Люстрація: як вирити собі яму

Пройшов час, коли закон про люстрацію мав би показати обіцяні результати, але дива не вийшло.

Замість того, щоб налагодити зв'язок з професіоналами, які з’їли не один пуд солі та знали систему зверху донизу, їх позбавились. Але чи дало це бажаний результат? Чи справді чистка кадрів відбулась як треба, а не лише була політичною вендетою та пошуком цапа-відбувайла?

Більш за все під люстрацію підпали Державна фіскальна служба, органи прокуратури та Національна поліція. Саме вони втратили велику кількість кадрів. На місце керівників прийшли або люди, що нічого не знають про посаду, яку зайняли, або ті, хто через свою бездарність раніше ніяк не могли піднятися по кар’єрній сходинці, або ж ті, хто зміг відкупитися від люстрації – тобто не найкращий варіант для подальшого успішного функціонування цих служб. Є й добре підібрані кадри, але це – одиниці в загальній масі. Щоб взятися до справ з розумом, треба пройти весь кар’єрний шлях з самого початку, тільки тоді можна бути впевненим, що тебе не зможуть одурити хоча б в якійсь дрібниці. Народитися можна лише королем, а професіоналом справи треба стати через великий труд та досвід.

Чи можна сказати, що система оновилась, якщо в багатьох випадках звільнене місце зайняли заступники люстрованих осіб? Дуже сумно, що країна втратила багато професіоналів своєї справи. Оскільки саме професіонали страждають перш за все, бо мають власну думку та уміють відстоювати свою позицію. Можливо, що їх міркування не завжди співпадають з основними тенденціями. Але ж ми всі голосно закликаємо до демократії – до системи, яка поважає будь-які ідеї, а не лише угодні владі. Це саме тоталітарний режим вимагає, щоб всі дивились лише в одному напрямку. Антимонопольний комітет придумали, щоб у покупців був вибір обирати найкращий для них товар, але на ринку праці нам не залишають вибору. Чому під дію закону підпадають люди, яким просто не пощастило працювати в не найкращі часи – вони отримали підозру лише за те, що були присутніми на місті злочину. Може треба карати винних, а не свідків подій? Чи справедливо, що кримінальним вважається працювати не в той час? А як дізнатись, коли саме той час? Як бути впевненим, що через декілька років ніхто не вважатиме злодіями тих, хто займають посади зараз?

В нашій країні дуже часто влада переходить з рук в руки до крайніх опонентів, тож ніхто не може гарантувати, що в найближчому майбутньому фортуна не переграє все навпаки знов, і суб’єкти сьогоденної люстрації не будуть вважатися жертвами політичних репресій, а сьогоднішні посадовці – не підпадуть під нову люстрацію. Ми рубимо сук, на якому сидимо. Створюємо прецедент, через який країна залишиться зовсім без фахівців. Успіх країни залежить від її кадрів. В складні часи ми повинні цінувати кожну професійну людину. Не можна ними розкидатися. Треба детально розібратися, хто винний, а хто може перекрити компрометуючі моменти плідною працею, а не відправлятись в АТО, щоб довести вірність новому режиму та таким чином відіпрати репутацію.

Польський досвід пропонує використовувати більш м’який, але в той самий час кардинальний підхід – звільнення всього апарату та повторний найом робітників згідно вимог. При цьому використовується закон, за яким звільнені особи можуть бути наймані на посади знову за певними критеріями в рамках узгодженого часу. При цьому тим, хто не пройде перевірку, треба забезпечити фінансову підтримку до моменту настання пенсійного віку. В Польщі було запроваджено саме такий закон. Він відсіяв деяких діячів прокуратури на основі соціальної справедливості. Цей процес є більш правосудним навіть з точки зору моралі. Бо люди – покарані за дії, які в свій час були законними, тобто заднім числом. Кардинальні міри, що використовуються в Україні, не дуже добре застосовувати в часи територіального розладу. Навпаки, краще використовувати посадових осіб для налагодження процесу примирення.

В міжнародному аспекті такий метод викликає менше негативної реакції з боку світової спільноти, оскільки не підриває основу легітимності процесу. Оскільки Венеціанська комісія поставила під сумнів законність звільнень, то велика кількість осіб побігла оскаржувати юридичне підґрунтя даного процесу. В результаті, ніхто нічого не виграє – ані люди, які через скандал зможуть повернутися до своїх обов’язків, маючи за спинами певну кількість незадоволених, що подалі будуть створювати перепони в професійній діяльності, ані Україна, що отримає грошові позови на досить немалі суми коштів, які буде потрібно виплачувати з бюджету. Це все мінуси, які не включають майбутні втрати від слабкості системи, що втратила справжніх спеціалістів. А це стосується, перш за все, сфер, які забезпечують спокій та надійність функціонування суспільства – правоохоронні та фіскальні служби.

Молоді кадри національної поліції – це добре, але одного теоретичного навчання не досить, щоб вийти контролювати вуличні реалії. Такі люди повинні як мінімум рік бути приставлені до фахівців, які знаються на практиці. Їм треба перейняти справжній досвід професіоналів, перш ніж стикатися з життєвими ситуаціями. В правоохоронній системі не діють спортивні методи – кинути у воду, щоб навчився плавати. Ціна за такі ризики – життя та людська доля. До таких обов’язків не можна приступати «не понюхавши пороху», без справжньої підготовки.

Те ж саме стосується і фіскальної служби – звільнення високих посадовців не викоренить корупційну схему. Вона ніби дерево – глибоко проникла в сферу податків багатьма відгалуженнями. Верхівка змінилась, а тіньові розробки діють надалі, просто годують інших людей, а деколи й тих самих. Корупцію не подолано, про що свідчать дослідження Transparency International, згідно з якими Україна в 2016 році посіла 29 місце в світі за рівнем корупції. За рік нічого не змінилось. У крісла посіли люди, про яких в рамках люстрації на думку спадає старе прислів’я: наша пісня добра – починай спочатку.

Якщо хтось підпав під справжню підозру, то треба не просто звільняти цих людей, а знаходити докази їх незаконної діяльності і проводити розслідування. А якщо позбуватися кожного другого, беручи за основу чутки та плітки чи їх невідповідні політичні погляди, то треба звільнити більше половини населення країни. Хто ж тоді буде працювати? Молоді кадри? А хто їх буде навчати? Звідки їм брати досвід? Повернемо країні професіоналів, а професіоналам – роботу. Досить шукати ворогів серед українців. Нам треба відбудовувати країну разом, ми робимо спільну справу. Неможна позбавитися всіх незручних осіб. Треба домовлятися та будувати майбутнє України, щоб перестати жебракувати, випрошуючи хлібні крихти зі столу Євросоюзу.