Арифметика для лохів. Післяхроніки.

Ми майже змирились, що неможемо відтворювати себе. Кількість абортів утричі перевищує європейські показники. А кожне, щойно народжене немовля вже винне державі 1300 дол. США

                     Українська політика небезпечно емоційна. Тому вона часто позбавлена рації. Правляча еліта послідовно зміцнює себе у владі, перетворюючи  її із інструменту спільного прогресу, в машину збагачення й насилля. Ключовими менеджерами у ній є не кваліфіковані, добре освічені бюрократи, а політтехнологи. При цьому в більшості третьорозрядні закордонні. Опозиція безпорадно протестує на ток-шоу та в кіберпросторі і немає зрозумілої програми опонування владі. Взаємна критика риторична, несистемна і безідейна. Опозиція вкрай потрібна владі для декорування зовнішнього добре підмоченого фасаду і часу, на завершення чергового перезаснування країни в інтересах невеликої, але могутньої політ-бізнес групи. Влада потрібна опозиції для постійного залякування розгубленого виборця, а ще більше Заходу її недемократичністю і авторитаризмом.

   Усе має визначити вже майже демонічний Захід, який сам поринув у глибоку кризу між епохами.  Він готовий душевно обняти успішну в демократії Україну, але точно не буде для неї санітаром. На цю роль односторонньо претендує Росія. Тому Захід вимагає від нас виконати неможливе домашнє завдання у трьох сферах: демократії, верховенства права і економічної модернізації. Росія ніяких завдань не ставить. Її більше влаштує слабка і немодерна Україна.

      Арифметика цифр вперта і холодна. Їх у сотні разів більше. Усіх об’єднує песимізм, як і наші емоції. Тому вони, попри деяку надмірність наших почуттів і навіть істерик, мають матеріальну основу.

     За територією, Україна – найбільша в Європі. За нами – Франція, Іспанія, Швеція і Німеччина. Вона майже  шоста у Європі по запасах природних ресурсів. Ми постійно утримуємо перші місця по видобутку вугілля на душу населення, маючи найвищі жертви на 1 млн. тон вугілля -  2 гірника; по вживанню продукції чорної металургії і споживання природного газу на  одну нашу душу і ядерним відходам та виробництву коксу. Все це - на тлі сумного й абсолютного лідерства по дитячому алкоголізму, розповсюдженню СНІДу серед дорослих, особливо серед вагітних жінок.

     Єдине перше місце у світі зі знаком «плюс» - експорт соняшника і олії. Та й воно вимагає окремої дискусії у зв’язку із неконтрольованим виснаженням для цього успіху наших чорноземів.

      Після Молдови і Бангладеш ми маємо найбільшу долю орних земель (56%), що дозволяє бути другими у світі за площами для ячменю, якого ми експортуємо з других позицій, і соняшнику.

     Ми треті у світі з експорту чавуна, четверті – титану, глини і курячих яєць, та за об’ємами вирощування картоплі. Правда, ми постійно, чомусь, закуповуємо її для власних потреб у Єгипті та Саудівській Аравії, які чорноземів то й не мають.

    Ми тримаємось у десятці світових лідерів з виробництва продукції бджільництва (75 тис. тон), хоча експортуємо меду  тільки 7.5 тис. тон, експорту важкого стального прокату, жита, пшениці і злакових культур, кукурудзи, ніобієвих, танталових, ванадієвих, цирконієвих і залізних руд та концентратів, за об’ємами виплавки сталі, каоліну і каолінових глин. На 20-му по експорту зброї, сиру, молочних продуктів і їстівних продуктів тваринного походження.

    Це весь позитивний природний людський і економічний потенціал. Сировинна й напівсировина економіка. Із такою індустрією здійснити стрибок на ринку розвинутих країн неможливо. Нуль інноваційних, високотехнологічних, конкурентних на ринках товарів. Сучасні послуги ми взагалі не експортуємо.  Це неприємне свідчення демодернізації національної економічної системи, яка живе ще за рахунок стратегічних реформ двохтисячних Леоніда Кучми. Бюджет Уряду з дефіцитом у 50 млрд. гривень і прогалинами у фінансуванні проектів розвитку не залишає сумніву у провалі його економічної політики.

