Кидали і лавочники. Післяхроніки.

Влада не збирається вести діалог. Опозиція хоче відпочити у теплій залі.

   Опозиція у мізансценах. Обнулює списки і здає мандати. Не визнає результатів виборів у 22, а потім тільки у 15 мажоритарних виборчих округах,  і вимагає визнати там переможцями представників опозиції. Не реєструється у Верховній Раді і не приймає присягу. Погоджується на перевибори… у п’яти мажоритарних округах. Закликає усіх свідомитів прийти 17 грудня до будівлі парламенту на акцію урочистого протесту проти фальсифікацій виборів. ОО створює фракцію у ВР на чолі із Яценюком. Турчинов зосередиться на керівництві «Батьківщиною». Кличко створить власну фракцію. «Свобода» готова голосувати «по деяким законопроектам» разом із ПР та комуністами.

     Прем’єр мізансцен і постановник світла – президент. Він вміло грає героями і їх тінями та розписує фінальні сцени п’єси «Вибори 2012».

     Програвши вибори адміністративному ресурсу, маючи ідеальну можливість стати для Заходу беззахисною жертвою тотальних фальсифікацій, тринеєдина опозиція знову програла, давши владі можливість зухвало пограти м’язами перед світом. Її мова у мізансценах не запам’ятовується, позбавлена форми, змісту і зрозумілої глядачу-виборцям мети. Вона так і не проголосила чітких оцінок драми виборчої демократії, свого ставлення до легітимності перемоги ПР і отриманої влади, не звернулась до виборців за підтримкою, не продемонструвала Заходу готовності боротись за спільні цінності, а владі – не показала силу. Вона так і не наважилася виступити із своєю політичною стратегією та тактичним планом дій. За них це зробила Юлія Тимошенко. Але вони не почули, перелякано приховали від внутрішніх  революціонерів та чисельних занепокоєних прихильників політичний меморандум в’язня сумління.

        У відчаї вона почала безнадійне голодування. Воно більше налякало опозицію, аніж владу. На страждального єдиного лідера української опозиції почався несподіваний для неї тиск її колишніх однодумців і політичних попутчиків. Вона була приречена. Вистояти одночасно і проти влади і проти «своїх» на фоні сторопілого Заходу було неможливо. «Зелений чемоданчик» і щедрі гранти віп-іноземцям доморощеними олігархами зовсім спотворили картину. З’явилися примирливі заяви різнокаліберних та відставних європейських «симпатиків», що вибори в Україні були кращі, аніж у інших країнах СНД, достатньо вільними і в демократичному напрямку. Треба йти дальше. Головне завдання на цей час не дати Росії поглинути Україну Митним союзом, прискорити підписання Угоди про Асоціацію та Зону Вільної торгівлі.

       Плануючи висування кандидатом у нардепи я був переконаний, що         а) опозиція, отримавши генеральний сигнал із Заходу про нелегітимність виборів без Тимошенко, головною стратегією виборчої компанії зробить  звільнення Тимошенко і Луценко із тюрми і б) у Харкові, біля Качанівки буде безперервно діяти потужний опозиційний центр боротьби опозиції за перемогу.

     Нагадаю, що вперше за часи незалежності опозиція, програла парламентські вибори.

    Не сталося. На перший погляд із невідомих причин. Опозиція все більше стає мовчазною із небезпечною загадковістю своїх дій.

Столичні  опозиційні мажоритарники, повернули їй шанс на потужний і безпрограшний протест. Київ був до нього готовий.  Інакше взяв би гречку. Але трьохнеєдина опозиція біля ЦВК злила його у спільну каналізацію загальногромадянського песимізму і неспокою.

    Уже голодуючу Юлю знову не взяли на прапор мобілізації і протесту. Принизили. Показали їй на місце за основними героями, за їхніми спинами.

    А тут ще впали Титани. Звичайно, наші, українські. Ніхто нікого не оскоплював  серпом, але вони нанесли передостанній удар по слабким спробам окремих груп опозиції до супротиву і радикалізму. Спочатку вони засіли за юриспруденцію, а потім по анатомічному атласу препарували слабкі і налякані ініціативи опозиції. Вони звинуватили найбільш сміливих і войовничих у троллінгу нинішнього вождя ОО, назвавши це «піаром заради піару». Інші взагалі опустили опозицію «в дитинство», оскільки «обнулення списків – ідея нереальна і юридично не виконувана».

