Чому ГПУ під керівництвом Луценко живе від скандалу до скандалу

Українські прокурори, ЗМІ і експерти довго накопичували в собі невдоволення роботою Генпрокурора Юрія Луценка.

І маса критичних коментарів та публікацій свідчать, що в суспільстві та серед прокурорського корпусу накопичилася критична маса невдоволення тим, як працює ГПУ та система прокуратури в цілому.

         Криза довіри?

Ціла серія критичних публікацій в ЗМІ, негативні оцінки експертів та жорсткі відгуки співробітників прокуратури свідчать, що в суспільстві та серед прокурорського корпусу накопичилася критична маса невдоволення тим, як працює ГПУ та система прокуратури в цілому.

Отримавши призначення на високу посаду, новий Генпрокурор Юрій Луценко відразу почав роздавати гучні обіцянки. Зокрема, в червні 2016 року він, пропрацювавши лише місяць на посаді Генерального прокурора, заявив: «Завдання поточного року – це відновлення довіри і початок великої рибалки на велику рибу». Цікаво, що на початок 2017 року сам Генпрокурор та його люди в системі прокуратури зіштовхнулися саме із кризою довіри з боку прокурорського корпусу.

Є маса причин, чому склалася така ситуація. Якщо говорити про те, чому Луценко невдоволені самі прокурори, то причина №1 – це невиконана обіцянка підвищити зарплату для співробітників прокуратури.

Справа в тому, що 14 жовтня 2014 року Верховна Рада прийняла новий закон «Про прокуратуру». Стаття 81 нового закону передбачає істотне збільшення окладів для співробітників прокуратури. Але на ділі влада не передбачила грошей на нові оклади для прокурорів в державному бюджеті на 2016 рік. Відразу після того, як Верховна Рада призначила Луценко на посаду Генерального прокурора в травні 2016 року, новий глава відомства пообіцяв, що доб’ється підвищення зарплати для співробітників.

Завдання абсолютно реальне, хіба що для підвищення зарплати потрібно, щоб Генпрокурор зробив зусилля і вирішив питання через Кабінет Міністрів, тому що преамбула до нового закону про прокуратуру проголошує: «Установити, що у 2016 році норми і положення частини другої статті 33,  цього Закону застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та бюджету Фонду соціального страхування України».

Але станом на лютий 2017 року в питанні із зарплатами нічого не змінилось: звичайний районний прокурор отримує 6-7 тисяч гривень на місяць – хоча за новим законом мав би отримувати 15-20 тисяч. Серед співробітників прокуратури зростає невдоволення, адже Генпрокурор, попри публічні обіцянки, не вирішив питання із підвищенням зарплати і на 2017 рік.

Ще одна больова точка української прокуратури – це кадрове питання. В Україні більше не існує «кузні кадрів» для прокурорських співробітників, тому що влада позбавила Національну академію прокуратури статусу ВИШу і перетворила її на придаток відділу кадрів ГПУ. Дивіться, ще за часів Януковича прокурори говорили, що Академія готує 200 випускників на рік – а потреба органів прокуратури складає 500 чоловік на рік. Нова влада вирішила питання радикально. Згідно статті 80 нового закону про прокуратуру, «Національна академія прокуратури України є державною установою із спеціальним статусом, що здійснює спеціальну підготовку кандидатів на посаду прокурора, підвищення кваліфікації прокурорів. На Національну академію прокуратури України не поширюється законодавство про вищу освіту».

Тобто, Академія прокуратури більше не навчає професії прокурора, тому що Верховна Рада позбавила її IV рівня акредитації. Влада позбавила її статусу учбового закладу, закрила магістратуру і аспірантуру – тепер це звичайна державна установа на балансі відомства на чолі з Луценком. Академія більше не забезпечує навчання як такого, а працює як курси для підвищення кваліфікації. Звичайно, ліквідація ВИШу – це провина не тільки Луценка, але новий Генеральний прокурор нічого не зробив, щоб вирішити кадрову катастрофу, яка підриває роботу прокуратури в нашій країні.

