Осінь в натюрморті.

Стратегія ОО мала би бути тільки одна – протесна і рішуча мобілізація з центром у Качанівській колонії. Головна вимога і єдина можливість демократичності виборів – звільнення Тимошенко із тюрми

Листопад заметушився. То сипле морозом  і дрібним снігом, то вітром збиває ще зелений кленів лист, то сіє над Києвом холодною дрібною мжичкою  Потім задумається, заспокоїть збуджений простір і відкриє міжхмарне вікно для холодного сонця.

    Нестабільність.

    Останній супротив осені. Потім летаргія і новий спалах життя. Так по колу вздовж ланцюжка еволюції.

    Останній супротив Тимошенко. Вона єдина не прийняла вибори. Останній жертовний опозиціонер. Її голодування – крик відчаю усім: від Заходу, виборцям, й аж до її вже, мабуть,  колишніх спільників. Вони щоденно легітимізують найгірші із 2004 року парламентські вибори і жорстко тиснуть на Юлю, аби вона їх визнала. Вона не хоче їсти і капітуляції. Ті, кого ми волаємо бачити опозицією, не знають що далі робити. Одні банально стомились, інші, без політичного досвіду, отримали легку перемогу великим авансом, а треті – надто не чисельні і ідеологічно окремі для загальнонаціонального серйозного протесту і реальної війни за демократію. Але вони спочатку будуть битись за Україну.

   Качанівська ув’язнена - це знає. Як і розуміє, але не підтримує, хитання своїх партійців. Як і розуміє готовність Заходу взяти тайм-аут по Україні до 2015 року. Як і розуміє здатність влади отримати «конституційну більшість» за рахунок «самовисуванців», «тушок» і «вічних друзів олігархів» - комуністів.

    У можливої опозиції – 181 голос. Статисти і політичні лузери. Якщо не домовляться про радикальну опозицію політичному режиму. Це їм жодного разу не вдалося. Об’єднатись з владою у підтримці суспільно-важливих реформ – не зможуть. Це проти їхньої президентської амбіції. Та й вона їх не проводила і проводити не буде. Потрібно закінчити до 2015 року перерозподіл ринків власності. Це антиреформа. Тому, вся опозиційність піде «у свисток» для суспільства і Заходу.

      Стратегія ОО мала би бути тільки одна – протесна і рішуча мобілізація з центром у Качанівській колонії. Головна вимога і єдина можливість демократичності виборів – звільнення Тимошенко із тюрми без будь-яких компромісів. Національний круглий стіл, інший виборчий закон, гарантії законності, рівності, справедливості, вільного волевиявлення і невтручання адмінресурсу у хід виборів.

     Ув’язнену максимально використали, але не врятували. Це виглядає очікуваним договором із владою.

     25,52% ОО належать Юлі. І нікому більше.

    Але ОО сьогодні знову шукає компроміс із власниками держави. Юля розуміє і найбільше цього боїться. Реально новим, зручним для усіх, стає Яценюк. Де-факто, бо де-юре цього, найшвидше, не буде. Влада свідомо оберігає його від серйозної критики і провокує у ньому ілюзії та самовпевненість.

    Леді Ю хотіла б реалізувати результати виборчої компанії у два етапи. На першому – жорстко, до істерики поставити питання про тотальну фальсифікацію виборів. Підстав безліч. Вона про це заявила, але її соратники, якось непереконливо і дещо перелякано, намагаються її вмовити. Захід почув і почав міняти початкову невизначеність на неприховану жорсткість. Це мобілізувало залишки конфлікту на мажоритарних округах.   

      Влада поки що зайнята підрахунком девідентів і переконливо реалізовує свій план.

     Другий – не йти, у парламент, не реєструватись, що озвучив Томенко. На нього зашикали. Мовчить. А що робити 181 депутату при тотальному контролі влади у парламенті, інформаційному просторі і могутньому адмінресурсі?

    Все це з єдиною ексклюзивною метою – ввести персональні санкції проти керівництва держави Заходом. Бо добитись іншими заходами звільнення Тимошенко із тюрми, запустити масштабну соціально-політичну і економічні кризи для дійсної зміни еліт неможливо.

    Це вже очевидно.

  Юля Тимошенко розпочала свій останній відчайдушний супротив. Їй відступати нікуди. Вона знову чітко виписала порядок денний для України. Чи надовго? Все буде залежати від висновків Заходу по  владі, легітимності виборів, рішучості і солідарності ОО та готовності суспільства до протесту. У леді Ю.В. немає часу на долю леді Аун Сана Су Чжи.

   Влада вже дякує опозиції «за конструктивну роботу у Верховній Раді» і розраховує навіть… на консенсус. Вона знає про що говорить.

     Поки що все це розмито останніми туманами, противним дощем, байдужістю і взаємною ненавистю. Осінь наступає. В її знервованості вже відчувається зима.