Жахлива новина сколихнула
країну напередодні світлого свята – Дня знань...
Три втрачені життя, більше сотні поранених
і психологічна травма в серці кожної людини, що вболіває за долю нашої України.
Не на полі бою, – під стінами парламенту загинули і постраждали безневинні
люди, які забезпечували конституційні права на мирні зібрання. Найщиріші
співчуття рідним і близьким загиблих та постраждалих.
Прикро, боляче, нестерпно бачити як руйнуються
інституційні засади демократії, заради втілення яких, в тому числі і я прийшов
в політику.
Але не лише ці відчуття спонукають мене зараз
говорити публічно. Я намагаюся подивитися
у майбутнє моєї країни. Що на неї чекає? Що
може зупинити насилля і радикалізм? Які кроки повинні зробити політики та
громадяни, щоб ці події стали для нас уроком, а не черговою віхою у загостренні
конфліктності у суспільстві, особливо на тлі жахливого падіння рівня життя
людей? Як нам повернутися до розбудови європейських стандартів?
Доля країни, на моє
глибоке переконання, плекається сьогодні кожним з нас. Але роль ця не однакова.
Важливим фактором подій стало громадянське
суспільство. І
його вплив з часом має зростати, однак ніхто не зможе зняти або перебрати на себе відповідальність за сьогодення
і майбутнє України з нас, політиків.
Саме ми є тим суспільним інститутом, який в умовах
демократичного ладу зобов'язаний діяти злагоджено і конструктивно, спрямовуючи
свої зусилля на покращення умов життя звичайних громадян. Політики зобов'язані
об'єднувати суспільство, пропонуючиспільний
"план майбутнього", примиряти
через цивілізовану дискусію радикалів
з різних таборів. Демонструвати приклад
високої культури дискусії, навіть
у складних державотворчих питаннях.
Саме такий стиль політичної діяльності я вважаю
єдино можливим під час численних випробовувань, що їх зараз проходить як вся
наша країна, так і кожна родина, кожна людина.
Я вірю, що в стінах українського
парламенту, у виконавчій та судовій владі, в органах місцевого самоврядування
зможе утворитися співтовариство здорового глузду та справжньої
відповідальності, де політики, не залежно від того чи є вони представниками
влади або опозиції, зможуть піднятися до рівня державних діячів. Усвідомлять, що всі ми перебуваємо в "одному
човні", яким є Україна, і кожен на своєму місці буде сумлінно виконувати свою роботу. А її вистачить всім: і владі, реалізуючи справжні реформи, і
опозиції, яка шляхом аналізу владних рішень і своїми альтернативними,
конструктивними пропозиціями зможе допомогти у державотворчих процесах.
Чи можливо це? Чи реально? Впевнений – так, якщо
ми знайдемо у собі сили схаменутись і не бачити в опонентові ворога, в людині з
іншими поглядами або в представникові іншої політичної сили об'єкта для знищення
(політичного або, навіть, фізичного).
Це – можливо, якщо ми згадаємо своє християнське
коріння, в основі якого є Любов.
Відповідаючи добрим словом на агресію, готовністю
до діалогу в дискусії, ми повернемо не лише надію, але і впевненість в серця
наших громадян, де б вони не жили: на заході чи сході, півдні чи півночі.
Переконаний, що саме християнсько-демократична
ідеологія як така, що не
допускає насилля і радикалізму, спонукає до співпраці - і повинна стати
державотворчим фундаментом наших перетворень... Але про ідеологію вже в іншій статті.
Запрошую до дискусії щодо зміни політичної
культури всіх однодумців.
Прийшов час єднатися, адже йдеться про наше
спільне майбутнє у власній країні!
Електронна пошта для листування:
press.miroshnychenko@gmail.com