    Закрили рот і мовчать суспільні моральні лідери, різнобарвні громадські групи і професійні грантоїди, чисельні носії суспільної думки. Вони не підтримують жодну сторону у політичній війні. Бояться. Фобії не тільки вбивають волю, але й здатні щодня виписувати порядок денний для нашого мізку. Вони проти всіх. Найбільше проти президента. Але вони бояться й «Свободу» та, одночасно,  готові до компромісів із кооперативом комуністів. Вони розгублені, без чітких і зрозумілих суспільству моральних орієнтирів, без волі і бажання до революційних перемін. Без обличчя. Але готові образитись і почати кусати своїх, згадати Юлі, іншим їхнє, можливо, й не бездоганне минуле та вчинені помилки.

    Ставлячи на одні шальки оцінок президента та його опонентів вони легітимізують усе, що робить влада. По суті, працюють на владу, деморалізуючи останніх пассіонаріїв і дезавуюючи Західний Світ. Таким чином, завдяки командам політтехнологів влади її же  майстрів політичного ток-шоу, постійному інформаційному бомбуванню «піпла», виникає ілюзія демократичного процесу, рівних можливостей і фасадна декоративна  опозиційність. Втрачається геть солідарність і здатність до колективного опору в одному напрямку. Виникає примарна фата-моргана  двох окремих опозицій: керованої з Банкової політичної в парламенті із підконтрольними владі місцевими партійними осередками, і суспільної - із гарячим кухонно-Інтернет революційним різноголоссям.

    Справу зроблено. Здається, опозиція поступово опускається у Тартар. Вона чинить цьому опір. Як може. Але сила гравітації Банкової сильніша, аніж її охолоджені в кабінетах і різних шоу тяглові двигуни і ослабілі від тривалого нелітання крила.

 Залишається Юля і Захід, Захід і Юля. Прийняття закону про список Магнітського, зустріч в Бірмі головної опозиціонерки і Нобелівської лауреатки Су Джі із   Обамою одразу після обрання його президентом, є демонстрацією посилення і, можливо, радикалізації політики США тиску на недемократичні політичні режими, включаючи і український. Але це може бути і певною статистичною випадковістю або реакцією  на критику американських виборців свого президента за лібералізм щодо диктатур. Бо Генрі Кісенджер у цей же час чомусь говорить тільки про одну загрозу для США – Іран з його ядерною програмою. Конгрес США вже зробив останнє попередження українській владі – одноголосно прийняв наджорстку резолюцію по Україні. Стівен Пфайфер заявив, що у Капітолії не залишилось друзів української влади і закликав Сенат США «заморозити усі контакти на самому високому рівні з політичним керівництвом України до того часу, поки не будуть звільнені опозиційні політики, Юлія Тимошенко…»

   Ребекка Хармс, німецький євродепутат, говорить про можливість персональних санкцій проти українських високопоставлених чиновників за принципом «Списку Магнітського».  Такі санкції спить і бачить Європейська народна партія, послідовний і надійний партнер, друг Юлії Тимошенко. Цей процес не паралельний, сигнали мають безперервно йти із України. Якщо, подорожуюча в Тартар, опозиція не зможе організувати опір демонтажу залишків демократії владою, то розгублений Захід опиниться між Сціллою і Харібдою. Він змушений буде шукати компроміси. Можливо ще гірші, аніж його предок Одісей.

    Тоді його резолюція по парламентських виборах в Україні буде настільки розмитою, що це дозволить владі впевнено готовитись до 2015 року і перейти в тотальний наступ на позбавлені захисту електоральні противладні регіони Західної і Центральної України. На відміну від опозиції влада не понизила політтехнологічну мобілізацію: виборчий штаб не розпущений, а швидко переводиться у режим президентської кампанії. Політтехнологи Банкової вже «чистять» образ президента, будують нові лінії конфлікту, де президент завжди буде головним і надійним арбітром.

    У 2010 році партія Аун Сан Су Джі - Національна ліга за демократію - сміливо бойкотувала вибори.  Не боялась. Не розколювалась. Не вмовляла свого лідера, яка була вже вкотре під домашнім арештом, цього не робити. У квітні вона отримала повну вікторію на додаткових виборах разом із Су Джі. Вибори визнані чесними.

   Переміни, прогрес, революційний прорив не досягаються буквальному  слідуванню букви закону. Тим більше, коли його акти приймаються неконтрольовано, в угоду власникам держави – крупним олігархам, без публічного оголошення плану реформ і підтримки їх суспільством. Скирдуються. Пам’ятаєте у Вольтера: «Чисельність Законів у державі одне і те ж, що й велика кількість лікарів: ознака хвороб і безсилля». Вчинюючи опір опозиція отримує єдину можливість якраз і впливати на політику законодавчого процесу. Повивальна бабка її успіху у боротьбі із владою – політична криза, яку вона мусить активно обслуговувати, підвищуючи температуру її кипіння. В іншому випадку – вона стає віп-статистом, необхідною для влади декорацією без якої та не зможе грати спектакль перед світом. У неї не буде навіть власної мізансцени. Тому, що це вже театр маріонеток.