      Наступне – витікає із національного економічного занепаду, цивілізаційного ходіння по колу і культурної відсталості. Головною причиною є втрата темпу і мети демократичного євротранзиту та переходу до кланово-адміністративної економіки з політекономічною тотальною корупцією, силовим рейдерським перерозподілом власності, втратою інноваційно-інвестиційних ініціатив та мотивацій,  конкурентної змагальності, рівності доступу до фінансово-економічних ресурсів, монополізації влади і трагічного злиття політики й бізнесу.

      Тому ми живемо між рецесією, кредитами МВФ і технічним дефолтом.

       Ми стрімко деградуємо. За даними ООН у 2020 році нас може бути ледве не 39 млн., а до 2050 залишиться 26. Ми світовий лідер разом із Росією і Сомалі за темпами зменшення населення. Щогодини помирає – 80 українців, у день – 1917, а у рік 700 тис..

     Ви скажете, що нічого нового. Усім відомі факти занепаду України і українства. Можливо. Але це тільки означає нашу повну байдужість до світу, у якому ми живемо. Ми бачимо відмирання державності, як історичної мрії наших пращурів, деградацію етносу, і мовчимо або шукаємо ворогів поміж себе. Не шукайте виправдання. Бо потрібно запитати  себе за нездатність бути громадянами.

    Чи тільки від влади, вірніше, від пануючої над нами еліти залежить наш успіх?

    Тоді чому Україна невпинно погіршує усі свої можливі рейтинги і нікого це особливо не турбує?

     Відсутність перспектив самореалізації і кар’єрного росту, ліквідація усіх видів вертикальних і соціальних ліфтів виштовхали 6.6 мільйонів українців (15%  населення) за кордон у пошуках роботи. Попереду тільки Мексика, Індія, Росія і Китай. Майже 90% випускників вишів хочуть покинути Україну назавжди. Це кращий трудовий інноваційний ресурс. Це найбільш якісні, необмежені вартістю природні інвестиції за якими ми топчемось недолугою політикою деінтелектуалізації  управління державою. Вони сьогодні вимушено привели країну до одного з найбільш високих рівнів комп’ютерного піратства.

    Проте ми в десятці країн по кількості засуджених до позбавлення волі: на 100 тисяч населення у нас 334 злочинця. Кожен другий стає професійним рецидивістом. Більшість – випадкові правопорушники, жертви криміналізації цивільних, адміністративних проступків і статистичних міліцейських світів. Плюс нова категорія – політв’язні.

      Ми разом із Росією найбільш корумповані країни. Україна посідає 144 місце із 176 країн. Нас обігнали навіть Кенія, Пакистан і Нігерія. Хоча в ще недалекому 2007-му ми були ще на 118.

      У нас одна із найгірших ділових репутацій у світі ( 40 місце із п’ятдесяти – між Болівією і Ізраїлем). Ми передостанні (57 місце із 59) у списку конкурентоздатних країн, далеко «обігнавши» Росію і Казахстан. 69 місце за індексом розвитку людського потенціалу - між Боснією, Герцеговиною і Іраном. Це ключовий ресурс інноваційної модернізації і здатності до розробки та освоєння нових ідей. Не випадково за останній час Україна не реалізувала на ринковому рівні жодної  нової ідеї. Президент Янукович, у колишньому найпотужнішому інтелектуально-технологічному центрі індустрій, Харкові відкривав містечковий «Діснейленд», а середній вік конструкторів, наприклад, у ВПК – 76 років. Тому, ми на 82 місці у рейтингу конкурентоспроможних країн світу – між Тринідадом і Тобаго та Намібією. Разом з нею ми на 83 місці туристичної привабливості. Може тому влада мала намір зробити відкритою для туризму зону ЧАЕС із складною мапою радіоактивних забруднень важкими ізотопами. Цікаво, чи почуємо ми щось подібне від японського уряду стосовно Фукусіми?  Ми серед останніх по інвестиційній привабливості. Репатріація і експорт капіталів давно перевищує притік мізерних інвестицій. В основному за рахунок реінвестицій національних олігархів із офшорів.

