Милосердя на двох.

Між пальцями президента - Тимошенко.

Те що не змогли вдіяти технократи і демократи - легко може зробити Віктор Янукович. Як клацнути двома пальцями. І Угода про асоціацію з ЄС у кишені. Разом із Угодою про Зону вільної торгівлі: «Ми отримаємо величезний ринок – 28 країн».

    Але між пальцями президента - Тимошенко. Вона очікувано перевела м’яч на його поле, заявивши, що готова до лікування в країні, яка визначає сьогодні політику Євросоюзу. Навіть без політюридичної реабілітації. Це був шалений успіх колегії Кокса-Квасневського. Вони негайно направили листа-клопотання президенту про помилування ув’язненої сумління. Часткового. Його Указом, про милість глави держави, просили  скоротити термін її ув’язнення до двох років із семи і «випустити її на волю». Вірно. Та сама картина. Тільки в акварелі. Вона, без обтяжень і зобов’язань, на   Lufthansa   відбуває до Шаріте.

     Просто. Логічно. Демократично. Європа, увесь світ, особисто Барак Обама, обов’язково пришлють президенту вдячно-підтримувальні телеграми. Усім, без сумніву, стане легше. На тлі повного занепаду національної економіки, кумулятивної боргової кризи, масової втечі інвесторів разом із своїми банками, неминучої девальвації гривні разом із наближенням точки біфуркації суспільства, що шипить, як заброджене вино в бочці.

   Але хто проявить милосердя до президента? Особливо у 2015 році. Якщо Леді Ю, з усіма притаманними їй емоціями, волею, духовною силою і вуличним трудоголізмом захоче балотуватись кандидатом на перший пост держави? Та й, навіть, якщо вона стане хресною мамою єдиного опозиційного кандидата. Тим більше, що Захід твердо стоятиме на позиції, що тільки виборці, голосуючи, мають право на суд політиків, які вчинили помилки, користуючись їхньою довірою.

   Можливо, це досить банально усувати свого суперника таким чином від професії політика і президент дійсно хоче показати всім злочинну основу, збочену   політологічну   філософію боротьби за владу в Україні і її використання? На жаль, про це ми ніколи так і не дізнаємось. Така природа політики.              

    Президент, звичайно, може прислухатись до колегії Кокса-Квасневського, яка має прямий мандат Євросоюзу, і помилувати Тимошенко. Це його абсолютне право нічим і ніким не обмежене. Його акт вищого гуманізму не вимагає, згідно Конституції, нічого. Окрім пера і чорнила. Він індивідуальний. Тому, у ньому можуть бути виписані окремі, тільки для цього випадку, правила і мотиви прийняття рішення Главою всієї влади в країні. Або обмежитись одним рядком: «Помилувати Ю.В.Тимошенко». Все інше юристи випишуть в окремому додатку до Указу. Стаття 106 Конституції не залишає сумнівів у цьому, оскільки, в тестовому порівнянні, чітко розділяє одноосібні, так би мовити, нічим і ніким не обмежені функції президента, і такі, які вимагають узгоджень або колективних дій. Також захищаючи суверенне право на особливі одноособові рішення, вона йому забороняє «передавати свої повноваження іншим особам або органам». Все вірно. За Монтеськ’є  «право помилування у того, хто вище судді і законодавця». Президент вище. Та й застосовується воно тільки до надзвичайно важких, нетипових випадків, коли інші способи умовно-дочасного звільнення неприйнятні або неможливі. Не забуваймо, що це виключний і, майже, єдиний інститут природного права людини на пощаду.

     Спірним питанням для юристів, але не для політиків, може бути вимога до президента Указом про помилування ще й зняти судимість із Ю.В.. Український законодавець закриває на це очі. Вчені називають це пробілом закону.  Між іншим, усі сумніви правозастосовувачів, у цьому випадку, мають бути на стороні розширеного тлумачення можливостей реалізації людиною своїх прав і свобод.

