Мінськ-2: три роки по тому. Так бути чи не бути?!

Чи потрібні Україні "Мінські домовленості"?

Початок 2015 року. Вже майже рік як Російська Федерація перетворила частину території незалежної, суверенної, мирної України на військовий полігон для вишколів своїх військових та випробовування новітньої зброї, майданчик, де влаштовуються «сафарі» на українських військових. У нашій державі такі дії Росії назвали антитерористичною операцію (АТО), але по-правді кажучи, це ніщо інше як не закріплена юридично війна РФ проти України, в результаті якої нами втрачено контроль над українсько-російською ділянкою державного кордону протяжністю близько 410 км та майже третиною території Донецької та Луганської областей загальною площею понад 15 тис. км² - а це трохи більше розмірів Чорногорії.

Позаду залишились запеклі бої між силами АТО та російськими найманцями за стратегічну висоту Савур-Могила, обстріл з території РФ селища Зеленнопілля з РСЗВ БМ-21 «Град», біль від втрат патріотів у штучно створеному Іловайському котлі та під час втримання контролю над «32-м блокпостом на Бахмутській трасі», збиті над Луганським аеропортом Іл-76 та Ан-25, збитий бойовиками із зенітно-ракетного комплексу «Бук» малазійський пасажирський літак «Боїнг-777» з 298 пасажирами на борту …

Початок лютого 2015 року. Тривають запеклі жорстокі бої за Донецький аеропорт. Наступний стратегічний напрямок бойовиків - Дебальцеве з його стратегічно важливою вузловою залізничною станцією та Світлодарськ з Вуглегірською ТЕЦ. Під постійними обстрілами Станиця Луганська, Щастя, Трьохїзбенка, Авдіївка, Піски, Чермалик, Широкине. З кожною добою прогресує загальна кількість обстрілів та втрат серед наших військових.

11 лютого 2015 року з непідконтрольної силам АТО території м. Горлівка з реактивної системи залпового вогню «Смерч» обстріляно житлові квартали мирного міста Краматорськ, внаслідок чого загинуло 16 мирних мешканців, ще 48 отримали поранення. Позиції наших військових у Дебальцевому знаходяться під постійним вогнем з РСЗВ «Град», артилерії, мінометів, танків… їх штурмують та атакують… Лише за 11 лютого 2015 року Україна втратила 19 свої захисників, ще 78 були поранені, а загальна кількість обстрілів цієї доби сягнула сотні…

Мінські домовленості, підписані 5 вересня 2014 року після Іловайської трагедії з метою врегулювання ситуації на Донбасі, не принесли свої позитивні плоди та жодним чином не прискорили вирішення збройного конфлікту на Донбасі.

Постійне напруження на фронті, великі втрати особового складу та військової техніки… Всього з квітня 2014 по лютий 2015 року в результаті бойових дій на Сході України загинуло 1423 українських військових. Кількість поранених є приблизно в тричі більшою.

Керівництву держави та військовому командуванню потрібно було негайно діяти, вживати рішучих кроків аби не допустити подальшої ескалації конфлікту та людських втрат як серед військових, так і цивільного населення, і зрушити нарешті з «мертвої точки» діалог щодо тих, хто залишався у полоні бойовиків, незважаючи на Мінські домовленості від 05 вересня 2014 року («Мінськ – 1»).

Передбачалося, що Мінські домовленості від 12 лютого 2015 року («Мінськ-2») мали б забезпечити ефективне виконання «Мінськ-1», створити ширші передумови для відновлення миру на Донбасі та повністю врегулювати ситуацію до кінця 2015 року, однак жоден з 13 пунктів повністю так і не виконано до цього часу, а припинення вогню та відведення зброї відбулось лише частково..

Дебальцеве, Широкине, Мар’їнка, Авдіївка, Красногорівка, Щастя, Світлодарська дуга – у цих населених пунктах найзапекліші бої тривали вже після «Мінськ-2». Тристороння контактна група з врегулювання ситуації на Донбасі неодноразово оголошувала «режим тиші», проте обстріли на Донбасі із забороненого Мінськими домовленостями озброєння не припиняються і до сьогодні.

Наразі у ЗМІ тривають запеклі дискусії між тими, хто підтримує та хто засуджує прийняття «Мінськ – 2», проводяться «круглі столи» щодо доцільності чи недоцільності подальшого діалогу у даному форматі. Окремі політики, експерти, політологи зазначають, що Мінські домовленості вцілому вичерпали себе, що вони не діють… наводяться певні аргументи щодо необхідності їх скасування або, в крайньому разі, перегляду… Але кожен з тих, хто приймає участь у діалозі, забуває, або вважає неважливим для себе згадати про п.5 змісту «Мінськ – 1» та п. 6 «Мінськ – 2», у яких зазначалось про негайне звільнення і обмін всіх заручників та незаконно утримуваних осіб на основі принципу «всіх на всіх». Про це чомусь у своїх дискусіях опоненти забувають або бажають не згадувати…

За офіційними даними Служби безпеки України, станом на кінець 2017 року в полоні бойовиків залишається трохи більше 100 осіб, ще понад 400 вважаються зниклими безвісти… Погодьтесь, цифра не мала. Всі вони громадяни України, потрапили у полон не по своїй волі, деякі з них перебувають там вже не один рік. І кожного з них з нетерпінням чекають вдома рідні…

І тому Мінським домовленостям - бути, і сторони повинні докласти максимум зусиль, щоб вони із задекларованих на папері стали врешті-решт реалізованими в житті. А ті, хто перебуває у полоні нарешті повернулись додому… Для них та їх рідних наразі це єдиний шанс обійняти один одного на рідній українській землі.