Міжнародний кримінальний суд: перспективи розгляду злочинів, скоєних на Україні

Аналіз медіапростору свідчить: українські ЗМІ, експерти і навіть високопосадовці часто апелюють до Міжнародного кримінального суду, зазвичай навіть приблизно не розуміючи, що він з себе представляє.

Так, 2 лютого в ефірі каналу «112» Головний військовий прокурор України Анатолій Матіос заявив, що Україна передасть до МКС кулю, що влучила в український літак, який здійснював політ над однією з вишок у Чорному морі. А 18 січня прес-секретар президента написав в Twitter: «Україна подала у Міжнародний кримінальний суд в Гаазі, щоб довести, що Росія фінансує тероризм – Порошенко».

Подібні заяви зазвичай забезпечують гучний резонанс, але по суті являють собою правовий «Гондурас», тому що демонструють, як наші високопосадовці просто не розуміють про що говорять. І ось чому.

Цю історію потрібно розповідати, починаючи з 2000 року, коли Україна підписала Римський Статут Міжнародного кримінального суду. Проте Верховна Рада досі не ратифікувала цей документ.

У чому ж полягає особливість цієї судової інституції?

Міжнародний кримінальний суд є особливою інституцією та вирізняється з-поміж інших міжнародних інституцій за своєю суттю. Створений на договірній основі, цей суд діє постійно.

У липні 1998 року в Римі 120 держав — членів ООН прийняли Римський статут, який став юридичною основою для діяльності нової установи – постійно діючого Міжнародного кримінального суду. Римський статут набрав чинності 1 липня 2002 року, після того, як його ратифікували 60 держав.

Міжнародний кримінальний суд (далі – МКС) є міжнародним органом, самостійним по відношенню до Організації Об'єднаних Націй. Зазначений Суд розташований у Гаазі (Нідерланди). Слід зазначити, що його витрати покриваються в основному за рахунок внесків держав-учасників. Проте, він також може приймати добровільні внески урядів, міжнародних організацій, фізичних осіб, корпорацій тощо.

Юрисдикція МКС обмежується найбільш небезпечними злочинами, які викликають стурбованість усього світового співтовариства. Згідно із Римським статутом, МКС має юрисдикцію щодо таких злочинів:

a) злочин геноциду;

b) злочини проти людяності;

c) військові злочини;

d) злочин агресії.

При цьому, слід наголосити, що МКС розглядає справи не тільки щодо вже скоєних (тобто, завершених) злочинів, а й щодо подій, які тривають.

Важливо підкреслити, що МКС — це «останній притулок». Він діє тільки у тому випадку, коли держава, на території якої вчинено злочин або громадянином якої є злочинець, не бажає або фактично не може здійснити розслідування і висунути звинувачення.

Ця система, так звана система додатковості, залишає державам первинну відповідальність за проведення розслідування і висунення звинувачень щодо міжнародних злочинів.

Однак, якщо слідча та судова діяльність, розпочата деякими державами, не відповідає міжнародним процесуальним стандартам або має на меті захист пов'язаної зі злочином особи від юрисдикції МКС, тоді МКС має право здійснити правосуддя щодо даного випадку.

Слід відзначити, що МКС не може автоматично здійснювати правосуддя щодо будь-якого злочину, на який поширюється його юрисдикція. Для цього потрібен один з наступних механізмів, які задіють це право:

• прокурор держави-учасника передає Суду деяку ситуацію;

• Рада Безпеки ООН передає Суду деяку ситуацію;

• прокурор МКС розпочинає розслідування відносно деякої держави-учасника за своєю ініціативою.

В останньому випадку дії прокурора повинні бути підтверджені відповідним рішенням Палати Міжнародного кримінального суду, яка складається з трьох незалежних і неупереджених суддів.

Крім того, кожен ордер на арешт і кожне обвинувачення, видане прокурором, повинні затверджуватись трьома суддями, які приймають рішення виключно у відповідності та у межах визначених правових принципів і доказів, які надає прокурор.

Також, треба зазначити, що однією з рис МКС є підсудність йому виключно фізичних осіб (а не держав), які вчинили міжнародні злочини. Суд, як абсолютно незалежний орган, сам визначає коло підозрюваних у скоєнні злочинів. Це означає, що можна звернутися до суду з позовом або поскаржитися на конкретних осіб, але остаточне прийняття рішення залишається все ж таки за МКС.

Україна не є державою-учасницею Римського статуту, через це напряму звернутись до суду не може. Тому Уряд України на виконання рішення Президента України подав, згідно Статуту МКС, відповідну декларацію, якою визнав юрисдикцію Суду по відношенню до передбачених Статутом злочинів, скоєних на території України у період з 21.11.13 та без кінцевої дати (тобто, мова йде про безстроковий характер прийняття Україною юрисдикції МКС).

Наголошую на тому факті, що МКС може розглядати справи, починаючи саме з дати, заявленої зацікавленою стороною. А тому, у разі, якщо держава Україна вирішить, що необхідно провести розслідування певного злочину, який стався, наприклад, у 2005 році, то Уряду потрібно буде лише звернутись до МКС із відповідним клопотанням – із офіційним клопотанням щодо розслідування злочинів, скоєних, починаючи з 2005 року.

Крім того, беручи до уваги безстроковий характер юрисдикції МКС, прийнятої Україною, суд має усі підстави без будь-якого окремого клопотання розслідувати злочини, які були скоєні на території нашої держави, починаючи з 21.11.13 і до сьогодення. Таке розслідування буде проводитись в єдиному контексті, без виділення якихось одних ситуацій та ігнорування інших.

Отже, будь-які злочини, скоєні під час збройного конфлікту на Донбасі, автоматично підпадають під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду. Але до цього питання ми ще повернемось.

