ПОЄДНАННЯ ГРУБИХ ВІЙСЬКОВИХ І НЕВІЙСЬКОВИХ МЕТОДІВ КРЕМЛЯ.

Росією бойовики використовують смс-повідомлення, щоб залякати та шокувати українських бійців. Німецький політолог Андреас Умланд розглядає чотири фази вирішення конфлікту на Донбасі.

В останні роки у відкритих публікаціях передових країн світу все частіше обговорюються питання інформаційної безпеки та ролі інформаційно-психологічного впливу.

Ці питання з часом стають все більш актуальними.

У сучасних умовах суттєво зросли можливості впливу на стан національної безпеки країни несиловими методами, що обумовлено високим рівнем розвитку новітніх інформаційних технологій.

Особливої досконалості набули технології інформаційно-психологічного впливу на індивідуальну, групову і масову свідомість людей, для реалізації яких використовуються:

• засоби масової інформації та спеціальні засоби інформаційно — пропагандистської спрямованості;

• глобальні комп’ютерні мережі і програмні засоби розповсюдження в них пропагандистських інформаційних матеріалів;

• засоби, що нелегально модифікують інформаційне середовище, на підставі чого людина приймає рішення;

• засоби створення віртуальної реальності;

• чутки;

• засоби підпорогового психосемантичного впливу;

• засоби генерування акустичних і електромагнітних полів та ін.

Засоби масової інформації є найбільш ефективними засобами для здійснення інформаційно -психологічного впливу на великі групи людей і тому їх слід вважати складовою частиною стратегічних сил інформаційної війни.

Загальносвітовий досвід розвитку засобів і методів ведення війни свідчить про те, що наслідки проведеної інформаційно-психологічної операції можуть бути настільки ефективними, що необхідність проведення руйнівних і екологічно небезпечних бойових дій у багатьох випадках стає недоцільною.

У випадку з Російською агресією проти України, Кремль використовує як руйнівні засоби так і психологічні.

У статті видання Business Insider йдеться про те, як підтримувані Росією бойовики використовують смс-повідомлення, щоб залякати та шокувати противників – українських бійців.

Від початку конфлікту на сході України 2014 року проросійські бойовики використали всі можливі тактики кібервійни проти українських солдатів, йдеться у статті.

Вони «добре знають, як виявляти українські позиції за допомогою електрометричних підписів», – цитує автор полковника армії США Ліама Коллінза. Проте вони також використовують і низку психологічних прийомів, часто у формі смс-повідомлень, які мають на меті підірвати настрій бійців, мовиться у статті.

Наприклад, пише автор, в одному з таких повідомлень від 2015 року було написано: «Вбивця із Збройних сил України! Схід не пробачить вам, а Захід вас не запам’ятає!».

Проте нерідко бойовики маскують повідомлення так, ніби їх відправляють самі українські солдати, щоб посіяти плутанину та розбрат – наприклад, вони можуть містити інформацію про відступ від позицій та заклики втікати, зауважує автор.

Українські солдати отримували повідомлення, мовиться далі, надіслані нібито від української влади: «Із вашого рахунку зняли 10 гривень. Дякуємо, що підтримуєте АТО».

Українські війська, щоправда, також відомі використанням певного виду психологічної атаки проти проросійських сепаратистів – наприклад, вони піднімали прапори США над бункерами або прикидалися членами командування Військово-морського флоту США, передаючи накази англійською мовою по радіо, йдеться у статті.

Але саме проросійські сепаратисти підняли «гру» на цілком новий рівень, пише автор. І додає, що іноді вони поєднували смс-повідомлення із артилерійськими обстрілами або ж навіть залучали до цього членів сімей українських солдатів.

«В одній тактиці солдати отримують повідомлення, яке говорить про те, що вони оточені та покинуті», – писав Коллінз. І вже за кілька хвилин їхні родини отримують смс-повідомлення, де вказується: «Ваш син загинув під час бойових дій», через що родичі починають телефонувати солдатам. «Через кілька хвилин солдати отримують ще одне повідомлення, яке закликає їх «відступити та жити». А потім місце, де виявили велику кількість мобільних телефонів, обстрілюють, пояснював американській військовий.

Він також додав, що військові США мають невеликий досвід боротьби в подібних умовах. Американські військові, на його думку, повинні не тільки розуміти ці нові загрози, але й навчатись протидіяти, мовиться у статті.

Андреас Умланд, німецький політолог і старший науковий співробітник Інституту євроатлантичного співробітництва в статті для аналітичного центру Atlantic Council розглядає чотири етапи вирішення конфлікту на Донбасі.

