Чому Краснов мовчить

Епопея з російським ГРУшним агентом Станіславом Красновим отримала своє продовження після добре зрежисованої гри з «втратою свідомості» під час вручення підозри у Шевченківському райсуді м.Києва.

Розуміючи, що однією статтею за незаконне зберігання зброї Краснов не відбудеться, адвокати пішли по відомому принципу «госпіталізації тяжко хворого». Вихід із, здавалося б, патової ситуації правоохоронці все ж таки знайшли, одягнувши на Краснова електронний браслет уже в лікарні, однак подальші процесуальні дії таки було призупинено до «одужання героя». Натомість, на даний час уже достеменно відомо, що Краснов працював на Росію від 2014 року: безпосередньо передав російській стороні списки полку Азов, а також з 10 по 13 лютого перебував у Республіці Білорусь, де зустрічався зі своїм російським куратором, який інструктував його по методах застосування вибухівки. Куратором Краснова, як повідомили в СБУ 3 березня 2016р., є Костянтин Голоскоков, так званий «комісар» російського молодіжного «антифашистського руху "Наші"», який є кадровим офіцером ГРУ ГШ ЗС РФ. Нагадаємо, що на лінії розмежування між окупованим Кримом і материковою Україною досі триває акція торгово-транспортної блокади півострова, до якої дуже активно долучився Краснов. Загалом він переслідував декілька цілей: втертись у довіру до кримських і українських активістів, здійснювати безпосередній контроль за процесами в регіоні, подальшими намірами учасників блокади, ймовірних варіантів їх усунення від керівництва протестами. Проте, як стало відомо, головною метою Краснова було вивчення і передача своїм кураторам інформації про розташування і переміщення українських військових підрозділів, яка мала ще більш далекосяжну перспективу. За даними СБУ, спецслужби РФ дали завдання Краснову підготувати вбивство одного із головних координаторів блокади на адміністративному кордоні з окупованим Кримом з метою дестабілізувати ситуацію. Таким чином, російська сторона отримала б привід для вторгнення в Херсонську область, узаконений агресором в 2014-му році ніби то для «защиты соотечественников». Причому відповідальність за ці дії лягла б на активістів, у тому числі і на полк Азов, керівництво якого не здогадувалось про реальні наміри російського агента. Фактично, ціною питання, яке б розв’язало руки російській військові машині, для Краснова і його кураторів стало б вбивство чи то етнічного росіянина чи кримського татарина «руками націоналіста», як сам себе неодноразово позиціонував Краснов. Неважко спрогнозувати, що в подальшому події могли б відбутись уже за пройденим у березні 2014-го сценарієм, коли кримчан зранку до ночі по телебаченню і радіо лякали десятками поїздів з націоналістами, які з Києва їдуть захоплювати Крим. У той час, зважаючи на надскладну ситуацію як у столиці, так і загалом у державі, Крим не втримали. Але уже через два роки російські спецслужби розробили й були готові до проведення нового етапу чергової «Русской весны», каталізатором якої повинен був стати акт чи то убивства одного з активістів, чи диверсії «націоналіста» Краснова, при чому, - із обов’язковими людськими жертвами. Така ціна зради колишнього кримського міліціонера і псевдо-активіста, про що йому безпосередньо добре відомо. Тому й було увімкнуто «режим колаптоїдного стану» у суді, адже після вручення підозри у підготовці вбивства чи державній зраді Краснов уже не потрапляв у категорію тих, кого відпускають на поруки чи відправляють під домашній арешт. Та й міра покарання уже далеко виходить за межі, визначені статтею 263 КК України. Історія зради, а тим паче - державної, останнім часом є для України не просто юридичним терміном, а болючим і доконаним фактом, особливо ж після зради у березні 2014-го кримських адміралів, давно перевербованих спецслужбами агресора. Та й загалом події останніх років дуже добре відобразили усю глибину проникнення російських спецслужб в українське середовище: громадський сектор, промисловість, оборонку, військо, правоохоронні органи. А тому справа Краснова є не випадковістю, а скоріш – закономірністю, яка пояснюється добре підготовленою і довготривалою у часовій перспективі спецоперацією ворога, мета якої – знищення держави Україна загалом. Сподіваємось, Краснов врешті-решт постане перед українським судом і розкриє карти, попри усі хитрощі адвокатів і кураторів «із-за порєбрика».