Українська альтернатива європейському туризму: чим ми гірші?

16 февраля 2018, 15:11
Координатор правозахисної платформи «Успішна варта»
0
156
Українська альтернатива європейському туризму: чим ми гірші?
Українська альтернатива європейському туризму: чим ми гірші?

Багато хто з нас любить подорожувати і відвідувати нові цікаві місця.


Інколи ми їздимо подивитися на щось нове і чудернацьке, а інколи нас тягне заглянути в минуле, побувати в старих замках і відчути атмосферу тих часів на тематичних фестивалях. Ця практика поширена не тільки в Україні, але й в Європі, адже там немало історичних пам’яток, оповитих легендами і загадковою атмосферою.

Наприклад, свого часу завдяки письменнику Брему Стокеру народився міфічний образ жорстокого вампіра графа Дракули. Реальну особистість Влада Дракула письменник змалював доволі жорстоко. Але зараз мова не про те - адже міф міфом, але наш сусід Румунія вдало використала його для розвитку туризму. Криваві моторошні розповіді у готичних замках (при цьому мало не всі трансільванські замки показують, як маєток графа) плюс розвинена інфраструктура дали вражаючі результати. Мало хто знає, але й в Україні є подібна історія - королева Бона Сфорца - українська альтернатива графу Дракулі, завдяки якій Кременець називали містом кривавих легенд.

Таких місць та легенд у нас немало. Україна завжди була територією, за яку боролися і воювали різні держави. Наші міста наповнені різноманітною архітектурою і стилями. По всій країна розташовано багато старовинних замків та укріплень, які дожили до нашого часу завдяки капітальним ремонтам і відбудовам, проте здається за нас зараз і розваляться. Влада з невідомих причин не дуже зацікавлена в тому, щоб розвивати у нас туризм чи зберігати пам’ятки архітектури.

Але давайте просто подивимось, що у нас взагалі є.

Вишневецький палац - ХVIII століття - Версаль на Тернополі. У Вишневецькому замку, що свого часу був одним із найбільших в Україні, де зберігалась найбільша приватна колекція стародруків XV століття, стіни кімнат якого були покриті китайським шовком та оздоблені золотом, побували всі тогочасні імператори, королі та князі Європи.

Фортифікаційна оборонна споруда у мальовничому містечку Збараж належить до шедеврів замкового мистецтва Тернопільщини. Це одночасно і палац, і фортеця. Красивий і міцний він пережив не одну облогу та дійшов до наших днів неоціненною пам’яткою архітектури кінця XVII століття.

Ягільницький замок – Замок Лянцкоронських . Ягільницький замок спорудили за наказом польного коронного гетьмана Станіслава Лянцкоронського в 1630 р. на р. Черкаси в с. Ягільниця. В свій час ця твердиня вважалася однією з найміцніших на Поділлі. Наприклад, війська Б.Хмельницького її взяти так і не змогли. В 1817 р. твердиня стала власністю уряду Австрійської імперії, з дозволу якого там влаштували перебудову під тютюнову фабрику. Тютюнова фабрика діяла тут впродовж всього ХІХ-ХХ ст., в тому числі і за часів радянської влади. І кому тільки не належав замок, чи то Австрійській імперії, чи радянській владі, завжди проводились часткові чи капітальні ремонтні роботи. Замок, який височить на пагорбі, видно звідусіль. Він є прикрасою не тільки села, але й цілого краю, бо практично повністю зберігся. Практично кожен проїжджаючий повз цей історичний комплекс горить бажанням його відвідати та побачити чудові краєвиди з мурів палацу. Але в часи незалежності тютюновий завод приватизували, після чого розпочався його занепад. Стіни під дією вітрів та вологи почали нищитись, а дири в даху приносити внутрішню загрозу будівлі. Планувалося там організувати туристичний комплекс з готелем, рестораном та музеєм. Однак, на даний момент нічого з цього не здійснено.

І цей список занедбаних споруд можна продовжувати безкінечно. І це стосується не тільки Тернопільської області, але й Львівської, Рівненської, Волинської та зрештою всієї України. І постає питання, невже століттями наші предки дбали, будували,  залишали про себе добру згадку як меценати. І за декілька років нашої незалежності і недбалості усе це має розвалитись. Невже наш уділ полягає в тому, щоб тільки увірвати ласий клапоть земельної ділянки  та побудувати там розважальний комплекс чи торговий центр. А може патріотизм та любов до своєї держави полягає не тільки у носінні вишиванки чи співанні державного гімну та виголошуванні гасла «Слава Україні», яке за останні декілька років стало приторним і майже не несе того посилу, який воно несло в минулому столітті. Може все-таки нашим «горе реформаторам» також звернути увагу і на цю проблему. Взяти досвід сусідніх країн, а можливо створити свій закон, завдяки якому історичне багатство нашої держави збережеться. А для цього багато розуму не потрібно. Просто за 1 гривню продати в приватні руки ці споруди, можливо на п’ять років дати їм податкові канікули, але з умовою, що відновиться архітектурна споруда, створиться інфраструктура навколо неї, запрацює для загального доступу та огляду.

Ми всі рвемось до Європи, щоб побачити якісь цікавинки, але все це є поруч, тільки потрібно його побачити, оцінити, зберегти, і тоді Європа поїде до нас. Що ми залишимо після себе? Не зберігши минулого, ми ніяк не побудуємо майбутнього.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
ТЕГИ: туризм,Украина туризм,автотуризм
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.