Агітатори за бюджетний кошт: що далі?

Можна, звісно, просто ігнорувати «соціальні» ініціативи влади в сподіванні на те, що вони шиті білими нитками. Проте частина громадян свято вірить соціальному працівникові – адже його прислала держава

Соціальні працівники від Сергія Тігіпка вже давно ідентифікуються в народі як  «бюджетні» агітатори за ПР.

І не тому, що недорого коштують – швидше навпаки. Просто партія влади їх оплачує не з власної казни, а з державного бюджету. Іншими словами, наших з вами податків. На ті самі кошти, які відкладалися від «оптимізацій» шкіл, лікарень і дитсадків.

Усе це доволі «органічно» вписується в алгоритм тотального зомбування громадян тезою про те, що партії влади немає альтернативи. В інформаційному просторі, зачищеному від інакомислення, залишили місце винятково для провладних медіа. А в режимі особистого спілкування – для «соціальних» фахівців із розвішування локшини.

За рейтингом регіональної вразливості

Показово, що цинізм нинішніх керівників уряду вже нікого не вражає. Реальні завдання, які ставилися перед призовом 12 тисяч соціальних працівників, не розсекречує наразі хіба що міністр соціальної політики. Тим часом, самі новобранці агітаційного фронту навіть пишаються: діємо в інтересах ПР.

При цьому мало хто помічає невеликий дисонанс у пропорціях між кількістю ставок, передбачених у сумнозвісному листі Мінсоцполітики, і громадян, що проживають у відповідних областях.

Виявляється, найбільшу вразливість для себе ПР бачить у Полтавщині.

Принаймні саме туди направлено найбільше «соціальних» агітаторів – 908. Хоча, до прикладу, в Донецькій області мешкає ледь не втричі більше українців: 4 млн. 390 тисяч проти 1 млн. 470 тисяч.

Невже на Донеччині наразі менше соціальних, демографічних та екологічних проблем?

Та сама ситуація і з іншими регіонами. Майже 800 соціальних інструкторів працюватиме на Львівщині, а до Дніпропетровської області їх запрошено на сотню менше. За рознарядкою Тігіпка там передбачено лише 671 ставку. Хоча за кількістю населення Дніпропетровська область ледь на третину більша, ніж Львівська.

Очевидно пропорції ставок обґрунтовуються якимось іншими, відомими лише керівникам ПР обставинами.

До прикладу, в Полтавській області балотується за мажоритаркою голова Держрезерву України і за сумісництвом керівник обласної організації ПР Олексій Лелюк. Йому допомога соціальних агітаторів ніяк не завадить – з огляду на традиційні симпатії полтавчан до опозиційних структур.

Але чому за державний кошт?

При цьому лише впродовж останніх двох років у країні було закрито триста навчальних закладів у селі. Їх утримання важило щороку близько півмільярда гривень. Приблизно стільки ж бракувало режиму на фінансування 12 тисяч «соціальних» працівників, аби розповідати найуразливішим категоріям населення про чергові «покращення».

«Соціальний» креатив від голови Хмельницької РДА

До мене як до народного депутата звернувся один із мажоритарників Хмельниччини зі скаргою на провладного кандидата – голову держадміністрації Хмельницького району Коліщака В.М.

Мовляв, користується Віктор Михайлович адмінресурсом у передвиборній агітації без усякого сорому. Не лише фінансує з бюджету спецвипуски місцевої «Прибузької зорі» про власні виняткові здобутки в районі, але й навіть мобілізує соціальних працівників до участі у своєрідному «соціалістичному» змаганні – хто найбільше охопить виборців безкоштовними туристично-агітаційними послугами.

Для забезпечення даної місії орендовано три чималих автобуси. Так би мовити, для ознайомлення місцевих жителів з історичними та релігійними пам’ятками краю. Списками «туристів» відає соціальний працівник, який збирає необхідну інформацію – копію паспорта, коду і контактні номери: домашнього і мобільного. За список групи в 40 осіб із комплектом відповідних документів, зі слів заявника, соціальний працівник заохочується додатково «невеличким» бонусом у 200 гривень.

Беруть у поїздку винятково тих, кому виповнилося 18 років, і хто прописаний у Хмельницькому районі.

Дітей не беруть, бо ті ще не мають права голосу. Навіщо розтринькуватися на дітей, якщо саме дорослі бабусі і дідусі мають почути від екскурсовода, який голова району молодець і меценат?

Чи є вихід?

Можна, звісно, просто ігнорувати соціальні ініціативи в сподіванні на те, що вони шиті білими нитками.

При цьому слід давати собі звіт у тому, що дехто з українських громадян свято вірить соціальному працівникові – хоча  б тому, що його прислала держава.

На Львівщині, до прикладу, місцеве самоврядування має намір контролювати їх роботу. За даними тамтешньої обласної ради, керівники місцевих управлінь праці та соціального захисту населення мають збирати інформацію про «симпатиків» ПР, а також забезпечити функціонування мережі соціальних агітаторів в інтересах партії влади. З огляду на це обласні депутати звернулися до районних і сільських рад із проханням встановити дієвий контроль не лише за відповідними кадровими ротаціями, але й діяльністю соціальних «новобранців».

Як свідчить практика, більш за все влада боїться оприлюднення подібних випадків. Відтак, чим частіше в полі зору громадськості опинятиметься будь-яких факт або навіть спроба маніпулювання статусом соціального працівника, тим ширше в людей відкриватимуться очі на реальний стан речей у країні. Тим більш захищеним виявиться їхній вибір.

Із цим можна звертатися і до нардепів від опозиції. Закон уповноважує депутата механізмом переадресування запитань і вимог громадян відповідним чиновникам або правоохоронним структурам.

Не менший вплив на ситуацію наразі мають і соціальні мережі – на щастя, далеко не всі ще медіа владі вдалося зачистити «під себе».