До кого звернутися зі скаргою на Генпрокурора?

У нас навіть штовханина в сесійній залі або світські плітки мають більшу інформаційну вагу, ніж мільярдне розкрадання держбюджету чи відсутність гарантій захисту наших життя і власності

Переважна більшість проблем, які розкручуються наразі в медіа, мають відчутний віртуальний присмак.

І чим ближче до виборів, тим наполегливіше споживачу новин пропонують перейнятися засиллям зірок у партійних списках, виживанням російської мови в українській глибинці, прогнозами грядущих кліматичних катаклізмів або неймовірними «досягненнями» нинішньої влади у розбудові заможного життя.

При цьому світ реальних соціальних та економічних викликів залишається по-суті десь осторонь – у ньому або мало цікавого/видовищного, або багато «політики».

У нас навіть штовханина в сесійній залі або світські плітки мають більшу інформаційну вагу, ніж мільярдне розкрадання держбюджету чи відсутність гарантій захисту наших життя і власності.

Ловиш рибу? Отже, захопив дно

Ще в травні 2012 року до мене звернулися громадські активісти з проханням знайти управу на одного чинушу – керівника Нікопольської міжрайонної природоохоронної прокуратури Цалина Р.В.

Мовляв, спочатку вимагав у підприємців грошей в обмін на те, що не буде до них чіплятися. А як відмовили платити – заявив, що не дасть їм жити, доки не «поділяться» з потрібними людьми.

Із серпня 2011 року по лютий 2012 року сільськогосподарське риболовне товариство імені Б.Хмельницького (надалі – СРТ) витримало вісім перевірок, які правопорушень, утім, не виявили.

Однак наполегливого прокурора такий результат жодним чином не збентежив.

Не відкладаючи справу у довгий ящик, він порушив проти керівника СРТ Скрипльова С.М. кримінальну справу «за самовільне захоплення дна Шолоховського водосховища».

Нібито товариство мало брати дно водосховища в оренду – але цього не зробило. Хоча жодним нормативним актом не передбачений обов’язок підприємства, що має ліцензію на вилов риби, орендувати дно водойми.

Місцеві правозахисники намагалися пояснити прокурору абсурдність його вимог і вказати на відсутність підстав для порушення справи. Але на їхню критику чиновник реагував так само, як і на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2012 чи спеціальне роз’яснення Держагенства рибного господарства України, які свідчили на користь безпідставності звинувачень керівника СРТ у захопленні земельної ділянки.

Або ділися, або втратиш усе…

Тим часом, прокурор не поспішав відступати. Наступного ж дня після оголошення невтішного для себе рішення Господарського суду він арештував майно СРТ.

Тобто, «м’яко кажучи», вчинив незаконно.

З одного боку, мав на руках судове рішення, згідно з яким був зобов’язаний взагалі закрити кримінальну справу – за відсутністю складу злочину. І вибачитися перед підприємцями. З іншого боку, закон передбачає накладення арешту на власність підозрюваної або звинувачуваної особи, але ніяк не підприємства, що має статус юридичної особи.

У підсумку «наполегливість» чиновника вилилася риболовному товариству в «копієчку».

Зі слів правозахисників, вони марно адресували близько 100 скарг, заяв і клопотань до органів прокуратури – реакції не було.

Саботаж чи «кришування»?

Вперше в цій справі я звернулася до прокурора Дніпропетровської області в травні 2012 року. Відповідно до закону відповідь по суті моїх запитань мала надійти впродовж 10 днів – але й місяць потому обласна прокуратура не реагувала, тому вдруге довелося звертатися вже до Генпрокурора – зокрема, з проханням оцінити збитки, завдані товариству незаконним накладанням арешту на його майно, і вжити заходів щодо порушення вимог закону з боку прокурора області.

Натомість, Віктор Пшонка переадресував усі мої запитання за футбольним принципом – до того ж обласного прокурора.

Обласна прокуратура, звісно, жодних порушень у власній діяльності не виявила – ні перешкоджання реалізації чинних судових рішень, ні погроз директору, ні інших корупційних дій.

І щуку кинули у річку…

Довелося повторно звертатися до Генерального прокурора і ставити додаткові запитання.

Зокрема, чому обласна прокуратура самотужки «перевіряє» власну діяльність, чому не взято до уваги вимоги чинного законодавства, які підтверджують абсурдність і протиправність забаганок міжрайонного прокурора.

До прикладу, відповідно до закону водосховища не можуть бути об’єктами орендних стосунків, а «рибогосподарська діяльність не передбачає отримання водного об’єкту в оренду».

Проміжна відповідь обнадіювала – Генпрокуратура прийняла звернення до свого провадження і проводить «перевірку з витребуванням і вивченням наявних матеріалів».

Однак кінцевий лист №06/1-13343-12 від 02.08.2012 за підписом заступника Генпрокурора В.Войцишена розставив усі крапки над «і» – і зняв усі підозри щодо фаховості і незаангажованості його керівника.

У листі повідомлялося, що справу й надалі вестиме обласна прокуратура.

І цього разу Генпрокуратура посилалася на рішення Нікопольського міськрайонного суду від 07.03.2012, яким було Скрипльову С.М. відмовлено в задоволенні скарги на постанову про порушення кримінальної справи.

Хоча принаймні за тиждень до візування відписки паном Войцишеним – 24 липня 2012 року – Вищий господарський суд залишив касаційну скаргу міжрайонного прокурора без задоволення, а ухвали Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.05.2012 у справі №8/5005/268/2012 – без змін.

Усі судові рішення, які набули законної сили, є обов’язковими для всіх громадян і органів влади.

Очевидно, за винятком прокурорів – від міжрайонного до генерального.

І насамкінець

Адресувати запит президенту наразі неможливо з технічних причин – такі запити оголошуються щоп’ятниці сесійного тижня.

Крім того немає жодних ілюзій щодо бажання нинішнього глави держави сваритися з Віктором Пшонкою через кришування власних підлеглих.

Тим паче напередодні виборів.