Експерт вважає, що очевидного виходу з конфлікту, про який багато хто вже встиг забути, немає. Тим часом багато експертів підозрюють, що Москва очікує президентських виборів в Україні, перш ніж продовжувати діяти. Час на боці Росії, але точно не на боці України чи ЄС, переконаний Умланд.

По-перше, політолог пропонує почати з переосмислення самого конфлікту, який часто порівнюють із замороженими конфліктами в Азербайджані, Грузії та Молдові, проте це неправильно. І саме комунікаційна кампанія має перш за все вирішити це непорозуміння, адже війна на Донбасі – це «гарячий» конфлікт, що становить виклик європейській безпеці, пише він.

І хоча західну фінансову підтримку часто розглядають як головний інструмент вирішення конфлікту, вона не є заміною реальних кроків, мовиться у статті: «Помітне поєднання грубих військових і невійськових методів Москви має на меті підірвати Україну як суспільно-політичну спільноту. Головний інструмент Кремля – тримати Донбас як відкриту кровоточиву рану, яка в кінцевому підсумку призведе до занепаду України. Внутрішній український крах може бути використаний Кремлем, щоб продемонструвати росіянам безсилля європейської інтеграції та безглуздість пострадянської демократизації».

ЄС, у свою чергу, має розвинути жорсткішу комбінацію політики пряника і батога щодо Росії, вважає Умланд. По-перше, доступ Росії до західних фінансових ринків має бути знижений, а будівництво «Північного потоку-2» заморожене. По-друге, Захід має запровадити більше індивідуальних санкцій щодо «акціонерів російського режиму». І по-третє, мають бути представлені далекоглядні перспективи для покращення російсько-західних відносин, наголошує він.

А ось коли Москва почне йти на компроміс, уже тоді можна починати «реальну роботу»: західні експерти, дипломати та політики мають вивчати майбутнє фінансування, мандат та формат міжнародної миротворчої операції на Донбасі на транзитний період, додає Умланд.

Основним завданням ООН, наголошує він, має бути демілітаризація, роззброєння та повторна зміну самоврядування, що дозволить повернення переселенців, а також створення поліцейських сил та підготовку до місцевих виборів.

Остання фаза – реінтеграція, вважає Умланд. Відновлення українського контролю над Донбасом означає виконання політичних частин мінських домовленостей, що не буде простим завданням, пише він. «Угоди включають низку положень, якими Кремль має намір порушувати суверенітет України: Москва підтримує офіційну автономію Донбасу з метою посилення свого неофіційного впливу», – зазначає автор.

В Україні, додає він, відкидають політичні частини угоди: «Можливим рішенням може бути спільна українсько-західна інтерпретація Мінських угод». Наприклад, «особливий статус» може означати посилення контролю Києва над окупованими територіями, йдеться у статті.

Якщо виконувати такий план послідовно, Москва може не мати іншого виходу як слідувати йому, переконаний автор.

Німецьке новинне агентство Deutsche Welle розглядає причини «головного болю» німецького канцлера Анґели Меркель, яка має зустрітися із російським президентом Володимиром Путіним 18 серпня неподалік від Берліна. Три основні теми їхньої розмови: Україна, Сирія та «Північний потік-2». Але чи мають два лідери нові аспекти для обговорення, яких вони не торкалися раніше?

Сабін Фішер, дослідниця з питань Східної Європи та Євразії в Німецькому інституті міжнародних відносин та питань безпеки (SWP), ставиться до переговорів не дуже оптимістично. Вона переконана, що зустріч не принесе суттєвого прориву вперед. «Цілі не змінилися. Росія має свої позиції щодо Сирії, Росія має свої позиції щодо України, Росія також дуже зацікавлена в реалізації «Північного потоку-2», і російська сторона буде продовжувати переслідувати ці цілі», – цитує автор Фішер.

«Що зараз Меркель намагається зробити – так це владнати деескалацію в Азовському морі, – сказав виданню Олаф Бьонке, старший радник політичної консультаційної фірми Rasmussen Global. – Останнім часом у цій частині Чорного моря ми спостерігали ескалацію між українськими та російськими військово-морськими силами».

Щодо «Північного потоку-2», то цей проект вважають досить суперечливим навіть в самій Німеччині. Україна, тим часом, боїться серйозних геополітичних наслідків: Росія тепер зможе відключати поставки газу, не втрачаючи прибутків. Меркель також погоджувалася, що газопровід матиме геополітичні наслідки, мовиться у статті. Тож вона вимагала від Росії надання гарантій Україні, що не перекриватиме їй газ.