       КК України (ст.ст. 88-91) надає право зняти судимість тільки суду, який виносить для цього постанову. Погашення судимості взагалі автоматичний процес, пов'язаний лише з видом і терміном покарання, актом вчинення (не вчинення) нового злочину. І хоча прямої заборони на зняття судимості пезидентом в цих нормах немає, вважається, що він, чомусь, позбавлений цього права. Російський законодавець, як і білоруський, який, мабуть, більше довіряє своєму главі держави, при такій же ідентичній конституційній формулі: - «осуществляет помилование» - в ст.85 їхнього КК усунув всілякі сумніви у вищій конституційній дієздатності президента і надав йому таке право.

    Ще два загальноприйнятих виключення. Перше. Помилування не розповсюджується на зобов’язання відшкодовувати збитки. І, друге. Президент не може своїм актом здійснити реабілітацію засудженої. Це виключне право суду, який має для цього винести виправдовувальний  вирок.

     Тимошенко і євроколегія діють саме у цьому ключі: grâce partielle – зниження покарання помилуванням. І з чистою совістю, на волю.

    Майже гламурну ситуацію підірвав, польський соціал-демократ із євродрузів ПР Марек Сівець. Він, як вправний легіонер, раптом заявив, що Квасневський із Коксом мали на увазі зовсім іншу формулу «часткового помилування». При цьому, здається, він визначив їх як якихось «знахарів». За його коментарем «часткове помилування» нагадує часткове розтискування зубів: Леді Ю має сплатити 200 млн.$ штрафу, відмовитись від балотування у президенти, втратити таким чином,  громадянські права (!) аж на три роки.  При цьому ще й   відбути половину семилітнього ув’язнення для справедливого застосування Указу президента Януковича про Положення щодо помилування від 16.09.2010 р.. Це дуже далеко від демократії і верховенства права. Чечетов добавив до цього шорт-листа ще й особисто написане нею прохання до гаранта конституційних прав і свобод.

      Марек Сівець, який колись хотів взяти на поруки Луценка, ще недавно (18 січня 2012 року) скаржився на нашого президента: «Янукович провів процес над Тимошенко. Він вчинив велику помилку. Він вважав засудження свого політичного суперника особистою справою першочергового значення. Група Соціал-демократів зацікавлена в тому, аби не мати особливих відносин з тими, хто порушує принципи демократії». Зараз він обрав для зміни позиції дуже оригінальний мотив: «забезпечення ситості вовків і цілісності овець». Мовби, спираючись на позицію Європи, декларує дивну навіть для перехідних демократів формулу такого звільнення Тимошенко, як єдиний варіант вирішення проблеми. Імператив натомість компромісу, який, як на мінному полі, уже два роки шукає Євросоюз.

      Може це вдячна відповідь регіоналам, які колективним зверненням безпрецедентно попросили польський сейм засудити ОУН-УПА спеціальною резолюцією?

    Зрозуміло, погодившись на це Ю.В. стає типовим кримінальним елементом без особливої перспективи на чесну реабілітацію. Та це й деззавоює позицію Заходу, що вона політв’язень.

     У будь-якому випадку м’яч інтриги знову опинився на полі Ю.Тимошенко. Біля дверей її лікарняно-тюремної палати.

    Президент в Донецьку запропонував чесний новий-старий компроміс. З колективною відповідальністю. Парламент прийме спеціальний закон, який дозволить Тимошенко через судову процедуру виїхати на лікування за кордон, а він його одразу підпише. Головне, потрібно «…зберегти якісь гарантії».

     Це здається і є найбільшою проблемою. Таких гарантій не існує. Німеччина ніколи не підпише двосторонню угоду з Україною повернути ув’язнену Тимошенко після лікування для продовження ув’язнення в камері Качанівської колонії. Екс-прем’єр, що очевидно, поки що дати якісь зобов’язання, на відміну Луценка, не хоче. Бо все втратить. Тому, під ними не може підписатись і євроколегія Кокса-Квасневського, що не дозволяє акцептувати рішення по способам її звільнення вищими євро політиками які одразу вийшли з розгубленими і обережними, як біля вмираючої людини, яка про це ще не здогадується, коментарями.