     Вона як і раніше не хоче говорити про фальсифікації, про їхню масовість, показову брутальність, повне беззаконня. Попри те, що є чіткі і однозначні правила, принципи і міжнародне право. Нам пропонують пропустити цю частину і зосередитись на небезпеці відступу опозиції від букви закону.

    Подвійна бухгалтерія. Подвійна мораль. Подвійна країна. Подвійне життя.

     Дивіться ще один відеокліп як це було. Не переходьте на мою особистість, а оцінюйте факти. Вони стосуються вас так само, як і мене особисто: болюче, із відчуттям повної безнадійності і безправності. Нас однаково обібрали професійні шулери і кидали. Не аплодуйте цьому, а спробуйте задуматись про наслідки. Навіть, якщо ви троль чи бот зі стажем. Авраам Лінкольн у такому ж стані сказав нам: «Виборчий бюлетень сильніше кулі».

    Отже…

http://www.youtube.com/watch?v=DjCjc69KqPA&feature=youtu.be

            Голові комісії настійливо кажуть, що у кабінці для голосування відбувається щось незрозуміле. Там якісь незвичні для виборців події. Спостерігачі повідомляють, що там спрацював фотоспалах і вони чують характерні звуки при фотозйомці. Карусель. Фотофіксуються бюлетені з позначкою за кандидата від влади. Але голова ДВК на чатах. Він зазначає, що жодних порушень немає, оскільки виборець бездоганний – вийшов із кабіни і у нього у руках не було навіть мобільного телефону. Територія неляканих лохів.

    Десь там у куточках ще живої свідомості голова ДВК все ж таки стурбована очевидністю порушень виборчого права. Вона мусить якимось чином заспокоїти себе, наляканих членів комісії і авторитетом «накрити» небезпечні ініціативи спостерігачів. Безапеляційним тоном вона заявляє, що усі члени ДВК відповідають лише за дільницю а що відбувається на вулиці поряд, це вже не їхня компетенція. От, член комісії навіть виходила на вулицю  і ніяких машин, з яких  наливали би горілку, не бачила. Принципово не хотіла бачити. На інших відеокліпах такі машини припарковані до стіни приміщення ДВК або на віддалі де дальше 50 метрів аби «бандерлоги» не втекли і могли легко ідентифікувати «обьект вожделения». Але тут противні спостерігачі заявляють, що вони навіть викликали міліцію, щоб вона розібралась із ситуацією. Але жодної реакції немає. Нічого дивного. Міліція якраз і охороняє «розливайки» і, по суті «офіцізує» цей процес. У деяких місцях міліція одягає цивільне із задоволенням «чаркує лохів».

    Зверніть увагу. Голова ДВК раптово «втрачає слух» і будь яку цікавість, коли  спостерігачі вказують їй, що горілку з машин наливали тим, хто виносив із ДВК «чисті» підписані бюлетені. Карусель, карусель…

    «Прикриті» головою ДВК її дружні члени не чують і не приймають ніяких зауважень, заяв. Вони весело відбиваються від спостерігачів як від напосідливих мух. Приймають єдино мудре рішення в інтересах своїх ляльководів – одноголосно відхиляють скарги. Включіть пам'ять. Так робили в прокуратурі, міліції і судах, в ОВК і ЦВК.

     Коло замикається. Воно створює міцну петлю-зашморг для виборів: як не голосуй, твої голоси все рівно вб’ють руками цих дивних, бідних, глибоко нещасних людей в яких нічого, окрім власних драм, немає. Але вони з якимось неприроднім натхненням асфіксують світ, в якому щодня живуть і самі стають його  прогнозованими жертвами.

      Не вірите. Дивіться дальше. Довіртесь, не звертаючи уваги на наших парламентських  політичних заробітчан із псевдокомуністичною риторикою, Леніну: «… из всех искуств для нас важнейшим является кино».

