцією та монополіями, і нова якісна судова система, яка надійно захистить права власності, і прості та зрозумілі правила оподаткування, що мотивують прибутковість та розвиток бізнесу, а не приховування ним своїх доходів, і подолання популістського мораторію на продаж землі, який тупо гальмує не одну галузь українського господарства. Не буде результатів хоча б в одному з напрямків – не буде довіри ні в інвесторів-роботодавців, ні у громадян-найманих працівників. Не буде достойних зарплат і необхідності шукати кращої долі десь по світах.

        Наразі ж варто відзначити, що країни, які свого часу теж переживали/переживають «нездужання» через масову трудову міграцію, вдаются до комплексних заходів. Як в економіці, так і в соціальній сфері. Наприклад, в Румунії діє об'єднання підприємств та університетів, що пропонує людям, які повернулися, безкоштовне навчання та привілеї під час працевлаштування. У Латвії трудовим мігрантам, що повертаються, надаються робочі місця у державному секторі. В Україні ж поки лише підраховують заробітчанські перекази та переживають, щоб вони не дуже «тиснули» на інфляцію...