Феномен українського волонтерства

Коли мова заходить про українське волонтерство, виникає якесь подвійне відчуття.

Подвійність характеризує все, що відбувається нині в Україні. Тут перемішані святе і грішне, героїзм та підступність, щирість та брехня, чуйна щедрість та хабарництво зі здирництвом. Карколомні процеси, що відбуваються в українському суспільстві, впливають на все громадське життя. В тому числі і на волонтерський рух.

Що ж таке волонтерство по суті? Волонтерська діяльність (від лат. voluntarius —  добровільний)   – це широке коло взаємодопомоги та самопомочі, офіційне надання послуг та інші форми громадської участі у доброчинності, яка здійснюється добровільно і безкорисливо на благо людей, які потребують допомоги.

Доброта та співчуття до нужденних завжди були притаманні народові, що мешкав на території нинішньої України. Про доброчинну допомогу удовам та сиротам писав у «Повчанні» своїм синам ще Київський князь Володимир Мономах.

В незалежній Україні волонтерство офіційно визнано Постановою Кабінету Міністрів  від 10 грудня 2003 року «Про затвердження Положення про волонтерську діяльність у сфері надання соціальних послуг». Робота волонтерів дуже пожвавилася в ході проведення Чемпіонату Європи з футболу «Євро-2012». Тоді їх чисельність досягла 12 тис. осіб.

Під час Євромайдану та з початком бойових дій волонтерами стали понад 8 млн. осіб.

Проте зовсім скоро все швидко зійшло нанівець. Зовсім природньо, що корупційна іржа та пожвавлення злочинних проявів в умовах системної кризи в органах влади та економіці України зачепили волонтерський рух. Безконтрольне керування пожертвами надавало волонтерським керівникам можливість витрачати кошти не тільки на спільну благодійність, але і на себе «улюблених». Виник такий собі прошарок «волонтерських бонз». Одночасно, багато громадян записуються у волонтери від матеріальної безвиході. Тому що тут видаються деякі фінансові заохочення, оплачуються відрядження і так інше.  Волонтерська діяльність, крім митних зборів, майже не оподатковується та стає такою собі «синекурою».

Збідніле та пограбоване владою населення відчуло, що волонтерством займаються не завжди люди з «чистими руками». Тому джерело пожертв останнім часом вичерпувалося. Тому особи, які збагатилися на волонтерських справах, задовольняються тим, що присвоїли раніше. А найбільш розумні підписали з військовими частинами договори і тепер офіційно обирають довірливих співвітчизників, віддаючи частину доходу контролюючим чиновникам. Але і ця «кормова база» зменшується, як бальзаківська «шагренева шкіра».

Гучних кримінальних справ з боку правоохоронних органів стосовно злодіїв-волонтерів годі чекати.  Ми і тут бачимо імітацію охорони закону. Нещодавно у Львові, наприклад, СБУ звинуватило соліста Львівського театру опери та балету Миколу Санжаровського у «сепаратизмі та допомозі донецьким терористам». Цей актор у 2014 році, використовуючи інтернет-ресурси, невеликий час збирав у інтернет-гаманці кошти для постраждалих дітей Донбасу, які по суті є українськими громадянами. Тепер має неприємності.

Досвід українського волонтерства свідчить, що воно  нерозривно пов’язане з суспільством. Всі негативні чи позитивні явища, що відбуваються у суспільстві, стають притаманними і волонтерам.

Феномен українського волонтерства полягає в тому, що воно на певний термін перебрало на себе функції держави  по матеріальному забезпеченню кадрових та добровольчих військових формувань. Держава майже самоусунулася  від виконання своїх обов’язків у цьому питанні. Ніде в світі такого ніколи не було. Це становище, нажаль, показує системну кризу української держави, коли владні структури втрачають монополію на державні функції, коли матеріально-технічним постачанням займаються волонтери, коли магнати-олігархи мають кишенькові армії, коли злочинні угрупування самочинно  захоплюють  добування та реалізацію природних ресурсів (бурштин, ліс-кругляк, вугілля і т.п).