Перегони тарганів. Есей на дорозі

Митний Союз - не модерний проект, а план виживання Росії. І тільки Росії

У 2004 році Україна відклала економічні реформи і зайнялась геополітикою. Зміна багатовекторності Леоніда Кучми євроатлантичною інтеграцією було чи не ідеальним планом лідерів помаранчевого майдану віддати, по суті, в управління розвиток країни Єврокомісії. Національні олігархи були рішуче проти. Це повністю руйнувало їх доктрину збагачення: "Техас мають грабувати техасці". Вони вміло використали конфлікт амбіцій Ющенка і Тимошенко.

Виграв Янукович. Як прямий ставленик крупного олігархічного капіталу. Аби не залежати від їх капризів, він сам збирається очолити його невеличку, але наймогутнішу фракцію. Для цього в нього давно готовий план. Його  концепція розвивати Україну по шляху "азійських тигрів" через гігантські корпорації обернулась швидкою монополізацією ринків і повним контролем декількома, близькими до сім’ї, олігархічними групами державного бюджету і всіх природних монополій.

Середній клас, який жив у наметах помаранчевого майдану, програвши рейдерам і адмінресурсу та  політичному правосуддю, або мігрував, або перетворився у обізленого споживача соціальних субсидій. Він створив, воюючу з кухнею, армію "противсіхів".

Без сумніву, цьому сприяла важка глобальна рецесія. Вона остудила емоції Заходу на розширення за участю України. Потрібно було терміново вспокоювати власні ТНК та виборців і дати їм зрозумілі програми подолання кризи їх прибутків та  гаманців. Україна, в цьому плані, "золотому мільярду" нічим допомогти не могла. Скоріше навпаки. У це час їй вже тепло всміхався Величезний Ведмідь Півночі. Але його жахливо дратувало ЄС і НАТО в Україні. Під бурхливим тиском ВВП Унія і США відступили від України в обмін на дружбу "сім’ями" з Росією.

Почалось велике перезавантаження. Поки Москва не зрозуміла, що вона, експортуючи ЄС економічну стабільність у виді  енерго і природоресурсів, скорочуючи глибоко застарілі ядерні запаси ракет, може в найближчий час увійти в четвірку – п’ятірку лідерів. Керуючих світом. Вона надумала потіснити США, як світову імперію. Користуючись політичним багатоголоссям кризового становлення єдиної Європи, амбіціями країн БРІКу  та їх претензіями на долю в глобальному економічному розподілі, Росія почала методично збирати караван країн підтримки для переходу до багатополярного світу. Вона й зараз вважає керівництво Америки надмірно ліберальним. А тому слабким.

Але Москві потрібні міцні м’язи і багато ресурсного протеїну. Спроба здійснити швидку економічну модернізацію надмірно рентнозалежної доіндустріальної та індустріальної економіки, виявилась невдалою. Та й  її взагалі нереально проводити в умовах внутрішньої політичної нестабільності, яка постійно зростає. Розрив економічних і політичних реформ очевидний. Спроба будувати специфічну модель "авторитарної керованої демократії" в умовах постійного "закачування" економіки країни західними інвестиціями, за прикладом комуністичного Китаю, неперспективна. Як мінімум, до перетворення Росії у надпотужного гравця на глобальних  ринках. Але, поки що вона впливає на них тільки на 3.7%. Це доля її ВВП на світовому ринку, яка постійно знижується.  У той час, як США і ЄС займають 45% долі в глобальному ВВП.

 Сам по собі вимальовується геополітичний проект Євроазійської панславянської імперії в якій неминуча мультикультурність, буде замінена "единым русским народом с традиционнойисторической общностью".

 Нова влада України харківською "сотнею" за газ і несподіваними преференціями  ЧФ хотіла убити одразу двох зайців: забезпечити власні або "дружні" хімічні і металургійні корпорації дешевим газом для збереження надприбутків в експорті їхньої продукції і вийти із Москвою на рівень великих спільних та рівних економічних проектів. Використовуючи їх разом,  впливати на політику Заходу.

 Усе провалилось. "Правлячий тандем" швидко прорахував ситуацію. І українська влада, вирішивши в інтересах великої сусіди чутливе і принципово важливе політичне питання, зав’язла у тяжкому і непередбачуваному конфлікті з нею.

