«Справедливість» є і її треба підтримувати.
02 лютого 2013, 17:59
Власник сторінки
Політичний експерт
Учора був у проекті Анни Безулик «Справедливість» на Інтері.
Учора був у проекті Анни Безулик «Справедливість» на Інтері. Разом із Кармазіним і Рубаном виступили експертами у справі по підозрі Юлії Тимошенко у фінансуванні вбивства колишнього лідера Донбасу часів кримінальних воєн Євгена Щербаня. Представники ПР «з’їхали з теми» і не прийшли, а віртуальних картонних високо посадовців у першій рекламній паузі налякано винесли.
Щербань був холоднокровно застрілений у потилицю московським спецназівцем Болотських, який перед тим консультував, як кажуть експерти, підрив головного «смотрящего» по регіону Ахать Хафізовича Брагіна. Кримінальна кличка – Алік Грек. Він перший створив найбільшу фінансово-промислову групу України. Добре грав у футбол, чому й був президентом знаменитого «Шахтаря». Займався боксом. У нього на рингу колись тренувались Рінат Ахметов і Віктор Янукович.
Ніякої вигоди Тимошенко від смерті Щербаня не отримала та й не могла отримати. При жодних мислимих сценаріях. Якщо зовсім не ігнорувати логіку. Тобто, питання про мотиви вже розлого інкримінованого їй тяжкого злочину. Кому вигідна смерть Щербаня, яка, до того ж, була схожа на публічну страту? У цьому якраз ключ до звинувачення Тимошенко, бо саме мотив визначає її умисел на вбивство. Саме на останньому наполягає у чисельних «зливах» матеріалів слідство. Вина є основою будь-якого складу злочину, його, якщо хочете, єдиним скріплюючим матеріалом. Немає вини – немає кримінальної відповідальності. В іншому випадку - це так звана об’єктивна осудність. Її практикували ідеологи масових сталінських репресій. Це відповідальність за поведінку без вини.
Вина встановлюється тільки вироком суду. Визнання особи винною до цього моменту є неправомірним.
Є ще одна проблема, яку постійно вирішують на семінарах студенти другого курсу юридичних вишів. Суть її в тому, що між діями (бездією) винної особи (проплатою грошей Тимошенко на рахунок Лазаренка) і наслідками (вбивством Щербаня) має бути встановлений причинно-наслідковий зв’язок. Якщо його об’єктивно доказати судовими експертизами, зібраними документами, показами очевидців-свідків неможливо, то це тільки уявний, віртуальний злочин, який придуманий нашою психікою.
Це Кримінальний кодекс. Він і є основою кваліфікації злочину. Кримінально-процесуальний кодекс вичерпно описує сам процес розслідування і судового розгляду злочину. Зрозуміло, з прийняттям чітко визначених рішень.
КПК встановлює ключові і керівні для кримінального провадження принципи: верховенство права разом із повагою до людської гідності на базі презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини.
Особа, якій повідомлено про підозру вчинення кримінального правопорушення, має право на професійний захист без будь-яких обмежень і у будь-який час, конфіденційність спілкування з ним, невтручання у приватне (особисте) життя, збирати й надавати свої докази з використанням усіх законних можливостей і т.д.
Накладіть це на інфомаційно запропоновану справу Тимошенко. При цьому, ще до офіційного оголошення їй слідчим про підозру вбивства Щербаня (КПК говорить про «правопорушення», що ще не є злочином).
Суспільство глибоко вже втягнуто у «розборки» по усіх деталях цієї справи. Фактично мова йде про те, що над Тимошенко вже почався публічний, суспільний суд. Вона із в’язниці-лікарні захищати себе не може. Слідство ще не завершено, звинувачення їй не висунуто, суд її вину не встановив і вирок не виніс.
Але ж, чи можливо, завтра, на час судового розгляду буде віднайти незаангажованих щоденною односторонньою інформацією двох суддів і трьох присяжних засідателів, якщо це буде суд присяжних?
Варто взяти до уваги, що не тільки законні органи, але й усе суспільство перетворилось, таким чином, на слідчих і суддів. Судячи із брейк-опитування на вчорашній «Справедливості», «добрих» слідаків і суддів абсолютна більшість – до 85%, а «злих» - усього 15%. Одночасно, до розслідування залучились Західний і Східний світи.
Чим це закінчиться, не знає ніхто. Дракона випустили із клітки, а ловити його нікому. Залишились тільки мисливці на людей.
У цей час наша система правосуддя є головною вітриною держави, рівня її цивілізованості і відповідності до прийнятих на себе зобов’язань. Хоча би перед Радою Європи. Розвертати її до «темних часів», інквізиції, політичного правосуддя та інших способів знищення своїх ворогів законом, особисто небезпечно. Якщо, хоча би, почитати про історію цієї частини Великої Французької революції, яка, поряд із її лідерами, дала й доктора Гільона.
Усе це я хотів сказати учора чудовій Анні Безулик, аудиторії і телеглядачам. Найбільше - опозиції і захисту Юлії Тимошенко. Політичні гасла, емоційні коменти, залякування влади і усіх нас санкціями Заходу, погрози правлячій еліті адекватними діями у майбутньому – дивовижно порожнє потрясіння повітря енергією, яка нічого не народжує, але й не дає заснути від стомленості протиборством українців.
Я намагався сказати їм, що зараз найбільш потрібно займатись професійними проблемами юридичного захисту і координувати його з політикою. Це аксіома. Потрібна чітка стратегія і креативна тактика, яка забезпечується не окремими захисниками, а великою й комплексною групою спеціалістів. Усі відповіді мають бути юридичні, а оцінки все одно будуть політичнми. Вразливою для цього є позиція Миколи Катеринчука, народного депутата, гарного практикуючого юриста, що в Україні нема суду - «а судді хто?». Це вже програш. При будь-яких обставинах світ буде змушений прийняти вердикт суду – вирок. Та й не барвистими емоціями, а саме зібраними по справі фактами і свідченнями буде керуватись ЄСПЛ.
Опозиція в демократіях дійсно має право на обструкцію владі, та й, навіть, жорстке опонування її діям. Але вона ще щось має робити конструктивного, програмного, демонструючи свою відданість верховенству права і поважаючи правосуддя як інститут тої ж демократії. Інакше їй ніколи не вдасться підняти свій рейтинг і отримати мандат на владу. Дива не буде. Як і ніхто не буде за неї захищати Юлію Тимошенко, використовуючи усі можливі інструменти права.
Колись мій, ще двохлітній син Лука, якого на дитячому високому стільчику годували кашею, одночасно читаючи казку про каторжну працю бабки з дідом, внучкою та мишкою, виплюнувши нарешті напхану за роздуті щоки велику кількість «геркулесу», несподівано прорік: «Треба брати лопату і копати, копати, копати…». Я ж увесь час думав, що бабка з дідом правильно організували збір ріпи, але вона міцно, для їх сил, вросла у землю.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.