Кому вигідно зробити русинів наступним осередком сепаратизму

Кому вигідні чергові осередки сепаратизму в Україні?

З давніх-давен Україна була багатонаціональною державою, на її території протягом віків мирно уживаються багато етносів та народностей. Вона є рідною домівкою для українців та росіян, білорусів та молдаван, кримських татар та вірмен, болгар, угорців, румун, поляків, євреїв, греків, татар, циган, азербайджанців, грузинів, німці, гагаузів, русинів, караїмів і ще багатьох – багатьох інших національностей та народностей. І кожному гарантується захист його прав та свобод, вільне вираження своїх поглядів та переконань незалежно від того, якою мовою спілкується її громадянин чи у якому храмі і якому Богові віддає шану…

Стаття 11 Конституції України гарантує кожному її громадянину розвиток етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин.

Завдяки толерантності українців нам довгий час вдавалось униками чвар та національних протистоянь в середині країни, спровокованих нетерпимістю один до одного. Розмовляючи різними мовами, громадян України добре розуміли, прислухались, поважали та цінували один до одного. Пліч-о-пліч боронили рідний край від зовнішніх ворогів, раділи та горювали разом, спільно переживали радісні та сумні часи…

Із сусідами Україна завжди намагалась підтримувати доброзичливі стосунки та жити за правилом: «Краще поганий мир ніж гарна війна!»

Таке дружнє співіснування звісно не всім було до вподоби, особливо воно «муляло» північно-східній сусідці, яку ще донедавна в Україні вважали рідною сестрою по матері Київській Русі. Вважаючи себе старшою, живучі ідеєю відновлення Радянського Союзу, їй не давало спокою тихе спокійне життя в Україні. У неї ж самої конфлікт за конфліктом: дві Чеченські війни, територіальні претензії до прибалтів та фінів, зазіхання до Молдови, і як наслідок – власна, але вже не потрібна іграшка -«Придністровська Молдавська Республіка», нові іграшки «Абхазія» та «Південна Осетія», відібрані ще в однієї сестри Грузії … Лише білоруси, казахи та народи Середньої Азії мовчки покірно не перечили Росії, бо «сила є сила»… Але і це до пори до часу!

А Україна просто намагалась жити за принципом: «Чужого не бери, але й свого не віддавай!»

Наступну іграшку «Кримський півострів» в України ще вчорашній «сестричці Росії» вдалось відібрати тихенько, без жодного пострілу. Але цього їй виявилось замало… марилось показати всім свою силу, показати «хто в домі господар», хотілось страждань, помсти за те, що Україна прагнула до кращого життя, як кажуть «на інших подивитись і себе показати», що вирішила обрати свій шлях, сама визначати свою подальшу долю…

Тому з подачі Російської Федерації на мапі України з’явилась кривава, ось уже чотири роки не заживаюча рана - Донбас… Але він так і не став ще однією іграшкою. І нехай Росія в особі Путіна в сотий раз переконує нас і світову спільноту, що її військових на Донеччині та Луганщині немає, і «білі КамАЗи» везуть не зброю та боєприпаси, а гуманітарну допомогу мирному населенню, - в цю маячню вже ніхто не вірить!!! Бо домовини російських військових, загиблих у загарбницькій неоголошеній Росією війні за українські землі, назавжди залишаться доказом їх участі.

Але і крові Донбасу путінському режиму виявилось замало… У гонитві за світовим пануванням, наступною повинна була стати Одещина… але тут Путін та його військові стратеги прорахувались… Одесу розхитували силовим шляхом із захопленням місцевих органів та людськими жертвами. Але в одеситів вистачило здорового глузду висловити своє категоричне «НІ! русскому миру», не стати черговим «донбасом», а залишитись «перлиною у моря».

Розуміючи, що силовий варіант в Україні більше не пройде, а знищити, розділити її на безліч дрібних частинок, посіявши розбрат в середині держави, посваривши її з сусідами, так хочеться, РФ від військових переходить до інших кроків: політичних, економічних, інформаційних та гуманітарних…

З політичними все зрозуміло: ініціювати в України дочасні вибори, провести у верхівку влади лояльних до політики Росії кандидатів, і далі нав’язувати вигідний їй вектор у внутрішніх та міжнародних стосунках. А чи вдасться це Росії залежить від нас з Вами.

З економічними важелями впливу складніше: Україна все менше стає залежною від російського газу та сировини, стала більш самостійною, прагне співпрацювати з європейськими та світовими виробниками та покупцями. Для Росії тиск на Україну в економічній площині з кожним днем стає все більш безперспективним.

Залишаються ще інформаційні та гуманітарні важелі впливу. Тут якраз для РФ відкриті широкі можливості. Наприклад, розхитати в Україні ситуацію з середини, використовуючи перевірене не раз на практиці «мовне питання» або утиски якоїсь національної меншини, наприклад, русинів на Закарпатті… Правильно сфабриковані та підтасовані факти, їх широке висвітлення у ЗМІ та мережі Інтернет через проросійськи налаштованих експертів, політологів, істориків, поширення на російських каналах, додати сюди ще трошки фінансування, і все - черговий осередок сепаратизму готовий. Головне, що ніхто нічого не доведе: в Україні ж свобода слова, а тому немає юридичної відповідальності за відверту брехню чи перекручування фактів. Саме ці обставини так вміло і вдало використовуються РФ для знищення державності в Україні.

Після невдалої спроби на Одещині, РФ скеровує свою увагу на Захід України і намагається всіма можливими способами розхитати ситуацію вже там. І Закарпаття, на думку Путіна, саме те що треба. Адже цей регіон відрізняється від інших великою кількістю етносів, що проживають на його території. На його думку, достатньо однієї іскорки щоб спалахнуло вогнище. І т.зв. «русинський фактор», а точніше вигадані російською пропагандою меседжі про утиски Україною та геноцид русинів, як найкраще підходять для цього.

Про які утиски чи геноцид русинів може іти мова? В Україні вони є повноправними громадянами, як і представники інших народностей, мають свої громади та осередки культури, спілкуються рідною мовою.

Утиски – це коли закривають Український культурний центр в Москві, коли в Криму озброєні автоматами люди вивозять українців та кримських татар у невідомому напрямку без будь-яких пояснень, коли в Росії наших громадян засуджують лише за те, що думають не так, інакше висловлюють свої думки, або сказане ними на вулиці «Слава Україні!».

Людина відрізняється від тварини тим, що вміє аналізувати, мислити та робити висновки… тільки мислячий індивідуум не дасть себе ошукати і скористатись своєю довірливістю! То може вже пора нам з Вами стати «мислячими людьми» і правильно розставляти акценти, а головне – не вірити всьому, що нав’язується через інформаційний простір!