Реального плану економічних реформ, із врахуванням процесів світової фінансово-економічної кризи, у команди Віктора Януковича не було. Немає й зараз. Жодного уявлення, що треба робити в умовах різкої нестабільності ринків, постійної волатильності валютних курсів, зростанні соціальної протесаної активності населення, якому приходиться різко скорочувати споживання, у представників вугільно-стального поясу України так і не з’явилося. Попри наші сподівання і віру в "господарників". Раніше вони ефективно "розпилювали" бюджет, використовували гроші МВФ, знімали "вершки" із благоприємної кон’юнктури на зовнішніх ринках в тіні двох приречених – Ющенко і Тимошенко.

Натомість вирішенню структурних проблем, нова політична адміністрація почала готувати наступні президентські вибори. Був знайдений найбільш ефективний, але й одночасно й примітивний спосіб збавитись від основного конкурента – Тимошенко. Демонструючи світу відсталість правосуддя і  поновивши його радянську політичну сутність, її відправлено у в’язницю разом із харизматичним бунтарем Луценко. Проблеми миттєво погіршились та поглибились.  Ризики несприятливогорозвитку подій стали стрімко нарощуватись.

 Юля  виявилась не лише політичними і, навіть, геополітичним фактором, але й макроекономічним. МВФ скасував співпрацю із Україною. Хоча це й не відповідало його антикризовій стратегії не допустити банкротств країн в зоні рецесії Європейської Унії. Його місія в Україні, найшвидше, не буде відновлена до прикінцевого прийняття рішення щодо підписання Угоди про Асоціацію з ЄС або кардинальної зміни влади. А в її основі - вся та ж страждальна ув’язнена сумління.

Вижити без кредитів МВФ Україна у 2013 році не зможе. Альтернативи їм реально не існує. Росія, навіть технічні кредити, дає важко, супроводжуючи їх непомірними політичними відсотками. Китайська крупна позика має обмежений інфраструктурний характер і міцно прив’язана до специфічного китайського ринку. Та ще й обтяжена його ж трудовими ресурсами. Інші, приватні кредитори, якщо й і наважуються дати нам гроші, то вимагають за них "драконівські" відсотки. Але й це не допомагає. Попри 20% (!) українських казначейських позик іноземні інвестори за останній час "скинули" більшість ризикових суверенних і корпоративних позицій в Україні.

При цьому, мова може йти тільки про "короткі" кредити, оскільки критична політична й економічна нестабільність України ускладнює будь-які переговори про "середні", не кажучи вже про довгострокові запозичення. Складається враження, що ні один серйозний світовий банк або фінансовий інвестор  не готовий взяти на себе гарантії по українському уряду.

Вся справа в тому, що гроші МВФ є донорською кров’ю для стабілізації національної грошово-кредитної системи в умовах хронічної асфіксії ринку грошей і поновлення валютних резервів. У той же час молоді монетаристи НБУ діють перевіреним методом старої пострадянської школи Ющенко-Стельмаха. Включають друкарський станок. У цьому році тільки офіційна емісія склала 16 млрд. грн. Тобто, на цю суму відбувся ріст грошової бази. Як мінімум, 20 млрд. грн. ми спокійно можемо добавити до цього за рахунок збільшення обсягу викуплених ОВДП. Це не така вже й велика сума, оскільки у 2011 році офіційна емісія складала 35.5 млрд. грн.. Але це тільки верхня частина айсберга. Проте, враховуючи навіть це, тільки монетарною політикою вже закладені передумови для 16% інфляції. А нам стверджують про постійну дефляцію.

 Посміхаючись, вірю…

 Ми погано знаємо, як впливає на ринок грошей збільшення урядом статутного капіталу НАКу Нафтогаз, яке за три роки склало 49,84 млрд. грн..   

 Цей  надпотужний природний монополіст постійно перебуває на лінії технічного дефолту і не може, попри свою економічну унікальність, існувати без постійних запозичень. Це саме стосується й державних Ощадбанку та Укрексімбанку, сукупне збільшення статутних капіталів за тих же три роки склало  – 7.8 млрд. грн..

Як на це вплине масовий випуск Урядом із 1 січня ПДВ-облігацій для розрахунку з платниками? Це вперше попробував Віктор Янукович ще у 2004 р., а в 2010 –  його вірний Микола Азаров надрукував їх аж на 16.4 млрд. грн.. Своїм - гроші, чужим – папери. Це точно стриножить промисловість і непрогнозовано вдарить по держфінансам. Вони і без цього вже вимагають реанімаційної палати.

 В уряді відчувається паніка. Мінфін збирається здійснити на внутрішньому ринку вже 10% запозичень від структури держборгу емісією казначейських зобов’язань. У будь-якій валюті.  Зрозуміло, у населення. Проти 2% цього року. Приблизно, це буде біля 135.5 мільярдів гривень. Тільки єдиним цим пострілом він перетворить банки в кам’яні фігури, байдужі до криків відчаю економіки. Вони Уряду не конкуренти.