Рекорд по скандалам

Крім того, за час своєї роботи новий Генеральний прокурор примудрився стати героєм низки гучних скандалів. Відразу після призначення Луценка, в червні 2016 року, відсутність юридичної освіти зіграла з новим Генпрокурором поганий жарт. 6 червня 2016 року прес-служба Генпрокуратури відрапортувала, як Луценко разом з омбудсменом Валерією Лутковською браво прийшов із перевіркою до СІЗО СБУ. Але експерти і журналісти відразу ж викрили Генерального прокурора у профнепридатності, оскільки СІЗО СБУ були закриті ще 2003 року. Аж до того, що деякі опозиційні ЗМІ повідомили, нібито насправді мова йде про таємні тюрми СБУ.

В липні 2016 року Генеральний прокурор продемонстрував новий рівень роботи - Юрій Луценко приїхав до Печерського суду, який розглядав справу Валентина Лихоліта за звинуваченням в низці злочинів під час бойових дій на Донбасі. Спочатку суд обрав запобіжний захід у вигляді двох місяців утримання під вартою, але потім кілька народних депутатів разом з соратниками Лихоліта заблокували приміщення суду, щоб не дозволити відвезти обвинуваченого до СІЗО. У розпал протистояння до Печерського суду приїхав Генеральний прокурор. Коротко переговоривши з Лихолітом прямо на лаві підсудних, Юрій Луценко заявив ЗМІ, що бере справу під свій особистий контроль, що «слідство не вивчило всі обставини справи і ситуацію, яка складалася тоді навколо дій батальйону «Айдар», а «запобіжний засіб обрано неправильно».

Безумовно, з точки зору піару така поведінка Луценка – це яскравий і грамотний хід. Але, якщо оцінювати поведінку Генерального прокурора з професійної точки зору, виникає маса питань. Виходить, Юрій Луценко посидів на лавці поруч з обвинуваченим, а потім наказав випустити людину, яку його ж підлеглі звинувачують в мародерстві і вбивствах.

Звісно, сам прокурор постарався виглядати як чиновник, який прислухається до громадської думки. Але от самі співробітники ГПУ, які вели слідство і представляли державне обвинувачення в суді, мають право говорити, що їх просто підставили. Дійсно, якби Луценко цікавився справою Лихоліта, що завадило йому повноцінно вивчити матеріали ще до передачі справи до суду? Замість цього сам Генпрокурор зізнався, що «зараз в дорозі я вивчив доступні мені матеріали, і вважаю ...» Зазвичай такі фрази дозволяли собі чиновники часів Януковича, які самі достеменно не знали, яким саме відомством керують, а просто підписували папери за наказом «донецьких».

         24 листопада 2016 року Генпрокуратура знову опинилася в центрі скандалу після того, як з тріском програла справу Олени Лукаш, екс-міністра юстиції часів Януковича. Печерський суд визнав, що прокурор ГПУ Владислав Куценко в листопаді 2015 року поширив інформацію, яка є недостовірною і такою, що принижує честь, гідність і ділову репутацію Олени Лукаш. Нагадаємо, що 5 листопада 2015 року співробітники СБУ затримали Олену Лукаш в її київській квартирі. Але Владислав Куценко того самого дня дав брифінг, на якому заявив: «У вересні 2015 року ми звернулися в Інтерпол щодо оголошення Лукаш в міжнародний розшук, але сьогодні так вийшло, що вона повернулася в Україну». Отже, суд зобов'язав ГПУ розмістити резолютивну частину рішення на своєму сайті, а Куценко - протягом 10 днів спростувати свої слова і розмістити резолютивну частину судового рішення на своїй сторінці в Facebook. Хоча справу Лукаш розпочинали за попереднього керівника ГПУ, новий Генпрокурор мав змогу вирішити проблему без зайвого розголосу, але чомусь не скористався цією нагодою (мабуть, позначився брак юридичної освіти).

