Віртуальна Україна проти реального беззаконня
07 лютого 2018, 11:48
Власник сторінки
Координатор правозахисної платформи «Успішна варта»
Віртуальна Україна проти реального беззаконня
Людська природа дуже часто іде проти законів логіки, раціоналізму, а інколи і проти самої природи.
Інакше неможливо пояснити, чому українці так відчайдушно пручаються
інстинкту виживання і продовжують мовчки іти в болото, куди нас під красиві
промови заганяють наші ж керманичі. Хоча, здається, підходящий термін для
такого явища є - «вивчена безпомічність». Якщо собаку поставити на підлогу, яка
постійно б’є током, то в якийсь
момент вона перестане підстрибувати та піднімати лапи. Українці настільки
звикли до того, що все погано, звикли отримувати по голові і віддавати останнє,
що вже і не намагаються щось змінити. А потрапивши до Європи у них
відкриваються очі і мимоволі виривається: «А що, так можна було?!»
Можна. І не тільки так. Проте для цього потрібна свідомість і активні дії, і
уявіть собі, не тільки на сторінках у фейсбуці та однокласниках. Диванні війни
не приносили результату ніколи. Та аж ніяк не були ефективними. Можливо
проблема у нашому менталітеті? «Страждай і воздасться тобі...». Коли
воздасться, після смерті? А якщо там нічого нема і ми, рахуйте, все проспали. То
така наша доля, шукали, шукали, а не знайшли, все по Шевченку.
Наша незалежність дісталась нам надто легко. А те, що дається легко, часто
не залишає по собі слідів. Можна вивезти людину з совка, а от совок з людини не
вивезти, і це наша сумна правда. Кожен озирається на інших, хоче бути кращим,
сильнішим, кидати понти направо і наліво, тикати усіх у своє і чуже лайно. І
саме цю позицію по дефолту займають усі, хто отримує хоч трохи влади. А всі
інші покірно схиляють голови. На таких засадах успішне суспільство не збудуєш.
А от тоталітаризм, з «садо-мазо» ідеологією, запросто. То що, товаришу Порошенку,
поліцейська держава, кажете?
З такого замкнутого кола виходів небагато. Якщо ти розумний – тікай в
Європу, Америку та хоч у Китай. А якщо не пощастило, і в школі ти вчився
погано, то залишається хіба приймати правила гри і давити або бути задавленим.
Принаймні саме такі висновки робить майже все українське населення, саме цим і
пояснюється відтік спеціалістів і працездатного людського ресурсу. Україна не
тільки країна старих і дітей. Україна крім того країна бездарностей і пасивних «мазохістів».
Але проблема у нас не тільки з населенням. Українські гаранти ніколи не
могли створити хорошу ідеологію і поставити чіткі цілі. Адже коли люди бачать
напрям, то вони за нього боряться. Яскравим прикладом такого став Майдан.
Українці побачили в тому сенс. І вони його відстоювали. Чим все закінчилося, то
вже інше питання.
Та й в принципі. Що потрібно для створення хорошої надихаючої стратегії?
Талановиті люди, цікаві ідеї, а загалом, це...гроші. Багато грошей - на гранти,
розвиток громадських організацій, створення суспільних об’єднань та проведення
відповідних заходів. І це справа не одного року, а можливо і не однієї декади. Це великі
зміни, проте в головах людей вони доволі ефемерні. А ефемерні ідеї, які в
перспективі принесуть не зовсім матеріальний прибуток, та ще й в основному для
нації, а не для конкретного олігарха, в нашій країні не дуже активно фінансуються,
від слова «взагалі».
Хто винен? Винні всі. Не
якась одна людина чи регіон. Від Порошенка з Януковичем, до баби Валі з
сусіднього під’їзду. Ми всі створюємо сприятливе середовище для розвитку
ракових клітин, які повільно вбивають нашу країну і нас як націю. На наших же очах, під
нашу мовчанку.
У XXI столітті Україна живе в
двох вимірах: реальному і астральному. І чим далі, тим більше переходить в
астрал, паралельний світ, віртуальність, де можна сидячи за монітором ноутбука
чи за екраном айфона десь в Аргентині чи Іспанії пишатися історичним минулим і
традиціями, любуватися красою українських Карпат, можна надіти вишиванку і заспівати
колядки в далекому канадському Едмонтоні. Можна в Фейсбуках писати гнівні
блоги, критикувати, аналізувати, давати поради. А в той час країну пожирає
корупція, свавілля чиновників, бездіяльність поліції і громадськості.
Неонацистські організації, в яких половина – діти, вже особливо нікого не
бентежать. І дай Боже, щоб не сталось так, що, вернувшись у реальність, ми для
себе відкриємо, що і країна вже має іншу назву, і закони, і кордони в неї інші!
Включайтесь у суспільно-політичні процеси на місцях. Об’єднуйтеся, не будьте
байдужими, адже як співалось у пісні: «Держава починається з тебе». Якщо ми не
беремо участь в реальному творенні країни, то може статись так, що вона
залишиться тільки віртуальною згадкою для всіх нас.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.