 І це ще не все. У  загальному фонді держбюджету по результатам року на "покращення" не стає 35 млрд. грн. і ще 7 млрд. грн. для покриття дефіциту дохідної частини Пенсійного фонду, за який відповідає бюджет.  

 Вкрай проблематичним на цьому тлі виглядає фінансування валютного балансу в 4 млрд.$разом із 6 млрд. $  для погашення кредитів МВФ і 2 млрд.$ виплат по інших суверенних позиках.

Емісія. Ви правильно думаєте. Але в останній час кредити на міжбанку сягають ще не пікових 43-44%, річних. Тобто, реальних коштів у банків  немає. Плюс 40% сумнівних і субстандартних кредитів у їхніх портфелях. Як вони куплять в уряду його папери, які в них має  викупити НБУ? За надруковані "хрусткі папірці".

Здається, ми вже відповіли на це просте запитання. Разом із тим небезпека затаїлась в іншому місці. Якщо держава терміново не запустить механізм кредитування на рівні 15%, то буде не 3.45% росту ВВП в році з поганими цифрами. А мінус 3.4%.

Тримаємо, при цьому, в пам’яті, що на 1 грудня поточного року валютні резерви НБУ впали до рівня березня року десятого – до 25.3 млрд.$. При цьому резерви, галопуючи, скорочувались підряд вісім місяців! Це на рівні всього 2.9 місяців імпорту. Ми вже в дуже небезпечній зоні для країн, що розвиваються. Девальвація в 20-30% може постукати у ваші замерзлі шибки тепер кожного дня.

Звичайно, якщо ми всі дружно не понесемо свої приватні валютні збереження Уряду-НБУ, як вони того хочуть. Слабкі надії на панічний валюто-обмінний податок в дусі хазар, які брали данину з полян, сіверян, вятичів "по вивірці з диму". Правда, великий Київський Князь заробляв у рік приблизно всього 10-25 тисяч гривень, збираючи при цьому до 8 тон срібла в казну. На традиційну активізацію розрахунків дрібних імпортерів в кінці року, обов’язкових продажів 50% валютної виручки експортерами. Не випадково "Стандарт енд пуріз" (S&P) двічі з вересня, понизило довгостроковий суверенний рейтинг України за зобов’язаннями в національній валюті до "В" - прогноз негативний. До "сміттєвого". Це жовта картка мінфіну і НБУ про системні ризики в державних фінансах. Та ще й оте "Мудіс" понизило кредитний рейтинг до ВВ. "Нижче плінтуса" рейтинг інвестиційної привабливості країни.

Цікаво, що зігріває думки наших реформаторів, у той час, коли все більше  охолоджуються економічний і політичний простори навколо них?

І все це на тлі стрімкого падіння економіки. Держстат змушений визнати значне сповільнення промисловості - у півтори рази. Причому, в ключових її галузях – металургії, нафтогазовій, машинобудівній і, навіть, в легкій промисловості. При тому, що є достатній попит. Але… Немає кредитування. Прибуток підприємств України тільки  за 9 місяців цього року впав майже на 20%.

Уряд також зовсім не знає, що робити із 132.45 мільярдами $валового зовнішнього боргу. Із 203.4 млрд. грн.. внутрішнього він, як ви здогадуєтесь, розбереться: включить станок, запропонує нам кращі дохідні відсотки від своїх паперів, обкладе все наше тіло п’явками податків. Ми стерпимо.

Але ж егоїстичний зовнішній світ не готовий до таких карточних ігор. Його перше правило: гроші треба платити. Як? Коли боргові зобов’язання вже перевалили 76% ВВП. Ви скажете, що борги Португалії, Греції, італії, Ісландії взагалі перевищують їх ВВП! Подекуди в рази. Правда, їх борги, як і бюджети – у вільноконвертованих валютах. А наші – в гривні, яка ще й до того, надійно "сидить" на доларовій голці, а борги - у валюті найбільших економік світу.  До того ж, мова йде про Захід, який постійно модернізує спільну антикризову стратегію, і свої демократичні,  ліберальні економіки, має практично необмежені фінансові можливості, на які, формуючи свої валютні резерви в доларах і євро, працює весь світ, і… Так, так! Він живе в умовах реальної демократії, свободи й верховенства права. Саме ці, на перший погляд дуже хрупкі і  нічим не захищені цінності, і  є тим головним ресурсом для виходу Заходу на нову лінію цивілізаційного і економічного розвитку. Не сумнівайтесь.