      Впевненості у тому, що за кандидата від влади, навіть після «каруселі і вкидів», достатньо голосів для переконливої перемоги у голови і членів ДВК немає. Вони повністю відмовляються від одиничної, десятичної і, навіть, шістнадцятичної систем обрахунку голосів. Вони нічого не хочуть чути про Вавилонську систему обчислення. Їм не підходить навіть єврейська, бо там немає тільки нуля. Їм не підійшла й кіпа інків, бо у них немає мотузки і вони не вміють в'язати вузлики. Тому вони пропонують свою: великих і малих чисел. Велике число – кандидату від влади. Мале всім іншим. Альтернативи немає. Члени ДВК по відомому вам уже сценарію, підрахували якимось чудом усі бюлетені, крім відданих за Шенцева. Зверніть увагу, на столах членів ДВК невідомо де чиї бюлетені. Тепер вони роблять геніальний хід. Білі розпочинають. Мат у два ходи. Від загальної кількості винахідники з «очумелыми ручками» відняли, як в рамс або терс, сукупну суму «дрібних» голосів. Все, що залишилось з почуттям глибокої відданості, записали Шенцеву, решта – у «серйозній замазці».

       Сніжанна Денисівна, чуйний педагог із Вононежа, з «Наша Russia», відпочиває з примітивною шахрайською схемою розчинення Аурума в хімічній реакції Н2О і двох таблеток «сірчаної кислоти».

     Але це ще не все. Кількість людей, які прийшли на виборчу дільницю, і кількість виборців, які проголосували, значно різняться. На пряме запитання, скільки виборців проголосувало станом на 20 годину (час закриття голосування) голова ДВК впевнено називає – 1008. Коли ж починаються вправи з арифметики, їхня цифра зростає до 1024.

    І тут не фінал. Сейф відповідно до закону не пломбують. Попри чітку імперативну вимогу. Смішно. Це ж «общак», який тримається на повній довірі. Зухвало, із викликом відповідають, весело бравіруючи зверхністю і самовпевненістю – «а зачем его опечатовать? Мы еще пока не уезжаем». А раптом у Гавриша все одно багато голосів. Все ще можна оптимізувати.

     Влада має бути усім задоволена. Лохи так і нічого не зрозуміли. Не думаю, що вона  у цей час може вдатись  до будь-яких видів репресій і гонінь. Вона теж вся у фобіях. Можливо навіть більших, аніж ми думаємо. Та й навіщо. Вона переконливо і вперше в політичній історії самої влади, перемогла в битві за парламент, нахабно - мистецьки нав’язавши свою політику опозиції і суспільству. Разом з тим вона, на відміну від застиглих у мізансценах політичних акторів,  працює над своїми помилками. Гостро опозиційних журналістів, які і є єдиною реальною, сильною опозицією для неї, треба висміяти, принизити, «опустити». Найкраще, за допомогою їхніх же колег по творчому цеху. Вони мають стати потішними клоунами, невдахами і мілкими писаками. Мультиплікаційний ролик Кварталу-95 «Сказочная Русь», попри тупий антисемітизм,  реально присвячений двом героям: лінивому, добродушному, дещо навіть наївному, з краденою шапкою Царю «Междущелье», який нічим не керує, не краде, бо до нього все вкрали,  і ліниво стереже в напівсонному стані свій трон, і вірному песику Шустрого Ліва Мустафі Наєлу. Останній, зображений у принизливому образі безглуздо сексуально стурбованого песика, якому Мудрий Лів дарує у дещо специфічних традиціях право служити царю.

       Що думає з цього приводу гордий потомок Новуходоносора покаже час. Помста подається холодною.

    Влада не збирається вести діалог. Навіть під крихким тиском Заходу, глибокою політекономічною кризою і масовою невдоволеністю її діями  громадянського суспільства.

 Опозиція хоче відпочити у теплій залі під важким сірим куполом напередодні чергової війни між собою за єдиного кандидата від неї. Не бачить і не розуміє, що перший тур кампанії вона вже програла 28 жовтня. Але вона єдина,  яка може виграти другий тур у 2015 році. Чи раніше? Вона не влаштовує нас, але й кращої вже не буде. Вона шукає виправдальні маневри аби «красиво» зрадити і «злити» Леді Ю. Але ніколи їх не знайде. Вона хоче домовитись між собою за одного кандидата у президента. Однак, ці лідери вже програли йому.

 Усі відповіді на майбутнє – у Тимошенко. Над цим щодня думає влада разом із опозицією.

    Морозно сіріє. Київ заглиблюється у ранні сутінки, губиться серед стресу сирен чисельних кавалькад господарів життя і хранителів таємниці про наше майбутнє.  Люди зіщулено шукають дорогу до домашнього тепла. Про що вони мовчазно так довго думають?

http://www.youtube.com/watch?v=DjCjc69KqPA&feature=youtu.be