З давніх давен книга під назвою «Ліствиця» стала настольною для монахів, а згодом і для всіх християн. Якщо говорити сучасною мовою, то це - інструкція для досягнення святості.
Про життя святого Іоанна Ліствичника ми знаємо не так вже й багато. Отримавши хорошу світську освіту, у віці 16-ти років поступив в монастир на послух до старця Мартирія. В 20 років прийняв чернечий постриг і до самої смерті прожив у монастирі. Його духовна досконалість, подвиги та моральний авторитет призвели до того, що за кілька років до смерті він став ігуменом знаменитого монастиря, який знаходиться на горі Сінай. Помер (за різними свідченнями) у віці 80 років.
Ми не знаємо, де знаходяться його могила чи мощі. І швидше за все, пам’ять про цього святого загубилася б серед днів пам’яті інших святих, більш відомих чи більш шанованих, якби не книга, яку він написав.
Так, до ігумена Сінайського монастиря звернувся ігумен Раїфського монастиря з проханням залишити письмові настанови для братії та для всіх християн, які бажають вести подвижницьке життя. Іоанн спочатку відмовлявся, але згодом, бажаючи принести користь Церкві, все ж таки написав книгу, яка прославила його ім’я назавжди.
Ця книга носить назву «Ліствиця райська», або ще «Скрижалі духовні». Її текст розділено на тридцять глав (сходинок, ступенів). Кожна глава присвячена виконанню тієї чи іншої чесноти, або боротьбі з тим чи іншим гріхом. Поступово піднімаючись по цих ступенях подвижник сходить на вершину християнського життя і досягає трьох головних чеснот - віри, надії та любові.
Слід відмітити, що весь текст книги вибудуваний в строгій відповідності до Святого Письма та власного подвижницього досвіду автора. Саме тому, з давніх давен «Ліствиця» стала настольною книгою для монахів, а згодом і для всіх християн. Якщо говорити сучасною мовою, то це - інструкція для досягнення святості. І поради, які ми в ній знаходимо, будуть дієвими завжди, незважаючи на час чи історичний контекст в якому ми живемо. Просто тому, що гріхи людини практично однакові, незалежно від того чи жила вона в Візантійській імперії чи живе в сучасній Україні.
Півтори тисячі років тому візантійці страждали від осуду, злоби, ненависті, блуда, заздрості та гордині. Від цих самих гріхів, але вже сьогодні, страждаємо і ми.
Тому, зовсім несподіваними для православного християнина виглядають сучасні спроби дискредитувати працю святого Іоанна Ліствичника. Так, раз по раз, зустрічаються висловлювання окремих людей або якісь критичні праці, які намагаються довести, що «Ліствиця» безнадійно застаріла і не може використовуватися в якості посібника в духовному вдосконаленні. Приводяться, навіть, приклади зі сторінок цієї книги, які нібито суперечать здорову глузду чи сучасним розумінням про можливості християнського подвижництва. Але в очах цього світу все християнство протирічить «здоровому глузду», адже «Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і немічне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильне» (1 Кор. 1, 27).
Так, можливо, не все, про що йдеться в книзі преподобного Іоанна Ліствичника, потрібно буквально виконувати та приймати беззаперечно. Православні отці вчать нас, що кожен повинен вибирати для себе те, що відповідає як його сімейному, так і соціальному, розумовому чи духовному стану. А отже, вибирати однозначно прийдеться, бо тільки такий підхід до аскези налаштовує правильний християнський подвиг, який допоможе нам досягнути Царства Небесного.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.