Так веже було. Демократії в решті-решт торжествували, а диктатури падали.

Тому, бюджет наступного року є планом повного проїдання. Ноль розвитку. При цьому, проїдання, перш за все владою. За наш з вами рахунок.  Інноваційних ідей немає, як і немає ніяких натяків на модернізацію. Ну, не будемо сюди записувати абстрактні проекти, до яких залучають іспанських тренерів по лижах: "LNGтермінал", "Нова якість життя" "Олімпійська надія 2022" і "Повітряний експрес". Основу дохідної  частини складуть фіскальні й адміністративні вилучення - 84% або 305.3 млрд. грн. Майже 8.5% (30.7 млрд. грн.) йде на споживання надпотужної фіскально-правоохоронної машини. Це трошки менше, аніж обсяг видатків на освіту, науку, культуру, охорону здоров’я, молодь і спорт (36.7 млрд. грн..). Але, якщо сюди добавити усі прямі і приховані гроші на утримання влади, то витрати на управління нами перевищать усі інші.

 Уряд боявся щодо цього відкритої дискусії навіть у контрольованому ним парламенті. Він "провів" бюджет "по домашньому".  За межами традиційних і законних процедур. За наш рахунок він залишив на рівні минулого року бюджетне споживання. Але на 12 млрд. грн. - до 50.5 збільшив дефіцит головного кошторису, зменшивши при цьому на одинадцять мільярдів його дохідну частину у зрівнянні з роком минулим.

Для цього всього й потрібний Микола Янович. Він має будь-якою ціною втримати якісь залишки макроекономічної стабільності. Вона існує виключно завдяки переважній тіньовій економіці, домовленостям політичного картелю шести-семи олігархів і тотальній корупції. До того часу, поки зі всіма справами уряду не розбереться майбутній прем’єр Арбузов.

Президент не знає, що робити із 15 млрд.$повернення сукупних боргів у наступному році. Як виконати при постійному охолодженні економіки, стійкому згортанню малого й середнього, бізнесу, реальному скороченню робочих місць, росту безробіття соціальні зобов’язання перед електоратом своєї партії – пенсіонерами, ветеранами, чорнобильцями? Інвестиція в Уряд Королевською ситуацію, попри її соціальну риторику, об’єктивно змінити не зможе. При постійній стагнації пенсійного фонду, на покриття дефіциту якого тільки за три останніх роки було виділено із Державного бюджету 187.581 млрд. грн.. або 30% від його доходів.

Захід має ресурси аби допомогти нам. Майже необмежені. Угодою про Асоціацію він підійшов до цього впритул. Фактор Тимошенко, вибіркового правосуддя, невільних виборів, проблеми із свободами, верховенством права і відсутністю ринкових реформ лякають його і ставлять Україну по рейтингу значно нижче Греції. За неї Європа продовжує, під проводом Меркель, відчайдушно боротися.

Росія не має ресурсів, як і намірів кредитувати модернізацію української розбалансованої і застарілої економіки. Якщо вона не перейде під її  контроль. Митний Союз - не модерний проект, а план виживання Росії. І тільки Росії. Чим більше  Україна буде споживати газу, навіть дуже, дуже дешевого, тим довше вона буде дрейфувати до найбідніших країн Африканського контингенту. Газ уже нічого не вирішує. А цивілізаційна ідея Росії дуже схожа на комуністичну в умовах глобалізації.  При цьому, не виключено, що  ми взагалі на порозі процесу створення загальнолюдської цивілізації. Тобто, отримаючи безвізовий, наприклад, квиток в ЄС, ми стаємо людьми світу.

Влада, затиснута з двох боків потужними цивілізаційними  бар’єрами, короткими перебіжками здійснює втаємничені  і незрозумілі нам маневри. Вже в умовах, можливо, повзучого некерованого дефолту. Вона все більше втрачає довіру і час для спільного із суспільством подолання кризи розвитку. Всіх не покидає враження, що пануюча еліта, міцно забарикадувавшись у печерському трикутнику, втратила ініціативу, втікає від реальності і чекає дива.

Можливо хтось його й принесе під цю дивну, мультяшну й холодну київську ялинку на місці бурхливого революційного майдану українських пассіонаріїв. На Красной площі Кремлівській ялинці 110 років. Кажуть її посадили за вказівкою самого Ніколая ІІ Олександровича Романова.

Ну, що ж царській державі відповідні забави.

http://obozrevatel.com/author-column/39251-peregoni-targaniv.-esej-na-dorozi.htm