Як це стосується осіб, стосовно яких буде проводитись розслідування прокурора?

Щодо кола осіб, на яких поширюється юрисдикція МКС.

Політикам та популістам хотілося б, щоб суд розглядав виключно злочини, які були скоєні громадянами РФ на території України чи тих осіб, які борються проти України. Проте, згідно міжнародного кримінального права та Статуту МКС, останній може розглянути лише конкретну ситуацію. І вже судді МКС самостійно будуть вирішувати, проти кого висувати звинувачення – тобто, серед обвинувачених у скоєнні, наприклад, військових злочинів, можуть опинитися і громадяни України, і громадяни Російської Федерації, і громадяни третіх країн.

Порушення міжнародного гуманітарного права (законів та звичаїв війни), які можна кваліфікувати як «воєнний злочин» – можуть бути спланованими, бути частиною політики або достатньо масовими.

У той же час, незважаючи на зазначене, слід відмітити, що МКС не займається великою кількістю людей, МКС не може проводити розслідування щодо тисяч обвинувачених або навіть сотні обвинувачених. Розглядаючи злочини, скоєні під час певного військового конфлікту, він буде мати справу з одиницями.

Це означає, що не кожен невибірковий обстріл, який навіть призвів до смертей цивільних громадян, суд вважатиме воєнним злочином. Також очевидно, що спланувати воєнні злочини, у багатьох випадках, може виключно найвища ланка командування.

МКС буде включатися там, де були скоєні злочини величезного масштабу, як це написано в преамбулі Римського статуту. Це злочини, які «шокують совість людства». Тому думати, що МКС буде відловлювати якихось окремих військовослужбовців - це несерйозно.

Практика МКС це підтверджує: суд розглядає справи на рівні вищого командування та керівників держав. Тобто, саме командування, найвищі чиновники і політики – це претенденти №1 до списку обвинувачених МКС.

Далі Міжнародний кримінальний суд видає ордер на арешт відповідної особи. І, власне, по суті процес щодо цієї особи розпочинається тоді, коли заарештована особа вже знаходиться у приміщеннях МКС, в Гаазі. 

Варіанти покарань, передбачені Римським статутом, - це позбавлення волі (максимум – до 30 років) або довічне ув'язнення, оскільки Статут не передбачає смертної кари. Крім того, додатково може призначити фінансові санкції.

Наведу невеличкий приклад. ЗМІ активно висвітлювали затримання одного з колишніх керівників територіального батальйону «Айдар» у липні 2016 року. Пана Валентина Ліхоліта звинувачують у купі тяжких злочинів: бандитизмі, мародерстві і насильстві над мирними жителями. Про проблеми, які виникли навколо цього тербату, зазначається й у звітах Amnesty International. 

Якщо МКС долучиться до розслідування, тоді до відповідальності буде притягнуто скоріш за все лише керівників батальйону, тим паче, що кримінальне провадження щодо них в Україні вже ведеться. В такому випадку прокурор МКС буде посилатися на статтю 28 Римського Статуту «Відповідальність командирів та інших керівників». 

Якщо покарання, призначене судовою системою України, на думку прокурора МКС, буде доволі м’яким, тоді прокурор звернеться до Міжнародного кримінального суду з проханням видати ордер на арешт цього засудженого. Далі розпочинаються судові процедури Міжнародного кримінального суду, результатом яких може стати як збільшення строку відбуття покарання, так і зобов’язання відшкодувати збитки.

Щодо дії у просторі

Арешт підозрюваної особи здійснюють держави-учасниці Римського статуту або такі держави як Україна, які визнали його юрисдикцію. Якщо буде запит суду, Україна повинна заарештувати людину та передати її до МКС. Це може, до речі, потенційно створювати колізії з нашим національним правом (тому що Конституція и законі забороняють естрадицію громадян України). Тому, якщо не ратифікувати цей міжнародний договір, в Україні буде ситуація непроста в частині виконання вимог МКС...

У самого суду немає своєї поліції, як немає і власних коштів для виконання покарання. Все це робиться шляхом співпраці з державами-учасниками. Це ключовий момент – функціонування Міжнародного кримінального суду залежить від співпраці держав-учасників.

Однією з можливостей уникнути колізії норм права є необхідність країни сумлінно вести відповідні розслідування і судові процеси. Це означає, що розслідування повинно бути повним, повинно відповідати міжнародно-визнаним критеріям і, найголовніше, щоб весь цей процес, включаючи і судову інстанцію, не використовувався державою для того, щоб захистити від відповідальності тих, хто насправді повинен її понести.

Крім того, слід враховувати, що якщо держава засудить особу, винну у військових злочинах, за «ординарні» злочини (наприклад, вбивство або злочин проти власності), то в такому випадку це буде означати, що держава-учасник Римського статуту не належним чином виконала свої обов’язки. А отже, МКС має право втрутитися в цю ситуацію.

До того ж, необхідно відзначити й той факт, що притягнути до відповідальності за рішенням МКС доволі таки складно. На держави-учасниці та країни, що визнали юрисдикцію МКС, покладений добровільний обов’язок передати осіб для судового процесу. А тому бути впевненим, що усі зазначені країни обов’язково виконають рішення МКС щодо видачі осіб не вбачається можливим (беручи до уваги практику, яка вже склалась).

А ось притягнути до відповідальності особу, яка перебуває в країні, що не підпадає під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду (наприклад, це Росія) вже неможливо. Але разом з тим, якщо такі особи потраплять на територію іншої країни, яка ратифікувала Римський статут (а таких країн у світі 123), вони мають бути затримані для передачі в Гаагу, щоб постати перед судом.