Кому в Україні заважає міждержавне усиновлення?

Свого часу саме з відмови від ратифікації Гаагської конвенції починався авторитарний режим Путіна.

На жаль, українські депутати на підтримку Конвенції з міжнародного усиновлення віднайшли тільки 123 голоси – з необхідних 226. За приєднання до Конвенції проголосували опозиційні «Батьківщина» й «Удар», а також позафракційні депутати. При цьому провладна більшість парламенту «президентський» проект відверто провалила: Партія Регіонів дала 11 голосів із 207, а комуністи – жодного.

Такий перебіг подій важко назвати очікуваним – лише за кілька годин до голосування представник глави держави в Раді переконував у тому, що фракція ПР ратифікацію підтримає.

Причин подібного провалу до законодавчої ініціативи Януковича може бути декілька – різних за суттю, але однаково ганебних для українського президента і небезпечних для українських громадян.

І за будь-яких обставин маємо хоча б собі поставити запитання: чому?

Версія перша: президент не контролює ситуацію в парламенті

Зневага до проекту, зареєстрованого президентом і презентованого на сесії його представником у Раді Юрієм Мірошниченком, має суто ззовні всі ознаки фракційного путчу.

Мовляв, переважна більшість груп впливу, контрольованих, так би мовити, «старими» олігархами і спонсорами ПР, згуртувалася проти глобального переділу власності в інтересах родини Януковича.

Подібним трактуванням подій можна було б пояснити і виправдати безліч негараздів у країні. Якщо вірити в те, що добрий цар прагне будь-якою ціною покращити ситуацію в країні – від адміністративного управління до якості шляхів. Відповідно, злим боярам-олігархам не до того – вони лише й думають, як з народу останню копійку витрусити і кишеню собі набити.

Ось чому провалюються найкращі ініціативи глави держави в освіті, охороні здоров’я, організації пенсійного забезпечення, судочинства, оподаткування і міждержавного усиновлення.

До речі, в традиційних демократіях подібні випадки завершуються відставкою лідера. Свого часу Маргарет Тетчер без особливих розмов залишила крісла керівника уряду, як тільки програла лідерство партії Майклу Хезелтайну.

Версія друга: президент імітує розкол у партії влади

Звісно, можна було б списати провал ратифікації Конвенції з міждержавного усиновлення на «вільнодумство» фракції. Якби за кілька хвилин до розгляду даного питання та сама фракція слухняно не підтримала кандидатів президента на посади суддів Конституційного суду – без жодного запитання і заперечення.

Відтак, імовірніше припустити, що законопроект провалили за прямою вказівкою гаранта – у чому ж тоді вигода?

Цікаво, що до сьогоднішнього ранку Конвенцію шість разів поспіль блокували лобісти різних мастей, зацікавлені в збереженні системи,  яка дозволяє чиновникам – від директора інтернату до судді, який приймає рішення про всиновлення – вимагати в іноземців хабарі.

Отже, цього разу всьоме депутати більшості відібрали природне право на родинний затишок і виживання в десятків тисяч хворих українських сиріт, приречених на соціальну ізоляцію і вимирання.

Це якнайкраще виявляє суть соціальної політики нинішнього режиму. На словах влада демонструє популістську готовність захищати незаможних і недоглянутих, а на ділі цинічно розбудовує корупційні схеми, що примножують статки винятково однієї української родини.

Свого часу саме з відмови від ратифікації Гаагської конвенції починався авторитарний режим Путіна. Навіщо диктатору перейматися долею дітей, хворих на ДЦП чи СНІД, які не доживуть до набуття активного виборчого права?

При цьому Конвенція не лише спрощує процедуру міждержавного усиновлення, але й удосконалює її, в тому числі, посилює його безпеку. Один із пріоритетів документу, до якого вже приєдналося 89 держав світу – покращення захисту прав уже усиновлених українських дітей, які проживають у сім'ях іноземців.

Що далі?

В Україні 26 тис. дітей очікують усиновлення. Понад 24 тис. з них – діти, старші 6 років, майже половина має проблеми зі здоров’ям.

Ніде правди діти – українські сироти роками чекають на усиновлення з тих самих причин, з  яких вони приречені на злидні в державних установах.

Далеко не кожна заможна українська родина може собі дозволити розкіш усиновлення – в умовах економічної і соціальної нестабільності. Водночас, як свідчить статистика – українці прагнуть усиновити зазвичай здорових дітей – з огляду на якість і ціну української медицини. А решта взагалі не має жодного шансу.

А зарубіжні родини втримуються від участі в усиновленні з примітивних бюрократичних причин – задовгий термін, заскладна процедура тощо. Така система не захищає дитину, а лише відлякує потенційних піклувальників. На тому наживаються лише тіньові посередники – безвідповідальні і непідконтрольні органам державної влади. До прикладу, дитина, може бути усиновлена іноземцем, якщо вона перебуває на обліку відповідного центральному органі виконавчої влади – не менше року. А якщо не перебуває? 

Ми тішимося, що тримаємо іноземців на відстані – а насправді віддаємо дітей на відкуп посередницькій мафії.

І насамкінець

Як на мене, після того, що сталося в Раді кожен депутат від ПР, який голосував проти міждержавного всиновлення, морально зобов’язаний всиновити хвору дитину, позбавлену не лише батьків і здоров’я, але й державного захисту. 

І зайнятися іншою, менш небезпечною для суспільства, роботою.

Повна версія статті у KyivPost