Українські радикали: їх сутність

continuation

Богдана Бабич, політичний психолог:

– Я розрізняю націоналістів, які захищають українську ідентичність, прагнуть не пригнічуючи інших розвивати українську культуру та зберегти традиції, і ксенофобський праворадикальний націоналізм, який прагне свого звеличення через пригнічення інших народів. В Україні є і ті, і ті.

Наприклад, лідер «Азову» Андрій Білецький не приховує своїх неонацистських поглядів. В їхній організації ще донедавна розповсюджувалась брошура «Слово білого вождя». І члени організації залюбки роблять знімки зі свастикою.

Нинішній «Азов», на мій погляд, перетворився на організоване злочинне угрупування для заробляння грошей, яке лише прикривається націоналізмом, щоб привабити праворадикально налаштовану молодь й «грати м’язами».

Подібні групи з профашистськими поглядами спрямовані на формування закритих суспільств та провокують розкол у суспільстві через фобії до інакшості. Вони орієнтовані на минуле й далекі від розуміння цивілізаційного розвитку людства.

Звичайно, праворадикали є в усьому світі й набирають силу, якщо у суспільстві визріває криза, з якою складно впоратись на інституційному рівні. Праворадикальні популісти пропонують прості рішення для складних процесів і цим приваблюють аудиторію, яка не вміє критично мислити.

В Україні посилення праворадикальних настроїв можна пояснити війною з Росією. Але, останні президентські та парламентські вибори показують, що радикали не мають великих шансів отримати багато прихильників. Друга світова війна стала для України своєрідним щепленням проти нацизму.