Україна 2017: назад у майбутнє

Динаміка основних економічних показників України за останні роки доводить, що одного патріотизму замало для економічного зростання та спасіння країни від падіння до прірви.

Політики або говорять про помітне лише їм покращення, або лають діючу владу, не пропонуючи ніяких корисних ідей. З моменту виникнення територіальних проблем країна повернулася на десять років у минуле. Почати видиратися з ями Україна зможе лише за допомогою агресивних реформ.

ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності за даними Central Intelligence Agency (CIA) у 2014-2016 рр. та попередній прогноз на 2017 р. за даними публічного ресурсу Google-досліджень Knoema 

Прислів’я, що гроші люблять тишу вже не діє. Цього замало. Тими темпами зростання, що ми маємо зараз, Україна буде наганяти втрачені десять років у декілька разів довше, ніж того досягла. За економічними законами падіння ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності привертає увагу потенційних інвесторів, хоча на ділі населення країни стає ще біднішим. Але ці закони не враховують втрату територій, військові дії в країні та те, що Україна у 2016 році згідно з дослідженням посідає 29 місце в світі за рівнем корупції. На даний момент єдиний метод, який може вплинути на зростання ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності – це вимирання цього самого населення. Оскільки даний показник являє собою співвідношення між валютними одиницями двох країн, що розраховано на основі їх купівельної спроможності відносно певного товару та послуг та поділений на кількість населення. Наприклад, якщо певний набір товарів та послуг в Україні коштує 2700 грн., а у Сполучених Штатах – 100$, то паритет купівельної спроможності складає 27 гривень на 1$ США. Тобто на 27 гривень в Україні можна купити стільки ж, скільки на 1$ в США. Це ніби схоже на валютний курс, бо демонструє скільки одиниць національних грошей однієї країни треба в країні знаходження, щоб купити те саме. Загальноприйнятою мірою для розрахунку використовується грошова одиниця Сполучених Штатів. Різні організації, такі як Всесвітній Банк чи Євростат, використовують свої набори товарів та послуг. Є й дуже цікаві методи розрахунків, наприклад англійський тижневик The Economist використовує Індекс Біг-Мака – розрахування паритету на базі вартості Біг-Мака у Макдоналдсі в досліджуваних країнах.

Україна приваблює іноземних інвесторів лише, як територія для продажу товарів, оскільки самі ми мало що виробляємо й досить сильно залежимо від імпорту. Чи як база утилізації неякісного виробництва – бо стандарти якості не настільки жорсткі, як у Євросоюзі, чи їх можна оминути за допомогою хабарів. Інвестори бачать в нас дешеву робочу силу, яка допоможе конкурентоспроможності їх товару на світових ринках. Вони бачать велику земельну ділянку, де можна вирощувати рапсові та інші культури, що виснажують ґрунти. Чорнобильську зону для поховання ядерних відходів, екологічно чисту карпатську деревину. Талановиті кадри, яким можна платити набагато менше, й вони будуть працювати, бо власна країна не може надати їм гідну заробітну плату.

Навколо нас немає країни, в якій би було настільки сумне становище. Навіть малесенька у порівнянні з Україною Молдова демонструє такий самий рівень покращення як ми, але в неї немає й десятої частини того, що має наша держава. Українськими методами покращення цього показника, перш за все, являється хитка система охорони здоров’я, необґрунтоване підвищення пенсійного віку, сам розмір пенсій, втрата молодих кваліфікованих кадрів, фінансова неспроможність родин мати більше однієї дитини – тобто все те, що впливає на зменшення фактичної кількості населення.

Коли політики подивляться на власний народ не лише як на інструмент захоплення влади, а й як на необмежений потенціал? Досвід доводить, що власні інтереси навколовладних осіб переважають. Але й ці люди можуть зробити так, щоб було добре всім. Якщо кожен, хто отримує владу, буде щоп’ять років лише висмоктувати Україну, то дуже скоро вона помре. Вона вже зараз дуже хвора й ледве тримається на ногах. А ось якщо не лише красти, а й вкладати у державу, то віддача буде мати більш довготривалий ефект. Тоді буде процвітати не лише верхівка країни, а і її народ. Запропоновані кардинальні міри не діють, бо їх застосування майже неможливе на практиці. І все залишається лише на папері.

Може треба спробувати щось нове? Поступове? Справді запроваджувати нові ідеї? Нехай вони не будуть популярні та не принесуть відразу відчутних результатів, але щось потрібно робити. Тоді не буде різкої зміни урядів, які грають Україною, наче жонглер із м’ячиком, перекидаючи його з однієї руки в іншу. Про все треба домовлятися. Про все можна домовитись. Для цього, у свій час, французи й придумали дипломатію.

По-перше, треба завершити військові дії. Поганий мир все ж кращий за гарну війну. А в нас не виходить ані того, ані іншого.

По-друге, простимулювати національне виробництво та мале й середнє підприємництво.

По-третє, запровадити дійсно дієві реформи, хоча і поступові, які повільно змінять орієнтир країни у вірному напрямку. Або ж агресивні, але такі, що дадуть ефект як при шоковій терапії у Польщі, більш відомій як План Бальцеровича, у 1989 році.

По-четверте, перестати красти. Тоді принцип невидимої руки Адама Сміта почне діяти, коли кожен, що досягає власні цілі, тим самим приносить користь суспільству в цілому. Наприклад, маленькі підприємці почнуть розширюватися та тим самим створюватимуть робочі місця. Чи розширення споживання населенням стимулюватиме виникнення нових виробництв.

Варіантів багато, не треба придумувати щось нове. Можна хоча б позичити досвід країн, які успішно пройшли економічні випробування. Тільки тоді почне зростати правильний патріотизм – коли люди будуть піклуватися не лише про себе та свою родину, а і про країну.