Діти Попандопало. Післяхроніки.

«Хочешь сто миллионов? Да бери усе, я себе еще нарисую!» http://www.youtube.com/watch?v=gqu916nGLR0&feature=youtu.be

У ще недалеких двохтисячних я вважав Слобожанщину четвертим регіоном України, здатним до формування у Києві власної потужної політ-лобістської команди. Харківські політики, адміністратори, вчені, бізнесмени займали тоді вагому  нішу в управлінню державою і впливали на прийняття основних рішень центральною владою. Поряд із донецькою, дніпропетровською і галицькими групами. Врешті, відчувалось, що Слобожанщина оволоділа перспективою рано чи пізно висунути навіть нового загальнонаціонального лідера. На кону було питання згуртованості, фінансів, партійного проекту і боротьба за посади у Києві. Але… Кожен став  «будувати свій курінь»  або задорого найматись до сильніших. Внутрішня конкуренція розглядалася як боротьба. З’явилися свої і чужі. Друзі і вороги. Дрібні, а потім і більші, війни, взаємна недовіра із чорними підозрами, амбіції знищили харківську державницьку еліту. Натомість їй панують нувориші і дрібні торгівці разом із наперсточниками, кидалами, аферистами і хранителями «общаків».

    Стрімкий науково-індустріальний регрес Харкова миттєво змінив ментальність мегаполісу. Він якось зіщулився, став одноманітно сірим і перетворився у великий стихійний ринок. Найбільше втратила культура.

      Моя ідея етнокультурного фестивалю «Печенізьке поле» мала на меті відновити традиційні сільські музично-культурні, етнографічні традиції і залучити на нову фольк-сцену самодіяльні колективи, здатні до професійної конкуренції. Керівник самого маленького, здається і в Україні, Печенізького району Мотузний одразу опинився у центрі великої уваги. З ним стали вітатись у Харкові за руку, радитись.

       Кулик, керівник Чугуївського району, злобливо нервував. Він не любив Мотузного, а тут і зовсім возненавидів. За «Печенізьке поле». Перед тим він водив мене по усіх місцевих болотах і великих природних терасах Чугуївщини, аби фестиваль був тільки у нього. Я не витримав цієї атаки амбіцій, образ, відкритого підлабузництва та, іноді, й  важких істерик і придумав «Весілля в Малинівці». Абсолютно реальні етно-весільні традиції. Ведучі – герої однойменного кінофільму на чолі із Попандопало та Триндичихою. Премії – холодильники, телевізори пральні машини. Тоді, для молодої сім’ї, більше аніж мрія. Ми із Куликом, перев’язані рушниками, посаджені весільні батьки.

      Тепер два моїх фестивалі перетворені у банальні балаганні шоу із київською фонограмною попсою і клубним місцевим напівп’яним репертуаром. В основному – з метою мобілізації «електоральних лохів».

      Але є ще один несподіваний наслідок цього проекту. У легендарного хитрого жуліка Попандопало з’явилось дуже багато дітей. Як не дивно, вони заполонили ДВК у 176 виборчому окрузі на час голосування за депутатів парламенту зразку 2012 року.

      Давайте подивимось, чи достойні вони свого предка  і вчителя. Памятаєте: «Это тебе… это мне… Это – тебе… Это – обратно тебе… Это – все время тебе... Посмотрим… Я тебя не обидел?» Ні. Ні. Це не спікер харківського міського парламенту і власник граду. Це майстер-клас Попандопало для дресури «лохів».

     Ви чуєте і бачите на відео, що член ДВК, яка оглядає всі бюлетені, весь час називає прізвище, Гавриш і дуже рідко Шенцев. Тобто, складається враження, що  у Гавриша значна перевага голосів виборців.

    І тут все розпочинається. При черговому підрахунку камера фіксує, як із стопки бюлетенів «за Гавриша» швидко виймають нібито зіпсований бюлетень. Його нікому не показують і також швидко перекладають до недійсних. Цифри вперто не хочуть сходитись. Проблема? І тут член комісії раптом каже: «Доставай бюллетени, которые остались…» Згадайте Попандопало: «Хочешь сто миллионов? Да бери усе, я себе еще нарисую!» Придивіться. На цей час підрахунок голосів уже завершений.

    Дальше – цікавіше. Із добре м’ятої мішковино-подібної сумки член комісії дістає немалу кількість якихось бюлетенів. Здається, вона  помітно нервує. Швидше, від відчуття вагомості її особистої ролі. Все відбувається відкрито, зухвало, навіть з якимось викликом. А що? Ми «бригада, нас прикроют». Ніхто, у тому числі  й мої «спостерігачі» зауважень не мають. Наявність слабин у «лоха» (бажання халяви – боягузтво – лопушність) не обов’язкові, але дуже, дуже сильно спрощують роботу гешефтмахера.

     Не перераховуючи кількість додаткових бюлетенів, цифра несподівано стає правильною. На обличчях членів ДВК з’являються ознаки щастя. Десь я вже його бачив. Ага. У раннього Ван Гога, у «Пожирателів картоплі».

    Пряме порушення ст..ст.. 89, 90 Закону.

    В кінці-кінців у них є вагома вибачальна причина – вони ж могли його й не читати. А навіщо, якщо його ніхто й не збирався застосовувати.

     Таким чином, бюлетені, навіть після усіх «шахер-махер» наперсточників, спочатку були пораховані далеко не всі. «Бригада» не була впевнена, скільки додатково вкинули у скриньку для голосування. Уточнили. Коли підрахували бюлетені із скриньок, додали із сумочки найбільше перевіреної партійки скільки необхідно із невикористаних. Повний баланс. Чікі-пікі.

    Не покидайте текст. Це ще не все. У чарівній заношеній часом, сумочці знаходиться невизначена, але велика, кількість відривних талонів. Духом професійного кидали раптом нізвідки, без використання свічок, жаб’ячих лапок і порошку печінки мертвяка, з’являється пачка бюлетенів. Голова комісії («бригадир») чомусь забирає їх з поля зору оптики і членів комісії. Вони губляться в темній глибині кута приміщення, яке оберігає свої таємниці як замок Моррисвилль. Хто і як їх підраховує, оцінює, оглядає, невідомо. Можливо привид із цього ж замку? Та ні ж, відомо. Ось вони. Команда лохотрону чи бидлотрону. Вони пишаються своєю роботою. У цьому випадку у скриньки додатково були вкинуті бюлетені. Тому після підрахунку використаних бюлетенів зі скриньок «команда» додала необхідну кількість контрольних талонів.

     Сьогодні ці наперсточники працюють за 120 доларів у місяць. Тобто за  4 долари у день. Як найбідніші жителі Африки. Але у останніх більше гідності, честі і мабуть що й свободи. Бо до таких способів фальшування виборів вони не опускались. Ви скажете, що вони не мають вищої освіти, як члени цієї «бригади». Неграмотні. Взагалі аборигени. Можливо. Але вони голосують тоді відбитками пальців, у тому числі і по Інтернету. Навіть у глибоких джунглях Амазонки. Відбитки ж не підробиш. Хоча ця команда лохотрону, як мені здається, свій ресурс ще не вичерпала.

 Хотів назвати їх підрахуями. Але це вже було і не допомогло нам з вами, а разом із тим демократії, Україні і всім «лохам», яких уже трохи менше 46 мільйонів.  

     Попандопало залишив їм антидот від можливих неприємностей: «Я контужений на всю голову!»

     Дивіться. Дзеркало не бреше.

 http://www.youtube.com/watch?v=gqu916nGLR0&feature=youtu.be