    Але дальше, ще гірше. Ми за два роки опустились на 42 пункти у рейтингу свободи слова (131 місце) і стрімке падіння продовжується. Ручне управління економікою, монополізація ринків, відсутність єдиних «правил гри», вибіркове і несправедливе правосуддя привели нас на далеке 164 місце (із 183) за рівнем економічної свободи між Узбекистаном і Республікою Чад. Тому передостаннє місце (181 із 183 країн) по простоті сплати податків є закономірним результатом фіскальної адміністративної економіки. Ми обігнали Білорусь, Венесуелу і, навіть, Чад та Конго. Ми абсолютні рекордсмени по кількості податків і зборів – 135. У Швеції їх 2, Катарі і Мальдівах – 3, Франції і Росії – 9, Польщі – 29. Але уряд постійно вводить все нові і нові податки, демонструючи повну нездатність до ринкових реформ в умовах жорсткої внутрішньої ремісії. При цьому податкове навантаження на працюючих найбільше у світі – 40%. Тому, 55% зарплат – в конвертах на суму приблизно у 120 млрд. грн..   Під ялинку уряд готує покласти нам ще один подарунок від рогатого – низку нових податків і зборів на споживання: податок на нерухоме майно – з 1 січня 2013, збільшення ставок акцизного збору і податку на імпорт, нові збори на авто, 15% податок на продаж валюти, податок на розкіш, податок з обігу, податок на збір та очистку стоків з даху («податок на дощ»), податок за воду зі свердловин, збір на розвиток національної кінематографії, плата за використання лісових ресурсів, таких як гриби, ягоди, кора дерев, плата за випас сільгосптварин.

    Не забудьте, що ми одна із найбільших країн-боржників. Валовий зовнішній борг України на 1 липня 2012 року був оцінений у 129 млрд. дол. США, що становить 74% від ВВП. Ми на червоній лінії. Сукупний внутрішній борг влади перед українцями 25.5 млрд. дол.. Подумайте ще над щорічною емісією НБУ і Уряду яка в середньому коливається за останні два роки у межах критичного навантаження на друкарський станок на суму близько 20 млрд. грн.. Кожне, щойно народжене немовля вже винне державі 1300 дол. США, і байдуже що воно жодного уявлення про гроші ще немає. Українська економіка вже багато років існувати без зовнішніх і внутрішніх запозичень не може. При цьому, вони не мають інноваційно-інвестиційної перспективи, а підтримують безперспективне споживання.

   На цьому тлі епідемія алкоголізму, наркоманії, СНІДу, венеричних захворювань гепатиту та туберкульозу в Україні особливо нікого не дивує. Ми навіть віримо, що в найближчий час отримаємо безвізовий режим з ЄС.

       Ми одна із найбільш малопродуктивних націй і майже змирились, що відтворювати себе не можемо. Кількість абортів утричі перевищує європейські показники. За деякими даними за рік унаслідок абортів гине 2 мільйони ненароджених дітей. За 20 років незалежності їх могло народитись 40 мільйонів. Хоча офіційна статистика тихо називає тільки 200 тис. абортів на рік.

        Держстат встановив, що за 2011 рік українець витрачав на харчування 53% своїх доходів, європеєць – 20%, британець – 10%, німець – 12%, а американець – всього 7%. 40 грам білка, який споживає у день українець при вдвічі більшій мінімальній нормі, збільшує на 20-25% ризик передчасної смерті. Це при тому, що 97% ковбас містять переважні синтетичні речовини і фарбники. Десь 64 % вартують нам комунальні послуги, 57% сплата різних обов’язкових зборів та податків. Ви скажете – абсурд. Згоден. Це тільки арифметика для лохів.

       Фінал. Нуль ресурсів для розвитку, невідомий мінімум для заощаджень. Суспільство з від’ємним інвестиційним потенціалом і з гіпертрофованими соціальними вимогами. Не капіталізуючи матеріальні активи, постійно функціонуючи поза ринковою конкуренцією, не освоюючи сучасні інструменти управління власністю, фінансовими планами воно швидко люмпенізується, декласується і перетворюється із вільних громадян у клієнтів влади. Та легко купує у них залишки гідності та суверенності пенсіями і гречкою.

      У результаті 25% українців живе на суму меншу від прожиткового мінімуму (1118 грн..), а близько 78% на хиткій межі бідності. Не випадково ми скотились на 152 місце по сприятливості ділового середовища за оцінкою Світового банку. З цього місяця швидко до економічної свободи не повертаються.

