Пенсія – розкіш не для кожного

Нова пенсійна реформа знецінила роботу багатьох категорій громадян!

Нова пенсійна реформа знецінила роботу багатьох категорій громадян, які сподівались, що їх жертва працювати на шкідливих роботах чи в таких важливих для держави сферах, як освіта, охорона здоров’я, буде належно оцінена державою. Нажаль, нічого вже назад не повернути. Більша кількість громадян, можливо, не стали б той чи інший час навчатися, народжувати чи класти своє здоров’я на користь невдячної країни, але їм не залишили вибору. Гарантії, що, погоджуючись на нові умови «пенсійної гри», через десять років знову не залишишся «з носом» – ніякої. Це вже видно з тих пенсіонерів, які раніше сподівались на безбідну пенсію, а мають те, що мають.

Один мій знайомий пошуткував, що вчора до пенсії йому залишалось десять років, а сьогодні вже п'ятнадцять – і хто сказав, що молодість не повернути? Сучасна пенсійна реформа справді доводить, що тепер як ніколи треба піклуватися про своє здоров’я, бо лише здорова людина зможе дожити то того щасливого моменту, коли отримуватиме зароблене за життя. Окремим питанням є сам розмір пенсійних виплат – якщо в багатьох розвинених країнах її величина складає приблизно 1000-1200$ лише за солідарною системою пенсійного забезпечення від держави, то в Україні ця сума ледь досягає 55-100$, а інших джерел пенсійних виплат взагалі не існує. В цих умовах пенсія в Україні відіграє допоміжну функцію, а не пряму – тобто працювати не буде лише пенсіонер, який вже не в змозі рухатись, оскільки не просто гідно жити, а й прогодуватися за 55$ на місяць досить важко.

Багато країн світу як і наша зіштовхнулись з проблемами солідарної системи пенсійного забезпечення – коли існуючі пенсіонери отримують кошти з тих, хто ще працює. Проблема в тому, що через економічні та інші умови виникає старіння нації, людей пенсійного віку стає все більше, а молодих працюючих все менше. Якщо раніше в країні на кількох працездатних припадало по одному пенсіонеру, то зараз в більшості країн світу ця цифра складає 1:1. Через це пенсійне навантаження лягає на державу. Але тільки в Україні ситуацію вирішують кардинальними методами – відміною пільг для певних категорій громадян, прямим чи прихованим підвищення пенсійного віку, зниженням коефіцієнта стажу з 1,35 до 1, за допомогою якого розраховувався розмір пенсії, відміною врахування до стажу часу навчання у вищих навчальних закладах в певні роки, скасуванням врахування декретних відпусток тощо. В цих умовах жінці, щоб отримувати пенсію, краще взагалі не навчатися і не народжувати. Тоді як світовий досвід розвинених країн демонструє зовсім інші методи виходу з кризи.

Найбільш поширеною формою пенсійних виплат, якою користуються в усьому світі, є багаторівнева пенсійна система, що запропонована Всесвітнім банком та успішно була введена в більшій кількості європейських країн. На початку вона мала свої недоліки, які були відкориговані в процесі застосування, і зараз маємо вже готову випробувану модель, яку лише треба адаптувати під вітчизняні реалії. На першому рівні знаходиться солідарна система пенсійного забезпечення, коли працюючий платить державі, щоб вона піклувалася про пенсіонерів, а у відповідь сподівається, що отримає таке ж піклування, коли стане пенсіонером сам.

Під другим рівнем пенсійної системи мається на увазі запровадження державою індивідуальних пенсійних рахунків, які є приватною власністю громадян. Але ці кошти можуть використовуватись країною для власних інвестиційних проектів з економічного розвитку та з метою отримання прибутку. Тобто це ніби безвідсотковий кредит громадян державі під гарантію, що вона почне повертати ці кошти, коли настане пенсійний вік «кредитуючої» особи. В теорії ця система сприяє і розвитку країни і забезпечує спокійний сон тим, хто бере участь в цій системі. На практиці позитивним моментом є те, що таким чином країна за рахунок отриманого від цих коштів прибутку зможе покривати дефіцит існуючого солідарного пенсійного фонду. А через певний час, коли самі учасники цієї системи стануть пенсіонерами, прямий прибуток вже не буде йти на користь держави. Мінусами даної системи є те, що, по-перше, для повного переходу потрібен час, тобто на перших етапах отримати миттєвий результат не вдасться; по-друге, ризики від інвестицій та коливання інфляції лягають на плечі самої держави – чи зможе вона не сісти в калюжу і не втратити довірені громадянами кошти? У більшості європейських країн стан економіки суттєво стабільніший за нашу, і на практиці ця система діє досить ефективно. А за роки існування нашої держави економічна постійність підлягає великому сумніву.

Під ще більший сумнів підпадає система недержавних пенсійних фондів, оскільки вони взагалі не гарантуються урядом. Знову ж настільки довгострокову довіру не заслуговує жоден банк в країні, якому доручено зберігання грошей. Трохи надійнішими є професійні пенсійні фонди, запроваджені на базі цілої галузі промисловості чи сфери діяльності, бо вони не можуть зникнути в одну мить. Наприклад, недержавний професійний пенсійний фонд працівників освіти чи робітників медичних установ тощо. Також в Україні вже існують корпоративні та відкриті недержані пенсійні фонди, але наскільки надійна їх діяльність в державі, де людей постійно обманюють? Досвід існування трьох рівнів пенсійної системи в США доводить, що найбільш успішними та забезпеченими пенсіонерами є учасники всіх систем відразу. Оскільки ці системи доповнюють одна одну та на базі державного солідарного гарантування надають можливість людині забезпечити себе додатковими грошовими вливаннями в похилі роки.

Розмови про запровадження багаторівневої системи пенсійного забезпечення постійно ведуться, але відкладаються через неготовність законодавчої та нормативної бази забезпечити її функціонування. До того ж уряд зацікавлений отримувати результати негайно, доки знаходяться при владі, а не через багато років, коли ніхто не оцінить їх діяльність та не піде підтримувати на найближчих виборах. Основною проблемою пенсійного забезпечення є не брак коштів в бюджеті, яких вистачає на утримання великої кількості урядовців, але не на утримання «відпрацьованого матеріалу» у вигляді літніх людей. Проблемою є неприбутковість цієї справи. Тому рецепт, який би задовольнив усіх, це впровадження багаторівневої системи пенсійного забезпечення, що дасть змогу людям більш оптимістично дивитись у майбутнє, а державі скоротити кількість прихованих коштів та зменшити дефіцит пенсійного фонду вже зараз, вивільнивши гроші для прибуткових проектів.