Що стосується інших гучних справ – «беркутівців», яких звинувачують у вбивствах активістів Майдану, колишнього керівника фракції Партії регіонів Олександр Єфремов тощо – джерела в прокурорських колах стверджують, що по цих справах немає жодного прогресу. Але Генпрокуратура постійно клопоче про продовження строків утримання під вартою – отже, руху по справі немає, а люди знаходяться в СІЗО вже декілька років.

Професійна PR-деформація

Наведені вище приклади наводять на думку, що перед нами – наочний приклад професійної деформації. Політичний піарник Луценко так і не спромігся зрозуміти, що робота на посаді Генерального прокурора кардинально відрізняється від поведінки парламентського політика, який ні за що, по суті, не відповідає.

Луценко не зміг це зрозуміти, а тому і не спромігся підлаштуватися під вимоги нової роботи. Знов-таки, дався взнаки брак практичного досвіду. А будь-які спроби розібратися в специфіці роботи ГПУ з самого початку були приречені на невдачу, тому що перед Генеральним прокурором - непереборна блокада у вигляді відсутності юридичної освіти.

Але схильність до піар-ефектів з часом почала працювати за принципом бумерангу.Кількість гучних обіцянок нового Генерального прокурора перевищила критичну масу, тому громадськість і журналісти почали цікавитися, коли ж Луценко почне виконувати свої попередні обіцянки замість того, щоб давати нові?

Правда, складається враження, що Генеральний прокурор, замість того, щоб зробити висновки і перебудувати свою роботу, став роздавати гучні заяви з подвоєною силою. Днями Генеральний прокурор звинуватив відразу трьох народних депутатів - Олександра Супруненка, Нестора Шуфрича та В'ячеслава Костянтинівського - в ухиленні від сплати податків на мільйони гривень. Здавалося б, що тут такого? Але бентежить, що в січні Генпрокуратура офіційно повідомляла про перевірку 29 депутатів через різницю між офіційними доходами і задекларованими коштами. Тепер, якщо вірити словам Генпрокурора, з 29 залишилися тільки троє - до того ж, всі вони «абсолютно випадково» не входять до складу депутатської більшості у Верховній Раді. У зв'язку з цим згадуються слова генералісимуса Франко, який любив говорити «Друзям все, ворогам - закон». Виникає підозра, що ГПУ за правилом генералісимуса Франко «заплющила очі» на порушення провладних депутатів, зате щосили намагається чіплятися до депутатів від опозиції.

Правда, приклад Олександра Онищенка, коли опальний нардеп спокійно полетів до Лондону, незважаючи на всі гучні обіцянки Луценко притягти його до відповідальності, свідчить, що поки Генпрокуратура не поліпшить якість своєї роботи, всі гучні звинувачення так і залишаться тільки словами.

Тому прогнозую, що за результатами перевірки, гучно ми скоріш за все знову Генеральним прокурором, ми скоріше за все побачимо «великий пшик».

По-перше, ці народні обранці вже неодноразово подавали декларації. Тому виникає питання: а що Генеральний прокурор робив раніше і чому ГПУ саме зараз різко зацікавилась цими нардепами?

По-друге, термін «грошові кошти» - це не тільки гроші в паперовому вигляді. Цей термін включає в себе готівкові, безготівкові, еквіваленти грошових коштів (цінні папери, депозити, інвестиції).

А офіційний прибуток – це прибуток, з якого виплачуються податки та збори (у Фонду соціального страхування, наприклад).

При цьому слід зазначити, що згідно законодавства України, існують ситуації, коли подарунки, спадщина, дохід від цінних паперів, деякі виплати та відшкодування тощо не оподатковуються. Так що наявність коштів, які людина отримала окрім офіційного прибутку -  це ще не підстава кричати «Тримай крадія!». Але не факт, що наш Генпрокурор знає про ці нюанси законодавства України.