Чому нова влада так само не хоче боротися проти корупції, як і попередня?

Частина 2 Перший у нашій державі законопроект, який пропонував запровадити державний (фінансовий) контроль за декларуванням доходів та витрат, був зареєстрований у Верховній Раді ще у 2001 році

Перший у нашій державі законопроект (№ 7297), який пропонував запровадити державний (фінансовий) контроль за декларуванням доходів осіб, уповноважених на виконання функцій держави, та їх витратами у 2001 році зареєстрував у Верховній Раді народній депутат і віце-спікер Віктор Медведчук. Цікаво, що депутати Верховної Ради навіть проголосували за законопроект в першому читанні, але потім схаменулися – і більше ніколи не вносили проект на голосування в зал «під куполом».

Наступна спроба виявилася більш успішною. 2010 року президент Віктор Ющенко подав до ВР так званий «антикорупційний пакет» з 3 (трьох) законів, які,  тому числі, запроваджували механізм декларування витрат всіх осіб, чия діяльність фінансувалася за рахунок державного бюджету.

І в першому, і в другому випадку пропонувався один і той самий механізм:

-         особи, уповноважені на виконання функцій держави мають декларувати свої доходи і видатки;

-         правоохоронні органи перевіряють видатки на відповідність доходам;

-         коло осіб – це всі особи, чия діяльність фінансується за рахунок державного бюджету, а також родичі, батьки, діти, чоловік або жінка тощо. А також особи, які не є членами родини або родичами, але які проживають разом з чиновником-політиком-депутатом.

Депутатська більшість у Верховній Раді навіть прийняла «антикорупційний пакет» в цілому, а потім… розпочався дикий скандал. Судді та чиновники, політики і депутати годинами виступали на телеефірах, публікували статті (подивіться «Дзеркало тижня» і «Українську правду» за грудень 2010 року), доводячи, що контроль за видатками – це абсолютне зло. Звичайно, такий ефективний метод – це зло для казнокрадів і хабарників - тому що не дасть красти, а змусить відповідати.

Можна зробити простий висновок: високопосадовці та депутати усвідомили, що механізм контролю за видатками – це ефективний засіб боротьби проти корупції. На практиці цей антикорупційний механізм довів свою ефективність, наприклад, у Сінгапурі за часів, коли посаду прем’єр-міністра посідав Лі Куан Ю (1959-1990 роки).

Тому політики, судді, депутати, чиновники тощо, можна сказати, кинулися на амбразуру, аби тільки не допустити, щоб ефективний механізм запрацював. До честі президента, він не намагався знищити антикорупційне законодавство. Але й не наполягав, щоб закони почали працювати. Тому депутати Верховної Ради двічі голосували за те, щоб перенести строки, коли «антикорупційний пакет» набуде чинності. А потім президентські вибори виграв Віктор Янукович, який дав «зелене світло» - і нова більшість у Верховній Раді взагалі скасувала «антикорупційний пакет». Формальний привід – тому що президент Янукович запропонував свій «антикорупційний пакет». Насправді, мова йшла про повторення того самого механізму контролю за видатками, звідки юристи Адміністрації президента виключили найбільш ефективні норми.

Тому Верховна Рада без проблем прийняла цей «беззубий» набір законів, який не заважав правлячій еліті збагачуватися. Власне, саме це антикорупційне законодавство і є чинним до сьогодні.