Хто вони такі – українські «праві»?

26 июня 2017, 12:26
1
174
Хто вони такі – українські «праві»?

З чим це пов’язано?Хто вони такі – українські «праві»?Яка їхня роль у протидії гібридному агресору?Чим українські праворадикали відрізняються від праворадикалів Росії та Європи?Чи є в Україні нацисти?

Так, історик В’ячеслав Ліхачов , керівник проектів Конгресу національних громад України, автор книги «Від Майдану праворуч: Революція, війна та ультраправі в Україні (2013–2016 рр.)», до українських праворадикальних політичних сил зараховує «Правий сектор», ВО «Свобода», «Національний корпус» та ініціативу Дмитра Яроша «Дія».

У своїх виступах щодо презентації книжки Ліхачов, зокрема, зазначає, що особливість України полягає у тому, що ультраправі ніколи не користувалися вагомою підтримкою. На його думку, роль праворадикалів у Євромайдані була своєрідним медійним феноменом, і не тільки в результаті російської пропаганди, а й в українському вимірі – на тлі пасивності інших політичних сил. Участь же радикалів у захисті суверенітету України, і зокрема, в обороні Донецького аеропорту, змістила акценти у сприйнятті їх українським соціумом – з радикалізму на героїзм.

Однак, зазначає В’ячеслав Ліхачов, як показують опитування, поки це не конвертується в електоральну підтримку.
За словами Ліхачова, неонацизм – це лише невеличка частина праворадикального спектру, до якої, на основі опублікованих заяв і текстів, можна віднести Андрія Білецького.
Сам Андрій Білецький заперечує зв’язок із нацизмом і використання полком «Азов» нацистської символіки.
​         Йосип Зісельс, голова Асоціації єврейських організацій і громад України:
– По-перше, я не вважаю, що праворадикальні рухи – це однозначно загроза для України. Праворадикальні групи – це природна частина ідеологічного та політичного спектру майже в усіх країнах, зокрема і Європи. Проблема у питомій вазі таких рухів і в тому, чи стабільна політична система країни, коли будь-який радикалізм (правий чи лівий) автоматично зустрічає протидію і система знову приходить до рівноваги.
Погано, коли ті чи інші радикали потрапляють у політичний мейнстрім і стають домінуючим чинником, а доки вони, як в Україні, в маргінесі – це не страшно. У збалансованій системі інші партії та їхні лідери вчасно перехоплюють деякі радикальні ідеї та гасла, що не дає радикалам суттєво збільшувати свій електорат.
На мою думку, успіх ВО «Свобода» 2012 року не скоро зможе бути повторений. Зараз жодна з радикальних партій не долає електоральний бар’єр, бо українці не схильні до радикалізму, і їхня поміркованість долає будь-який радикалізм. Навіть три роки війни не підвищили підтримку радикальних партій.
Радикали здаються впливовими, бо поводять себе дуже гучно, але об’єктивний аналіз показує їх реально низький рівень впливу. Незначний, маргінальний неонацистський рух в Україні є, але далеко не всі радикали є неонацистами.
Чинники радикалізму – це нетерпіння частини суспільства, небажання чекати результатів еволюції, незнання та недовіра до законів історії, низький рівень освіти та культури певних прошарків суспільства.

To be continued...
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.