     3% громадян живуть бідніше жителів Африки – менше, ніж на 1 дол. США на день, а 46% - менше, ніж на  2 дол.. Це абсолютна і безнадійна бідність. Інакше й не може бути при Бісмарківській пенсійній системі, при якій із 21 млн. працюючих 10 млн. сплачують 90% внесків до Пенсійного Фонду, а решта 11 млн. – тільки 10% платежів. При цьому держава якимось чином, без реформ і планів на майбутнє, постійно надає 156 видів соціальних пільг, гарантій і компенсацій 230 категоріям населення чисельністю 19.5 млн. громадян (40% населення). ООН встановила сумне співвідношення доходів самих бідних і найбільш багатих - 1:30. В ЄС – 1:6.

     Але не все так погано. Активи 200 найбагатших українців з минулого року зросли на 20-30% - до 80-90 млрд. дол.. Це еквівалентно двом третинам національного ВВП. За 5 років, попри високу ціну на газ, мільярдерів стало у 6 разів більше – з 5 до 30. Невелику неприємність власники країни і усіх інформаційних ресурсів – падіння реальних доходів інших українців на 10% у минулому році – компенсували покупкою чергової нерухомості у Лондоні.

    Відсутність стратегії розвитку села і розвитку аграрної політики, в наслідку, призвела до ліквідації 500 населених пунктів. Вони вже ніколи не будуть відновлені.

     Ми критично, на тлі депопуляції, і швидко старіємо. На сотню працюючих – 39 пенсіонерів. Але до 2025 року вони зрівняються. Тільки 15-20% немовлят народжується здоровими. У кожної четвертої щойно народженої дитини дві-три вже хронічні хвороби. Дитячий фонд ООН ЮНІСЕФ у 2011 році зафіксував майже 160 тис. безпритульних у віці від 10 до 19 років. Офіційна влада вперто зупинилась на цифрі у 12 тисяч. При цьому, близько 40% дітей в Україні - неблагополучні, а із дев’яти мільйонів дітей – 98 тисяч сиріт і позбавлених батьківського піклування. При цьому 30% дівчат і 10% хлопчиків віком від 14 років стають жертвами насилля, а Україна увійшла у п’ятірку країн – виробників дитячої порнографії та в десятку лідерів її поширення.

   І наостанок. Закордоном працює 30% вчених із щорічною втратою для України 1 млрд. дол. США. Ми перші за кількістю звернень до Європейського суду з прав людини (їх кількості на 10000 осіб) і, одночасно, перші з торгівлі людьми. За рівнем свободи преси Україна знаходиться на одній позиції з південним Суданом (130 місце).

      Тому парламентські вибори осені 2012 року не могли бути вільними і справедливими по визначенню. В країні де немає свободи економічного вибору не може бути й свободи волевиявлення. Не варто звинувачувати виборців. В умовах повної залежності від адміністративної влади, яка корумпувала усю територію життя громадян, можливість зробити власний, незалежний вибір – вже подвиг, який заслуговує на повагу і заохочення. Влада впродовж усієї виборчої кампанії щоденно перетворювала виборців у електорат, а електорат – у невільних жертв, якими вона безпечно маніпулювала.

     Причому влада у 176 Чугуївському окрузі мала абсолютну перевагу. Вона діяла поза межами закону, цинічно використовуючи гроші платників податків у виборчій агітації з місцевих бюджетів, комунальні засоби масової інформації, міліцію, прокуратуру, суди, повністю підконтрольне місцеве самоврядування, освіту, культуру, бізнес і навіть кримінальні елементи та іноземних громадян.

    Давайте попробуємо це оцінити в цифрах. Чисельність працівників, зайнятих в органах виконавчої влади і самоврядування в окрузі налічує приблизно 3.5 тис. осіб (з них 1000 працівники РДА). Міліції – 580, листонош – 600, директорів шкіл і вчителів – 500, соціальних працівників – 240, фермерів – 125.

