“Один за всех и все за одного!”

А як інакше?

Цей девіз французських мушкерерів 19 сторіччя не підвладний перебігу  часу, він актуальний завжди. В умовах українського сьогодення він стає гаслом різних верств населення, які розуміючи свою нікчемність намагаються об’єднатись, щоб хоч трішки бути помітнішим для “державної машини”.

Підприємці різного гатунку, які завжди вирізнялися своєю індивідуальністю і неповторними підходами до виживання(заробляння коштів), на сьогодні ставши безпомічними перед різного роду реформами зрозуміли, що спосіб виживання у них лише один, об’єднання.

Ваш покірний слуга, ніколи до цього не писав, і пішов на цю “крайню міру” чи то з відчаю який охопив суспільство, чи то з відчуття безмежного бажання змін і відповідальності за майбутнє країни, чи просто із-за бажання похизуватсь маленькою перемогою сміливих людей, до якої він в принципі, має опосередковане відношення.

Хочу поділитись подією згенерованою групою людей-романтиків, які заряджені духом минолорічних Податкових майданів по всій Україні не покладають мрії змінити своє майбутнє і майбутнє своїх колег на краще в країні хаосу і олігархизму. І хоча різного роду активним діями підприємців зараз не здивуєш пересічного читача, я маю сміливість звернути вашу увагу саме на подію яка відбулась 19 липня 2011 року в м.Дніпропетровськ. В індустріальному серці України пройшов 1-й установчий зїзд підприємців Дніпропетровщини.

Він зібрав під дахом “Дома Союзов” 386 делегатів, які своєю активністю наповнювали приміщення аурою бажання боротьби. Представники більше як 20-ти громадських організацій та об’єднань, під приємці і успішні бізнесмени середньої ланки прийшли з серйозними намірами відстояти своє майбутнє у будт-який спосіб. Це було видно і по очам, і по виступам, і по діям. Виступи були наповнені не стільки болем і турботами, скільки реальними закликами до активних дій.

Цікавий результат роботи місцевим можновладців по реалізації програми Президента “Україна для людей”.

І справді,  відчуття турботи владними іститутами проблем підприємництва у Дніпропетровську немає. Проігнорував зібрання активної частини населення і “мер” і “губернатор”, та ще і преса якось дивно не хотіла висвітлювати захід, хоча можливо це просто наслідки її незалежності.

Чи то з відчуття тривоги чи то з інших міркувань керманичі регіону проігнорували захід підприємців, підтвердженням цього можуть слугувати ще події після зїзду, коли під час передачі прийнятого до влади звернення у мерії та облдержадміністрації чиновники уникали як зустрічі з представниками бізнесу, так і відмовлялись у реєстрації наданого звернення.

Повернусь знову до зїзду. На якому головною лінією звучало одне об’єднання, об’єднання і ще раз об’єднання у єдину потужну силу без політики для боротьби за свої права.

Беручи участь у заході, у мене зявилось відчуття піднесення та впевненності, яке востаннє виникало за часів Податкових майданів минулого року.

Було відчуття причетноті до чогось великого яке зароджується. Чи то дух дніпровських козаків у генах присутніх підприємців, чи то патова ситуація у веденні малого та середнього бізнесу, вселяли якусь упевненість, силу і надію.

Не буду перераховувати проблеми ведення бізнесу у Дніпропетрвоську, серед них є і специфічни і притаманні більшості регіонів України. Окреслити це можна так, держава чомусь не бачить ключової ролі малого та середнього бізнесу в Україні. Чесно кажучи, складається враження, що вона взагалі його не бачить. На додаток до кризових економічних явищ, підприємці отримують сьогодні ніж у спину від представників влади як від прийняттям різного роду недолугих реформ, так і від неприхованого рекету можновладців. І отримують ніж у спину ті, хто справді дбає про країну та її добробут, ті хто наповнює скарбницю України, створює робочі місця і годує чисельний державний аппарат. Саме ці «бджоли» сьогодні потерпають від свавілля чиновників. Можливо чиновники все ще вважають підприємців баригами і спікулянтами, можливо це наше національне жабеня давить при спогляданні досягнень успішних і активних людей. Гірше, якщо це глобальна програма знищення самодостатніх і «вільних» людей для створення покірного суспільства. І це страшно, бо саме підпримці є основою середнього классу, який все ніяк не викристалізується у нашій державі.

Підсумовуючи побачене і почуте зауважу: підприємці малого та середнього бізнесу почали розуміти необхідність свого постійного втручання у суспільно-економічні процеси в державі, вони чітко поінформовані про тактики політичних сил щодо використання «толпи» у своїх меркантильних цілях, вони зізріли до створення єдиної потужної рушійної сили. І процес створення єдиної сили розпочато! Більше 2-х десятків Громадських обєднань раніше незворушно самостійних, прийняли рішення об’єднатись. І це лише  початок. Немає іншого шляху! Вже скоро ми побачимо всіх активістів підприємницьокого руху в спільному підприємницькому проекті, а ті хто не підтримає загально об’єднання лишаться одинаком осторонь, бо так диктують реалії. Підприємницький рух, аналізуючи такі заходи як у Дніпропетровську, вчухати не має намірів. Навпаки, «ведмежі» дії влади запалили нестримне бажання до активних дій справді активної частини населення.

P.S. Вважаю за обовязок закликати всіх своїх колег, керманичів громадських організацій, рухі та об’єднань розпочати процес сворення єдиною організованої структури, яка зможе захистити нас, підприємців, від свавілля та “беспределу” у цій державі! Ми зобовязані прикласти всіх зусиль для створення постійнодіючої структури захисту прав підприємців, захисту середнього класу України!