«Жить стало лучше. Жить стало веселее…»

Саме цю фразу казав колись Сталін про стаханівський рух. Себто, якщо людям нудно, то ніяка робота не піде, а от коли всім весело, то на роботу, як на свято.

Що ж, як Сталін був, так його і не стало. А через кілька десятків років Україна перетворилась у  сильну та незалежну, і ми отримали можливість самим вирішувати свою долю (яку з часів Шевченка досі не знайшли, але сьогодні не про те). Українці – горда, велика нація з численністю населення в 52 мільйони, яке змогло пронести свій культурний код через століття нещасть і гонінь, вступила на шлях до світлого майбутнього. Здається, у нас було навіть декілька соціальних реклам на цю тему.

Роки йшли, а слова Сталіна не залишились забутими. Виглядає так, буцімто наші чиновники тримають плакат з цією фразою під подушкою і перед сном його з ніжністю цілують, оскільки їхній ентузіазм в бажанні веселити народ просто невичерпний.

«Реформи!», - кричать нам заголовки газет та статей в інтернеті. Сьогодні це слово вибилося в тренди. Просувати нові реформи стало модно серед нашої політичної еліти, а говорити про них – серед медійної (самокритика зайва не буває). А що ж на це скажуть пересічні громадяни?

А що вони можуть сказати, якщо їх ніхто не питає. Вони тільки  можуть очікувати і споглядати, як з кожною новою реформою жити стає «краще» і «веселіше». Особливо веселі люди з посмішкою пакують валізи, беруть дітей під пахву і виїжджають кудись, де не так весело. У Польщу, наприклад.

А тим часом клоунада тільки починає набирати обертів. Хоча, здавалося б, куди далі? У даний період Україна вже не може називатися демократичною державою, хоча наша політична еліта старанно намагається підтримувати таку видимість. Ми вже давно - олігархічна держава з монополізованим ринком і клановою системою розподілу влади та територій. Звучить так, ніби про якесь середньовіччя мова…

Візьмемо, до прикладу, аграрний бізнес. На сьогоднішній день землі сільськогосподарського призначення поділені між декількома аграрними холдингами, у земельному банку яких знаходиться 300, 500, 800 тисяч гектарів орної землі. Подібна практика розподілу не є характерною для Європи. Там фермерські господарства у своєму розпорядженні мають по 10-50 гектарів, а коли набирається 200, то це вже вважається велике господарство. І саме подібна практика створює конкуренцію на ринку, чим сприяє розвитку економіки. Тому європейські державні програми розвитку сільського господарства передбачають у першу чергу допомогу та пільги для малого і середнього бізнесу.

А що ми бачимо у нас? Селянин практично не має змоги для обробки землі і створення фермерського господарства, бо конкурувати з корпораціями стало неможливо. Він навіть не знає, хто орендує у нього землю. Таким чином великі корпорації забирають земельні ресурси й утворюють монополію. І все би нічого, проте ці компанії, за нашою українською традицією, мають рахунки в офшорних банках, що унеможливлює грошовий потік в економіку країни, і в результаті ми залишаємося з нічим.

То як може розвиватися село, як можуть жити люди, які не мають можливості для роботи та отримання достойної заробітної платні. От і їдуть працювати у ті ж фермерські господарства до сусідньої Польщі чи Чехії, аби покращити фінансове становище родини.

Але і тут державним мужам стає мало. Чому б не оподаткувати і не зняти моржу з тих зароблених грошей, які вже і так були оподатковані. Замість того, щоб підтримувати тих людей, які за свою нелегку працю і зароблені гроші завозять в країну валюту, вони ще 18% вкраяти для своїх чиновницьких потреб намагаються. На заробітні плати та премії за свою важку повсякденну роботу. А це вам не середня по Україні зарплата,  це в сотнях тисяч гривень нараховується. От і сидить високопоставлений «вельмишановний» пан у комфортному кріслі та розповідає, чому українець гірше живе ніж  громадянин тієї ж Німеччини - тому що їсть більше, от і грошей на життя не вистачає. То можливо варто ввести продуктові картки для населення, як у минулому столітті, щоб регулювати споживання харчів…

Важко не згадати про таку державну благодійність, як субсидії. Це ж як довго треба було думати, щоб придумати таку неймовірну схему витягування грошей з державного бюджету у власні кишені, щоб ще й при цьому потім по всіх медіа тараторити, як уряд дбає про населення.

За останні чотири роки «псевдореформаторів» тарифи на комунальні послуги зросли в десятки разів. Якщо декілька років тому куб газу коштував 0.7 грн, то зараз він коштує 7.0 грн і, як то кажуть, «и бесконечность не предел». Передбачається збільшення ще на 60%. Тож вартість кубу буде близько 11 грн. Проте уряд всіх заспокоює. «Не варто хвилюватися, держава покриє всі витрати». То для чого такі дрібниці 7.0 грн чи 11.0 грн., може одразу 50грн за куб, та аргументувати, що валютний фонд вимагає такого підвищення, бо зась вам на черговий кабальний транш.

А секрет полягає у зовсім іншій справі. Всі обленерго чи інші енергетичні структури знаходяться у приватній власності, тож їм не цікаво отримувати у свої кишені одну гривню за куб спожитого газу, якщо можна в десять раз більше. От і з’явилася схема субсидій, яка вбиває двох зайців. Це перекачка державних коштів у приватні руки та підняття рейтингу уряду, який шалено дбає про добробут власного народу. Комунальні картелі, одним словом, куди там мексиканським наркобаронам до нас.

Окрім того, піднімається питання про повну приватизацію державних підприємств, тому що вони неефективно використовуються у державній власності, бо створюються корупційні схеми. Тоді для чого тримати на шиї держави такий потужний пласт управлінців та чиновників, які не вміють раціонально та ефективно керувати тими чи іншими підприємствами? За які заслуги вони отримують шалені заробітні плати та премії навіть не тисячами, а мільйонами гривень.

Схеми, схеми, схеми.  І реформи пишуться для того, щоб створювати ці схеми.

От і постає питання. А що ж чекає на державу з таким «ефективним» управлінням?

За відповіддю далеко ходити не треба -  це зменшення населення в п’ять разів від теперішньої кількості, яке буде обслуговувати бізнес корпорації, котрі сидять на потоках енергетичних та земельних ресурсів. А їх прибутки будуть накопичуватись на офшорах.

То може варто задуматися, куди ми йдемо, кого обираємо для управління та що нас та наших дітей чекає у майбутньому.

Реформи! Реформи! Реформи!

«Жить стало лучше. Жить стало веселей…»