        Це 5545 добре підготовлених оплачених з бюджету і на гроші фермерів та бізнесменів, з усіх боків захищених, агітаторів за партію влади і її кандидата, і 6.6% від кількості проголосувавших виборців. Вони працювали щодня у двох режимах: контр-агітації, залякуючи, підкуповуючи, обманюючи – обіцяючи виборцям, і проводили агітацію – збираючи під свій авторитет у будинках культури великі активи найбільш впливових людей в громадах, щонеділі проводили різноманітні ярмарки, дні села й міста, ювілеї колективів, відкривали каплички, джерела питної води, дитячі майданчики, роздаючи соціальні пакети, окуляри, біло-сині парасолі, горілку, відбирали в непослушних документи на землю, приватизовували нерухомість, контролювали приватне життя дільничними інспекторами, погрожували не розрахуватись за оренду паїв, влаштовували бенкети для бунтівної вулиці, не платили грошей за здане молоко поки не буде згоди підтримати владу і її кандидата.

       У цей же час вони ліквідовували робочі місця, хлібопекарні комбінати, місцеві промислові об’єкти. Закривали сільські пекарні, школи де менше 40 учнів, надавали злочинні дозволи на забудову берегів річок і озер, створення в загальногромадських лісах закритих мисливських господарств на десятки тисяч гектарів.

      Соціальні працівники, наприклад, пройшовши тривалий спеціальний вишкіл за допомогою лекторів харківських ВНЗ, тричі за останній, перед днем голосування, місяць обійшли з продовольчими пакетами іменем кандидата від влади виборців. Напередодні 28 жовтня вони здійснили контрольний обхід уже чітко визначених виборців і закріпили їх згоду керовано голосувати.

        За іншим списком прихильники Гавриша були перекуплені за 200 гривень з продуктовими наборами та горілкою.

       Тих хто чинив опір залякали і дезавуювали провокаційними листівками від імені ОУН-УПА із «чорними страшилками». Ті взагалі не прийшли на виборчі дільниці.

     Майже на усіх 158 ДВК або навколо них, під виглядом ЗМІ («Время регионов») зранку і до завершення підрахунку голосів знаходились посадові особи РДА, органів самоврядування, сільські голови, здійснюючи психологічний тиск на виборців і членів комісії.

     Для підвозу виборців було задіяно комунального, приватного транспорту біля трьохсот одиниць із двома супроводжуючими - агітатором і «смотрящим».

     Для споювання виборців тільки у Чугуївському районі і місті Чугуїв було залучено біля 80 автомобілів, кожен з яких  обслуговували від двох до чотирьох осіб.

     З 16.00 до 20.00, було, таким чином, контрольовано підвезено біля 15056 виборців. (18% від усіх проголосувавших).

    У результаті ОВК зафіксувала 58.64% (47604) голосів відданих за Д.Шенцева. Це при тому, що за ПР,  яка на відміну від невідомого виборцю, неговіркого кандидата який сприймався як антидепутат із сумнівним кримінальним минулим, має стабільну електоральну історію, проголосувало всього на всього - 50.33% виборців (41905). Це серйозне падіння підтримки і рейтингу із 2006 року – на 34.3%. Ви розумієте, що у минулі політичні сезони це був майже реальний рейтинг партії влади, а зараз він наскрізь фальшивий. Мої особисті враження – за неї, як і її кандидата, реально проголосувало не більше 17-20% (ядерних, наляканих і обманутих, споєних виборців). Можливо треба було показати Києву що саме Д.Шенцев є двигуном електорального успіху ПР. Чи провалу?

   Незабудьте при роздумах врахувати, що тільки у Вовчанському, Великобурлуцькому і Дворічанському районах на одне робоче місце претендують 37  безробітних. Попри офіційну статистику у 7.6% безробітних, у сільській місцевості їх вже більше 50%. Це люди, які практично позбавлені усіх прав. Як ви здогадуєтесь, у тому числі й виборчих. Але все одно вони безсильно намагались чинити опір машині, яка щодня перемелює їхні права і свободи, принижує їхню гідність і не дбає про їхнє майбутнє. А також про своє.

      У влади немає чітких державотворчих цілей. Влада не обслуговує практично жодних стратегічних інтересів нації і зосереджена на примітивній капіталізації і без цього величезних монопольних статків. В країні відсутня солідарність між громадянами. Вони в переважній більшості відмовили владі в довірі. Два паралельних світи. Дві анигоністичні світоглядні установки. Ми у павутинні важких, деструктивних криз і парадоксів. Один з них – ми можемо набагато швидше вичерпати соціальні і генетичні ресурси українців аніж природні.

   Зустрінемось в останній «Післяхроніці».