Освітня реформа: де знайти крайніх?

17 ноября 2017, 09:28
Лідер Львівського представництва «Успішна країна»
0
91
Освітня реформа: де знайти крайніх?
Освітня реформа: де знайти крайніх?

Активізований процес децентралізації запустив ряд,так званих, реформ, і однією з найобговорюваніших та спірних стала освітня. Вона викликала багато протестів і серед звичайних людей, і серед освітян.

Основна частина каміння полетіла в бік місцевих органів влади, яким держава і надала всі "карти в руки". Основні претензії висуваються з приводу "закриття” і, так званої, реорганізації шкіл у сільській місцевості, але чи має народне невдоволення фактичну основу, і кому насправді потрібно висувати претензії?


В чому суть реформи?

Однією з передбачених бюджетним законодавством є освітня субвенція. Це додаткове джерело фінансування освітніх закладів різного рівня (школи, ДНЗ, ПТНЗ та ін.). Основним же джерелом фінансування освітньої сфери є місцеві бюджети - ОТГ, районні та обласні. Основна частина коштів, передбачених субвенцією, має йти на оплату праці педагогів, праця ж інших (непедагогічних) працівників, як і інші матеріальні потреби, мають сплачуватися коштом із бюджетів на місцях.

Решта субвенції, що залишається після основних видатків, може бути витрачена на оновлення матеріально-технічної бази навчального закладу, підключення до мережі Інтернет, забезпечення підвозу автобусами учнів реорганізованих шкіл.

Логіка державної реформи проста і начебто виправдана: чому б не скоротити кількість шкіл, об’єднавши кілька в одну - з огляду на реальну кількість учнів і навчальних місць, які може забезпечити школа? Таким чином, маємо:

·      Об’єднання кількох невеликих шкіл в одну - з належною матеріально-технічною базою та комфортними умовами навчання для учнів;

·      Підвіз учнів із населених пунктів, де школи були реорганізовані через малу наповнюваність класів;

·      Підвищення заробітної плати педагогічним працівникам за рахунок державної субвенції;

·      Задоволення інших матеріальних та технічних потреб, що не підпадають під субвенційне фінансування, з місцевих бюджетів.

Що бачать звичайні люди?

Народ давно звик не чекати від реформ нічого доброго. Основна причина категоричності - необізнаність та дезінформованість у законодавчих аспектах, в конкретному випадку - що стосується освіти. І дійсно: що бачать у реформі звичайні мама чи тато школяра? Дитина вчилася у сільській школі - одній з тисяч, що в Україні - з невеликою кількістю учнів. Колись тут навчалося 200-250 учнів, сьогодні - вдвічі менше. Начебто нічого поганого: наповнюваність класів дозволяє педагогу приділити кожному учневі достатню кількість часу та уваги. А проблеми стосовно нестачі підручників, мультимедійних приладів, відсутності капітального ремонту будівлі - майже поза увагою, до дефіциту всі звикли.

І ось - державна реформа. Під гордим словом "реорганізація" батьки вбачають не що інше, як закриття місцевої школи і необхідність переведення дитини до іншої, за кілька кілометрів від місця проживання. Так, довіз мають забезпечити - за допомоги автобусів, адже передбачено фінансування транспортних витрат. Але якщо згадати якість доріг між селами та погодні умови взимку у міжсезоння - зрозуміло, що такі умови для дитини зовсім не будуть комфортними, і тут батьків цілком можна зрозуміти.

Інша сторона
  - позиція самих освітян. Багато кому, у зв’язку з реорганізацією, доведеться шукати нове місце роботи, хоча і зарплатня педагогів дійсно виросла. Але знайти своє робоче місце тепер складніше.

Реальні приклади

Новострілищанська ОТГ - один із епіцентрів конфлікту, що був породжений вимогами державної освітньої реформи. До уже існуючого Квітневого НВК мають приєднати Баківську школу. Кінцевим результатом такої реорганізації має стати перевід молодшої школи до Квітневого, при тому що середні класи залишаються на місці. Галина Козяр, що є головою ОТГ, вже вкотре намагається переконати батьків, що реформа - заради комфорту та на благо дітей. Справа у тому, що ні одна зі шкіл місцевої ОТГ не є повністю наповненою, до того ж кожна з будівель потребує і ремонту, і оновлення оснащення. Тому мати одну, але гарну школу, яка здатна вмістити необхідну кількість учнів - цілком логічно.

З іншого ж боку, батьки (і не безпідставно) виступають проти таких змін, оскільки автобус, яким планують підвозити дітей до НВК, не вміщає всіх дітей (по кількості сидячих місць), а робити два рейси - проблематично і некомфортно для малюків. До того ж - дороги залишають бажати кращого, і невідомо, з якими погодними сюрпризами прийде зима.

Влада на чолі з головою ОТГ і рада піти на поступки, тим паче, що відремонтоване самими батьками приміщення для школи є, хоча на офіційному рівні воно ще не отримало такого статусу. Але законодавство чітко обмежує використання коштів субвенції, і за новою формулою на 2018 рік, виділена сума буде значно меншою за видатки попередніх років.

Силами ж місцевого бюджету залишити все, так як було раніше, і дотриматися законодавчих вимог стосовно стану оснащення навчальних закладів - навіть теоретично неможливо.

Де шукати коріння проблеми?

Що хотіла змінити влада країни, запроваджуючи подібні реформи? Забезпечити гідний рівень освіти, належну оплату роботи педагогам та надати право розпоряджатися коштами на інші, напряму не пов’язані з освітнім процесом, витрати влади на місцях? Дійсно? Якщо так, то обгортка вражаюча. У рожевих окулярах влади картинка виглядає чудово: діти вчаться у гарно обладнаних школах, куди дістаються або самотужки, або відповідним транспортом, під наглядом вчителів. Педагоги отримують гарну зарплатню, приміщення вчасно ремонтуються і відповідають всім нормам безпеки для здоров’я дітей. Прекрасно! А що насправді?


Що бачимо на місцях, далеко від київських владних кабінетів?

Маленькі школи закривають, учнів батьки змушені відправляти за кілька кілометрів на автобусах, що можуть просто не доїхати вчасно до місця призначення і не здатні вмістити всіх учнів за один раз. Для дітей дорога - ще один фактор, що негативно позначається на процесі навчання, додаткова втома і відсутність бажання відвідувати школу взагалі - через таку відстань.

Педагогам не легше: адміністрації шкіл додається "паперової" роботи, звичайним педагогам, кому не вистачило місця в нових школах, потрібно шукати нову роботу чи відвойовувати "години" хоча б на пів ставки.

Батьки, звичайно ж, невдоволені ще більше. Проте рішення про реорганізацію конкретного закладу приймається на сесії районної ради, яка отримує вказівки "зверху". І тут коло замикається, скаржитися немає кому, адже і рішення, що приймаються на місцях, є всього лише реалізацією рішень, уже прийнятих на державному рівні. Усі претензії до МОН України. А з селища туди звичайному громадянину не дібратися. Така ось система…
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
ТЕГИ: Украина,образование,реформы
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.