      Це при тому, що наш КК (ст.84) дозволяє при наявності «тяжкої хвороби, що перешкоджає відбуванню покарання звільнити засуджену від покарання або від подальшого його відбування». Для цього суд виносить лише тільки ухвалу. Бо «у разі одужання осіб… вони повинні бути направлені для відбування покарання, якщо не закінчились строки давності… або відсутні інші підстави для звільнення від покарання».

    Це як раз те, що може хотіти президент. Але з цим може не погодитись Леді Ю, а разом із нею і ключові суб’єкти управління ЄС. Принцип: воля в обмін на забуття Ю.В., здається, не прийме ні при яких умовах. Не можна відкинути й аргумент, що таке право засудженою розраховане на лікування в національних медичних закладах. Але законодавець прямої заборони у цьому законі, як і Конституції, не ввів. Тому, це питання тільки справедливого тлумачення права і політичної волі влади. Після ліквідації КС конституції 2004 року на це навіть ніхто не зверне уваги.

     Отже, звільнення Тимошенко відкладається. Президент за крок до перемоги підняв ставки у грі. Хоча карт на руках у гравців дуже мало. Різноголоса команда глави держави, прислуховуючись до його інтонацій скупих слів і, ще більше, до його мовчання, щодня пропонує різні сценарії розвитку подій. Ті ще більше заплутують і без того киплячу ситуацію, де більша частина суспільства живе міфами, плітками і взаємним людожерством.

     Очевидно, що простої розв’язки зі справою Тимошенко не буде. Захід не відступить. Оборудка, яку він готовий вчинити із Україною, передбачає обмін Угоди про Асоціацію на Тимошенко. Бажано без умов і обмежень. Це неймовірна поступка Європи, яка традиційно уникає торгівлі цінностями. Президент не здається. І, поки що, не програв жодної битви. Він буде вести особисто свою дипломатію політичного покеру до кінця. В умовах, коли значна частина європолітиків щодня доводять іншій, що доля України набагато важливіша від долі Тимошенко. На тлі спільного страху від тренду гегемонії Росії на Захід і очевидного охолодження відносин з нею, «Східне партнерство» може стати головним пріоритетом Європи, яка все більше заглядає в підручники з геополітики. Або її чутливим провалом, що тільки посилить внутрішню кризу і конфлікт між старою і новою Європами. Президент чекає перемоги партії України в Євросоюзі без Тимошенко. Навіть, якщо так, то до неї ніколи не вступить Ангела Меркель. Якщо світ якось не перевернеться.

    А що Ю.Тимошенко? Вона «в кайданах» в Європу їхати не збирається. Як і «в еміграцію». Ю.В. чудово розуміє, що навіть перебуваючи в Німеччині, в колі друзів, лікарів і журналістів, без вільної можливості повернутись в політику, вона така ж ув’язнена, як і удома. Крім можливостей vip-екскурсій і насолодження бутиками. Тільки в Україні вона центральний нервовий вузол політ процесу, виписує порядок денний для політикуму і залишається єдиним реальним прапором, ідеєю опозиції. Можливо, що в останню мить, за якийсь день до Саміту, вона напише щирого листа євро елітам і керівникам ЄС у Вільнюс в підтримку підписання Угоди про Асоціацію з ЄС, відмовившись від сурогатної свободи. У підтримку В.Ф.Януковича.  Він тримає в пам’яті всі можливі варіанти гри і прораховує кроки всіх гравців.

     Українська делегація вже на вокзальному пероні. Перед нею два експреси: Західний і Східний. З обох йде пар. Вони готові тягнути Україну або в майбутнє, або в минуле. Чи знову в різні сторони, чому одвічно сприяли представники одного із найстаріший етносів із європейським геномом. Які, «білили хати, коли вони ще не вийшли із печер».